Золота осінь в країні фортець, печер і водоспадів

Золота осінь в країні фортець, печер і водоспадів
або вело, майже спелео і місцями піша мандрівка замками і печерами Поділля

маршрут: с. Іване-Пусте - с. Кудринці (фортеця) - с. Окопи (фортеця) - Хотинська фортеця - с. Завалля (ДОТ) - с. Чорнокозинці (фортеця) - с. Залісся - с. Кривче (фортеця і печера Кришталева) - с. Шишківці - с. Королівка (печера Вітрова і Оптимістична) - с. Стрілчинці (печера Озерна (Голубі Озера)) - с. Більче-Золоте - с. Монастирок (скельний храм) - с. Більче- Золоте - с. Озеряни (фортеця і костел) - с. Залісся (печера Млинки) - с. Сидорів (фортеця) - с. Гусятин - гора Богит - с. Раштівці - смт Скалат - м. Тернопіль,325 км,4 дні
учасники: Горон Володимир, Дундій Ігор, Безп'ятчук Ілля

Ось і все, вело-похідний сезон 2010 закрито - закінчилася жовтнева мандрівка південним сходом Тернопільської області.

Повернулися з походу з величезним багажем вражень, емоцій і позитивного настрою. Не обійшлося звичайно і без брудних велосипедів, смердючого одягу, натертих сідниць і побитих ліктів, але це було того варте:4 дні,330 км, більше 20 пам?яток природи, архітектури і історії.

Довелося, навіть, скласти список об?єктів, щоб нічого не забути.

Отже,

День 1
с. Іване-Пусте - с. Кудринці (фортеця) - с. Окопи (фортеця) - Хотинська фортеця,45 км

Фортеця в Кудринцях

В поїзді комічна і в дечому трагічна ситуація.

Традиційний сценарій з дійовими особами: кондуктори, дорожна міліція, дядьки, що палять в тамбурі і наші велосипеди. Думаю, що з цього зачину ви зрозуміли - не обійшлося без сварок, суперечок і гострих слів та емоцій. Але провідники були доволі весело налаштовані, міліціонер - переляканий, ми - красномовні, курці - тупуваті або добрі, в підсумку - ніхто не постраждав.

З кондукторами вдалося потоваришувати, курців, нажаль, не оштрафували - вони свої, міліціонера не звільнять з роботи, бо він вчасно втік, ми не заплатили за велосипеди - бо наглі, хоча мали б це зробити:

"...РОЗДІЛ 35. ПЕРЕВЕЗЕННЯ РУЧНОЇ ПОКЛАЖІ ТА ЖИВИХ ТВАРИН У ПРИМІСЬКОМУ СПОЛУЧЕННІ

35.3. Перевезення велосипедів у приміському сполученні здійснюється у тамбурі поїзда або виділених для цього
місцях з оплатою перевезення..."

Фортеця в Окопах

Близько 14.00 - висаджуємось в Івано-Пустому. Довго перепаковуємося на вокзалі і стартуємо.

Наша перша точка - замок в Кудринцях, і не просто замок, а замок з привидами.

Часу мало, поспішаємо.

Прямуємо на схід по трасі на с. Залісся, а в місці, де дорога робить різкий поворот на північ - звертаємо вправо (на південь) і вже далі польовою дорогою виїжджаємо до села Кудринці. Таким чином вирішили замінити варіант маршруту через Мельницю-Подільську, бо звідти до Кудринців веде важка і розбита асфальтова дорога - так стверджував Ігорич, а він тут бував.

Околиця села зустрічає нас багнюкою і чудовою милозвучною галицькою фразою: "Шо паньсьтво, в баюри сти заїхали?". Село так само колоритне і привітне, як і перша його жителька, яку ми зустріли, ну а Кудринецька фортеця взагалі вражає - тут дійсно гарно. А головне - чисто та охайно, майже немає сміття, написів і т.д.

Зі сторони села долинає весільна музика, а на фортечній горі відбувають фотосесію винуватці свята - молода пара. Ми роздивляємось їх, вони нас, вони пробують пригостити нас "шампаною", ми їх "Марією", вони пробують запросити нас на гостину, ми пропонуємо їм фотосесію на велосипедах. Молодий і молода роблять кілька піруетів на залізних конях, оператор то все знімає. Гарно прощаємось і рушаємо далі.

Села п?яно шумлять - неділя ж бо, ми ж, мов вихори, проносимося їхніми вулицями і незворотно прямуємо до своєї мети. По трасі їдеться доволі легко, хоча трохи заважає холодний зустрічний вітер. В день, то ще так сяк - сонце трохи прогріває повітря, а ввечері стає доволі свіженько.

Фортеця в Хотині

Окопи не затримують нас довше ніж на 15 хв, фото коло старовинних фортечних брам - Львівської і Кам?янецької, спроби спроектувати що тут і як було. Далі півень, що будить одразу три імперії, чи правильніше буде сказати - будив, немає вже тих імперій на щастя, щоб їм...
Пересікаємо Збруч, полювання на яблука, сутеніє, виїзд на пожвавлену трасу, Хотин, вода, фортеця, вхідні квитки і табір коло Дністра. Ось так і проминув перший день. Смачна вечеря, теплий вечір і довгі розмови під стінами середньовічної твердині.

Ага, ще забув сказати - цього дня відвідали за 1 годину три області України - Тернопільську, Хмельницьку і Чернівецьку. Ну і про Хотинську фортецю варто дописати додатково - вона вражає масштабом і величчю. Навіть не шкода тих 5 грн, що заплатилися на вході - прибрана територія і реставровані будівлі того варті.

День 2
Хотинська фортеця - с. Завалля (ДОТ) - с. Чорнокозинці (фортеця) - с. Залісся - с. Кривче (фортеця і печера Кришталева) - с. Шишківці - с. Королівка (печера Вітрова і Оптимістична) - с. Стрілчинці (печера Голубі Озера) - с. Більче Золоте,95 км

Фортеця в Чорнокозинцях

Зранку доволі тепло, хоча про наступні ранки вже такого сказати не зможу - це якщо забігти вперед, вірніше заїхати.

При виїзді з Хотина знаходимо чудову здобич - великі червоні яблука і смачненькі груші.

Дорога до с. Завал?я нічим особливим не відзначилася, хіба що своєю не завантаженістю і розбитістю. Місця там порожні, а тих кілька молодих пар, що зустрілися нам по дорозі, навіть не знали, який тут найближчий населений пункт.

Костел в с. Залісся

В Заваллі одразу ж з?являється відчуття, що тут колись була цивілізація - стара мощена каменем дорога, краєвид на Кудринецьку фортецю. На черговому підйомі помічаємо якусь бетонну споруду - ДОТ. Споруда потужна і добре збережена, стіни товстезні, а в них купа отворів для вогню. З ліхтарями оглядаємо ДОТ, підлога всередині провалена. Місце вибране вдало - проглядається добрячий шмат долини Збруча, швидше за все, що це прикордонна смуга "совітів" до 1939 року.

Фортеця в с. Кривче

Фортеця в Чорнокозинцях запам?яталася круглою баштою і великими деревами, що ростуть всередині. Робимо короткий перекус, спускаємось до Збруча і переїжджаємо на тернопільську сторону. Тут вже інше село - Збручанське. Спроби купити молоко результату не дають, проте Ілля вгамовує свій "снікерсовий" голод.

Обідаємо в Заліссі. Це не те Залісся, про яке знають усі хто був в Млинках, це інше - Борщівське, а те - Чортківське. Попереднє речення стане в пригоді багатьом групам, які їдуть до печери Млинки, але через необізнаність попадають на ріку Збруч - якщо вони почитають цей звіт: -)
Під стінами мініатюрного, симпатичного і закинутого костелу п?ємо молоко, їмо хліб. І того, і іншого для мого шлунку виявляється доволі багатенько і до вечора крутиться доволі важко.

Рушаємо, до села Гермаківка дорога ще так собі, а вже звідти, і до села Кривче, мчимо мов вітер.

В цьому селі я вперше, а якщо по чесному, то вперше я на 99% об?єктів, які ми відвідуємо в цій поїздці. Село зустрічає гарними краєвидами, частково відновленою фортецею, ну і звісно ж - печерою Кришталева. Всюди доволі охайно і чисто, от тільки дорога до самої печери, брр.. - автобуси тут вже певно не проїжджають.

Вхід у печеру Оптимістична

Ілля залишається коло будок з сувенірами і "травить" свої снікерси та годує місцевих собак печивом, ми ж робимо огляд входу до печери - центрального і бокового - "халявного", Ігора розповідає про своє туристичне минуле і ці місця.

Час вже не ранній, тому доводиться обговорити варіанти маршруту - відвідуємо всі об?єкти, але крутимо педалі чотири дні, чи намагаємося вкластися у три - жертвуючи деякими об?єктами. Схиляємося до першого варіанту і вирушаємо до печери Оптимістична. Їдемо туди довшою, але певнішою дорогою - через село Сков?ятин, та десь помиляємося і спускаємось у село Шишківці. Звідси полями переїжджаємо до с. Королівка, а вже тут беремося за пошуки входу в найбільшу гіпсову печеру світу - Оптимістичну. Вхід знаходиться у лісі, який добряче порізаний яругами, тому це завдання спочатку здається не з легких, та тримаючись центральної дороги, по якій увійшли під лісове шатро, швиденько виходимо до входу у печеру - бетон і металічні двері. Фото, огляд і щось так непевне закрадається у голову - здається це не той вхід, що бачили у всесвітній павутині. Дзвінки, консультації і сумніви ще більше підсилюються - бо неподалік до Оптимістичної знаходиться ще одна печера - Вітрова і саме цього року тут мали зробити альтернативний вхід до Оптимістичної, бо її рідний - постійно замулюється.

Ця неоднозначність породжує лінь і щось шукати у лісі вже не хочеться, повертаємося в село і починаємо крутити в напрямку печери Озерна (Голубі Озера). Та місцевий дядько дає нам детальні консультації щодо входів у печери і ми ще раз повертаємось до лісу. Цього разу вже результативно - знаходимо те, що шукали. Коло входу купа грибів, Ігорич від того аж шаленіє.

"Озерну" знайти простіше - допомагають телефонні консультації "Папи".

Фото біля входу і знову в путь. Польові дороги, швидкість близько 40 км, сутінки, прохолода, п?яні трактористи і ми коло Більче-Золотого. Вдягаємо ліхтарі, робимо помилковий спуск в долину річки, набираємо води в людей, викручуємо знову вгору. Тут в повній темряві, знайшовши потрібний поворот на село Монастирок, стаємо на табір в полі, на виходах гіпсів.

Варимо вечерю і трохи мерзнемо - сьогодні вечір холодніший. Починає барахлити газ.

Монастирок - скельний храм

День 3
с. Більче Золоте - с. Монастирок (скельний храм) - с. Більче Золоте - с. Озеряни (фортеця і костел) - с. Залісся (печера Млинки) - с. Сидорів (фортеця) - с. Гусятин,80 км
Зранку холодно і вітряно. Дається взнаки вчорашня втома і пізнє таборування - довго спимо, повільно збираємось, барахлить газ, в підсумку рушаємо близько 10.30.

Село Монастирок, Скельний Храм, жертовний камінь, високий берег Серету - усе сподобалося, хоча я тут вже й був. На сонечку трохи відігрілися і покрутили далі.

За Глобичком помітили якийсь невідомий військовий об?єкт - ангар, оглянули, сфотографували.

Село Констанція зачарувало своєю назвою, а Озеряни "вихованістю і культурою" місцевого жителя, хоча костел та фортеця-привид (про неї немає чіткої інформації в жодному з джерел) також варті уваги.

Після відвідання місцевого магазину Ігора запускає пілотний проект - "кукурудзяні палички - кожному велосипедисту", ми ж освоюємо новий навик - підзаправка в повітрі. До Млинків доїжджаємо легко і весело. Правда у Іллі ламається багажник, та ми швидко приводимо його у порядок.

В Млинках споглядаємо і насолоджуємось змінами на Спелеохаті, п?ємо чай, відвідуємо сусідів і рушаємо на Сидорів.

Фортеця в Сидорові

До села докручуємо голодні і втомлені, але замок-корабель знаходимо легко. Він дійсно "пливе", розрізаючи своїм гострим носом простір і час. І хоча корма у нього вже добряче попсута - пішла на будівництво свинарників для "світлого майбутнього", та ніс ще гострий, мов у криголама. Відсутність в районі фортеці магазину і присутність місцевих пастухів примушують шукати інше місце для ночівлі, хоча вже й час падати на табір. Магазин, закупівля продуктів для вечері і останні шалені кілометри в сутінках.

На таборування повертаємо до лісу, що зліва від траси, вже перед самим Гусятином. Лісова дорога заболочена і похмура, але тут значно тепліше - крони дерев тримають тепло.

Знаходимо стару танкову яму - певно німці копали в 43 - для оборони переправ через Збруч, ставимо намет, розпалюємо вогнище (газ продовжує барахлити). Все, нам тепло, затишно і ситно. На вечерю варимо борщ.

Вкотре засинаємо під звуки Ігорової флешки - у нього нові і гарні навушники.

На спідометрах 220 км, це сумарно за всі попередні дні.

День 4
с. Гусятин - гора Богит - с. Раштівці - смт Скалат - м. Тернопіль,100 км

Дольмен на горі Богит

В Гусятині запам?ятався потужний пам?ятник Наливайкові, ну а в Личківцях - закинутий палац, який хтось викупив і певно планує відновити.

Ілля вкотре намагається побити свій рекорд швидкості і йому це вдається. На спідометрі у нього нова відмітка - 65 з копійками.

В Городниці їмо морозиво і дізнаємося про дорогу на Богит, а також про те, що там беруть гроші.

А дорога туди така: приблизно в центрі села Городниця є поворот на право - якщо їхати з півдня. Дорога переходить містком через ріку Гнила, після мосту зліва від дороги є залишки підземель - льохи панського дому.

Потім дорога трохи піднімається вверх і розгалужується. Треба триматися правого боку, піднятися на поле, і пересікши його, тримаючись дороги і правої руки спуститися в ліс. Тут є шлагбаум, інформаційне табло і десь тут збирають гроші.

Далі на гору Богит ведуть вказівники. Місцями штовхаємо велосипеди, місцями повільно їдемо вгору і смакуємо майбутній спуск по цій дорозі.

Чи варто туди їхати?... запитаєте.

Палац в Личківцях

Природа тут гарна, але щоб щось особливе...то ніби і немає: плоска вершина пагорба, ліс, залишки чогось давнього - капище, дольмен і розкидане каміння між деревами. А от відчути тут можна багато, якщо є відповідний настрой.

Капище в Риштівцях

На спуску падаю, як наслідок - викид адреналіну, побитий лікоть, брудна куртка і велосипед. Але незважаючи на це,40-45 км на спідометрі по лісовій дорозі приносять купу задоволення. В селі розпитуємось про рунвірівське (язичницьке) поселення, поповнюємо запаси кукурудзяних паличок і рушаємо далі. Потеплішало, привітно усміхається сонце.

Наступний наш пункт - село Раштівці, де і живуть вищезгадані послідовники релігії наших предків.

Їхній будинок знаходимо легко - на виїзді з Раштівців пересікаємо річку і одразу ж справа від дороги бачимо великий будинок з різноманітними фігурками, будівельками і малюнками в дворі - тут зараз проживає верховний волхв з сім?єю.

Спілкування з "рунвірівцями" приносить тільки позитивні емоції: люди щирі і привітні, але живеться їм не легко - постійна боротьба за місце під сонцем.

Християнство не хоче поступитися місцем ще одному конкуренту за наші падші душі, хоча мене і дивує така запеклість. В наших селах легко знаходять собі місце "доми для молитви" свідків єгови, і синагогу можна було б відкрити, а от релігії наших пращурів, на їхній же ж землі, чомусь
місця немає.

Замок у Скалаті

Про це свідчить нова і недолуга будівля майбутнього гуртожитку для монахів з великим хрестом на даху, яка загрозливо нависає над капищем - певно щоб "язичникам" некомфортно було.

Залишається сподіватися, що ця близька до природи віра буде такою ж живучою, і завоює своє місце під сонцем.

Розглядаємо капище, і чекаємо... Нас запросили подивитися на справжнє одруження за древніми звичаями і ми чекаємо. Та часу в нас обмаль, до темряви треба бути в Тернополі, а туди 50 км.

В 14.45, так і не дочекавшись початку святкування, рушаємо.

В Скалаті перекушуємо на території фортеці, вона тут теж реставрується.

А далі маршкидок до Тернополя, дорога гарна і швидкість 28-30 км на годину дається легко.

Ну а тепер, щоб за вищенаведеною писаниною, ви не втратили головного - списку природних, архітектурних і історичних пам?яток, які ми відвідали за ці 4 дні - СПИСОК:
1. Кудринці - замок
2. Окопи - замок
3. Окопи - півень, що три імперії розбудить
4. Хотин - фортеця
5. Завалля - ДОТ
6. Чорнокозинці - замок
7. Залісся - костел
8. Кривче - замок
9. Печера Кришталева
10. Печера Вітрова
11. Печера Оптимістична
12. Печера Голубі Озера (Озерна)
13. Монастирок - скельний храм
14. Глобичок (ангар)
15. Озеряни - костел
16. Озеряни - замок (чи щось типу того)
17. Печера Млинки
18. Сидорів - замок
19. Личківці - палац
20. Гора Богит
21. Раштівці - поселення рунвірівців
22. Скалат - замок

Звіт в інтернеті
Фото з походу від Іллі і Володимира

Дома не сидіть, педалі крутіть.

Горон Володимир
Турклуб-Тернопіль