Говерла в переддень 2006

Чого мене туди понесло

Ми планували святкування Нового року в районі "Глобусу" (воно ж селище Завоєля, воно ж притулок Чорногора, воно ж КП). Практично всю осінь я просидів у Києві, а за вікном вже випав сніг і страшно тягнуло трішки розім'яти кістки перед довготривалим святкуванням. Часу на таку розминку було обмаль – лиш один день. Говерла – єдина достойна у тому районі ціль, якої можна досягти за такий термін. Звичайно, є ще Кукуль і Кострич, куди можна збігати за 5–8 годин, але зимовий Кукуль я вже бачив і точно знав, що він не подарує відчуття гір, а скоріше стане прогулянкою по засніженому лісу. Якщо ж нам пощастить з погодою на Говерлі, то матимемо такі бажані неймовірні краєвиди зимової Чорногори.

Крім того, мені було цікаво побачити структуру снігу, крутизну схилів, зледеніння на Говерлі, як приклад того, що можна очікувати взимку на Чорногорі. Не полишала мене думка підніматися навіть у хмарах – для набуття досвіду орієнтування в тумані, рухові по азимуту, – і маленька надія на те, що можна піднятись вище хмар.

Підготовка

Шляхи підйому

Ми жили в хатинці неподалік Глобусу, відтак єдиним шляхом підйому на Говерлу був шлях із турбази Заросляк. Попри те, що звідти щорік і влітку, і взимку здійснюється величезна кількість сходжень, віднайти пристойний опис підйому мені так і не вдалося. Проблема полягає в тому, що влітку підйом є самоочевидним і безпечним, тож, думки описувати його не виникає, взимку ж Говерла, зазвичай, є локальною перешкодою в поході і відповідно ходиться з хребта. Далі я наводжу всю знайдену інформацію. Із звіту Дмитра Шаповалова

На мапі цей шлях підйому позначений жовтим кольором. Саме цим шляхом я піднімався у своє перше зимове сходження. Але, здається, з того часу (2001 р.) на схилах гори все змінилося.

Опис літнього підйому 2004 р. Курсивом виділені мої коментарі.

До цього опису додавались декілька фотографій, які вельми доречні навіть при підготовці до зимового сходження. Надаю їх з деякими власними позначками.

Підйом на ребро до т.1. Стрілкою із зірочкою позначені скельні урвища Пд-Сх цирку. Червона лінія вказує шлях підйому. Ясно, що взимку жереп замете снігом, але характер схилу, скелі і круті скиди зліва добре проглядаються і під снігом. Фотографія, за моїми припущеннями, зроблена з точки трішки вище т.0

Вид на Петрос зі східного плеча між т.1 та т.2.

Це практично все що є в інтернеті, я залишаю осторонь опис із класичної книги Сітницького, оскільки для зимового сходження вони неінформативні, як власне і розповіді про ліси на схилах Говерли.

На додачу наведу вільний переказ опису підйому від Храмова Геннадія (в народі – Батл).

За його словами, всі зимові сходження із Заросляка здійснюються східним плечем, а підйом через Говерлянку вважається чи то просто довшим, чи навіть більш небезпечним після сильних снігопадів. Від Заросляка йдемо за помаранчевим маркером і досить швидко виходимо із зони лісу. Повертаємо на Пн-Зх і виходимо до початку підйому на ребро. Після цього завертаємо майже на 90 і рухаємося вгору по ребру. Далі нас чекає довгий підйом некрутим сніжним полем з поступовим набором висоти. Залежно від попередніх погодних умов глибина снігу тут може сягати 1,5 метра, що вельми ускладнює пересування. Орієнтування спрощується тим, що з обох боків ребро закінчується крутими спусками, відтак, якщо ви втрапили на крутий спуск в напрямку руху, це значить, що ви або занадто сильно забрали на Пн-Зх, або ж, навпаки, на Пд-Зх. Універсальний орієнтир підйому – по градієнту вгору :). Десь через 40–50 хв – крутий злет – фактично це вихід до т.1 на мапі і фотографії. Досить часто цей підйом вкривається кригою, тому його потрібно проходити в кішках і з льодорубом, або ж організовувати перила для людей без кішок. Після виходу на ребро ви обов'язково потрапляєте на пологе поле, встелене крупним камінням, вмерзлим у ґрунт. За досвідом багатьох сходжень, це каміння не замітає навіть у найсильніші снігопади. Рухаємось кам'яним полем, трішки забираючи праворуч (південним схилом східного ребра). У кінці ребра починається крутий підйом на купол гори. Цей маршрут на мапі позначено товстою червоною лінією; синім пунктиром – орієнтовний шлях руху 31.12.2005.

Мапа сходження. Підйом позначено синім пунктиром вздовж червоного маршруту, спуск - синій пунктир через водоспад. Жовтий колір - шлях підйому Дмитра Шаповалова в 2001р.

Маршрут підйому 31.12.2005. Вид на Говерлу з Глобусу зранку 02.01.2006. Фотографія люб'язно надана Якимцем Ігорем

Для того, щоб здійснити сходження, нам зранку потрібно було якнайшвидше подолати 7 км від Глобусу до Заросляка, а після сходження повернутись знову до Глобусу – ці 14 км були не найкращим подарунком до НР, але виходу не було. В ідеалі ми сподівались знайти машину, яка б нас завезла до Заросляка, інакше залишалося пішки подолати ці кілометри ще до світання, аби з першими променями сонця вийти на схили гори.

Чого варто очікувати від Говерли

У цьому розділі я спробую розглянути небезпеки, які таїть Говерла. Щоб, з одного боку, ніхто не нехтував складністю цієї гори, з другого – щоб не було беззсмістовного страху перед нею і напутніх благословень зі звертанням "самогубці". Прошу досвідчених людей скорегувати або ж доповнити ці роздуми, щоб вони відповідали дійсності.

Небезпеки:

1. Лавини – тут може зарадити лиш уважність і світла голова керівника, який вибирає шлях.
2. Схили – зледенілі, тому всі учасники повинні мати льодоруби та кішки і вміти ними користуватись (згоден, звучить смішно, але я на власні очі бачив людей, які вміли використовувати льодоруб виключно, як лижну палицю).
3. Різка зміна погоди – в жодному разі не можна розраховувати на гарну погоду, а відтак потрібно бути готовим рухатись довго при штормовому вітрі зі снігом і на сильному морозі. Тому комплект одягу має забезпечувати повноцінний захист усіх частин тіла. (найвідоміша стаття з порадами щодо цього)
4. Довгі блукання, які можуть призвести до сильного переохолодження. Більшість смертей у Карпатах пов'язана саме із замерзанням, а не з поламаними руками і ногами при падінні бозна куди. Отож, в ідеалі ви повинні бути підготовані автономно провести ніч на морозі. З другого боку, повний комплект бівуачного спорядження додасть десяток кілограмів в рюкзаки, що безперечно сповільнить рух групи. Тому, вважаю, що кожному учаснику сходження досить мати додаткові теплі речі, які б дали змогу не мерзнучи обідати або спокійно чекати на результати розвідки подальшого шляху, чи на свою чергу йти перилами тощо. І зовсім не зайвими вважаю пальник з балоном, що за будь-якої ситуації гарантують тепле питво, яке завше відновлює сили на морозі.
5. А з приводу можливих блукань – наведу цитату зі вже згаданої статті:
   
   - Однажды выйдя на восхождение с расчётом на 1 день, мы промахнулись со спуском и попали в лес. До базы "Заросляк" было примерно 10 км по лесу. Летом это расстояние проходится за 1.5 часа. Но зима выдалась суровая, и 2-х метровые сугробы дали о себе знать. Мы шли 5 дней!!!
6. Ураганний вітер, що здуває групу – звичайно, бажано перечекати негоду, якщо є можливість. Якщо ж ні, одягнути кішки, зв'язатись мотузкою і йти (повзти) якомога швидше вниз. Тому мотузка потрібна не лиш для перил.
7. Обмороження: по-перше, спорядження повинно максимально захищати всі відкриті ділянки тіла, по-друге, всі учасники мають постійно контролювати свій стан та стан товаришів. Помітивши перші білі плями на шкірі, розтирати їх чистою рукою або шерстяною тканиною.
8. Опіки очей ультрафіолетом: ясна погода звичайно повнить груди натхненням, але для того, щоб на вечір не виплакувати очі від сніжної сліпоти, візьміть з собою темні окуляри (не пластикові – за розповідями, вони не рятують від ультрафіолету) або ж гірськолижні маски.
9. Непередбачувані ситуації виходу групи на круті скелясті схили цирків, або ж потрапляння туди когось з учасників – слід мати мотузку і вміти організувати на льодорубах перила або ж страховку для спуску.

Всім гарячим головам найперше рекомендую прочитати "На лыжах с Говерлы".

Тепер деякі коментарі щодо нашого сходження.

Я припустився помилки, переоцінивши технічні складності гори і недооцінивши ризик обморожень. Під враженням від звіту Дмитра Шаповалова та зважаючи на те, що поряд з нами йшли люди геть без кішок і льодорубів, я прораховував різноманітні варіанти організації безпечного підйому і спуску та можливих спасів, при цьому не замислюючись, що хтось може банально замерзнути. Тут, у Києві, я прописав мінімальний набір необхідного спорядження – і він у всіх був (та ж не перший раз узимку йшли), а от перед сходженням не додумався його перевірити у паралельної групи, з якою ми об'єднувались.

Ще один важливий момент – це дата сходження (31 грудня). Статистика двох попередніх років свідчила, що в останній день року на Говерлу здійснюється справжнісіньке паломництво, тому логічно було очікувати, що до вершини буде протоптана гарна стежка, і проблем з орієнтуванням та власне підйомом не буде. Так, минулого року один з наших друзів без проблем піднявся вже надвечір на Говерлу, приставши до якоїсь групи, а потім спустився для святкувань НР. Але бозна звідки була у мене підозра, що на стежку сподіватись не варто, і що тропити цю стежку доведеться нам – першим, хто підніматиметься 31.12. Так воно і сталося, тому рекомендую нізащо не сподіватися на море груп та биту стежку на вершину навіть 31 грудня. Сподівайтеся лише на себе, а все інше – то дарунки долі.

Приємним фактом стала наявність у районі Глобусу стільникового зв'язку (стабільно ловить Kyivstar). Зі звітів я знав, що на схилах Говерли зв'язок також є (трішки нижче вершини), це додавало упевненості, адже наші друзі були на зв'язку, що дало змогу встановити контрольний час сходження, після закінчення якого потрібно було бити на сполох. До речі, в Заросляку стільникового звязку немає, натомість є Укртелекомівський телефонний автомат (на картках), і продають ті самі картки.

Спорядження

Тут наведено список спорядження – планованого і взятого на сходження.

Особисте:

• кішки
• льодоруб
• палиці
• сонце- та вітрозахисні окуляри
• фантомаска (з досвіду минулих років вважав її не обов'язковим атрибутом, у листах писав: "як є, то беріть", власне тому і взяв сам – чого їй валятися, раптом знадобиться. На горі пересвідчився, що це обов'язковий елемент спорядження. А проте декілька людей без фантомасок, але у високому капюшоні, який закриває майже все обличчя, також без проблем пережили сходження).
• ліхтарик (той, що світить у темряві)

Одяг

Ходовий

• теплі рукавиці або ж перчатки
• комбінезон – з давніх-давен ходимо в лижних комбінезонах (у мене – із секонда) і поки що не бачу істотних переваг комбінації: самосброси + поларові штани, бо сніг, вітер і мороз комбінезон витримує прекрасно.
• вітрозахисна куртка з капюшоном
• фліс або полар під куртку (для тих, у кого куртка холодна)
• шапка
• ліхтарики (вони ж "бахіли")

У рюкзак (для привалів, довгого стояння і под.):

• теплі светри
• пуховка чи тепла куртка (якщо ходова куртка занадто легка для довгого перебування на морозі без руху)
• запасна пара рукавиць – (скажімо, для відігрівання рук, ускладненому змоканням)

Загальне (на групу з 3-х осіб)

Спорядження для подолання технічних перешкод комплектувалося з міркувань т.з. мінімізації ваги без втрати функціональності.

• мотузка – 9 мм, 20 м
• кілька блокір – для верхніх обв'язок, або ж, ув'язуючись в мотузку, можна використовувати їх для самостраху чи для блокування льодорубів
• карабіни – 2 шт
• прусики – на кожного
• килимок
• аптечка
• балон
• пальник
• запальничка + сірники
• ніж
• казан на 1 л
• перекус + цукор і заварка
• термос із солодким чаєм
• мобілка (поки що бажано, щоб це був Kyivstar)

Люди

Часу на підготовку було обмаль. Я прекрасно розумів, що влаштувати тренування я вже не встигаю. Тому оптимальним видавалось рішення йти з людьми, для яких зимова Говерла – це не перше зимове сходження, і які мають уявлення та навички користування кішками, льодорубом і хоч трішки – мотузкою. Але з нашої компанії (дев’ятеро), що їхала зустрічати НР, на Говерлу бралося йти лише троє, а побачивши тумани та хмари увечері перед сходженням і наслухавшись моїх страшних оповідок, залишилось взагалі двоє. Та сидіти на місці під горою не було бажання, тому вирішую – незалежно від погоди вийти до межі лісу, а далі – по ситуації: якщо нам щастить на сонце і ясний спокійний день – ризикнемо, як ні – повертаємо назад, гуляючи лісом. За раптової зміни погоди моментально повертаємося.

Крім нас, на гору збиралася ще одна когорта з шести осіб. Незважаючи на те, що вони, як і ми, ходять у гори, їхнє і наше бачення всіх загроз Говерли і рівня необхідної підготовки учасників дещо різнилося. Та однак, з огляду на глибокий сніг і можливі складнощі підйому, нам було краще йти разом. Я вважав, що не всім їхнім учасникам варто підійматися на гору, але влазити в колектив і рулити там, де є свій керівник, не мав ніякого бажання, особливо зважаючи, що дискусії з приводу безпеки в зимових Карпатах почалися ще в Києві.

Я попрохав їхнього керівника попередити людей, куди вони йдуть, наголосити на необхідності мати теплі речі, порадив прихопити термоси і аптечку. На щастя, двоє з їхньої команди збирались далі в зимовий похід, тож, у них була 60-метрова мотузка і чотири пари кішок (я все ще вважав найстрашнішими на Говерлі льодові схили і можливість зірватись у скельний цирк чи втрапити у лавину).

Якщо глибоко копати, то проблеми, які потім з’явилися, на мою думку, мали єдиний корінь – було дві групи і два керівники, які в силу обставин піднімалися разом за відсутності одного явного лідера. Ще у Києві це спричиняло сильний внутрішній дискомфорт, бо, з моєї точки зору (як одного з керівників), діяти і вирішувати треба було водночас стосовно всіх, а заборонити комусь з іншої групи іти я не міг; якщо ж щось ставалось, то допомагати розгрібати довелось би. У походах така ситуація просто неможлива, а от на одноденному радіальному сходженні вирішити її не вдалось, бо всі всіх знають, всі всім друзі, всі не вперше в горах.

Окрім того, ввечері зустріли у таборі Батла. Він зі своєю командою збирався піднятись на гору 31.12 і залишитись там для святкування Нового Року. Ще одна група на сходженні – додає снаги і впевненості, до того ж, у них – GPS. Це дещо змінювало обстановку: якщо вони йтимуть першими, то можна буде підніматись їхніми слідами.

Попередньо Батл домовився з рятувальниками, що його завезуть машиною до Заросляка. У результаті перемовин зійшлися на тому, що він попрохає КРС приїхати на ГАЗ-66, щоб забрати нас усіх. Але зв'язатися з КРС того вечора не вдалося. Дружина контактної особи сказала, що особа – на пошукових роботах, але пам'ятає про Батла і має приїхати. Батл передав прохання про ГАЗ-66, і ми розійшлись готуватись і спати. Виїзд планувався на 5-у ранку.

Сходження

04:00

Прокинувся без будильника. Поїли, закип'ятили воду на два термоси. 05:10 Біля Глобуса – всі зібрані, машини немає.

05:55

Остаточно переконуємось, що машини не буде. Дядько все ще на рятувальних роботах, додому не вертався. Батл вирішує йти на Говерлу також радіально – швидко перепаковує рюкзаки.

06:15

Проходимо КП, там темно і глухо. На шляху до Заросляка на небі раз за разом проглядаються зорі. Є сподівання на гарну погоду. На вулиці взявся морозець, дорога замерзла, місцями обледеніла. Ялини вкриті снігом, що нападав за ніч.

08:30

Ми біля Заросляка. Видно чисте небо, світає, на відкритих шматках дороги відчувається добрий вітерець. Сонце усім поліпшує настрій. Поряд із базою зустрічаємо групу рятувальників – вони другий день шукають групу з Дніпропетровська. Кажуть, учора на ребрі було зледеніння, але, скоріше за все, його за ніч занесло снігом, так що можна буде піднятися без кішок.

Йдемо повз Заросляк, трішки вгору – під накриттям для тракторів, проходимо під підйомником і потрапляємо на стежку з оранжевим маркером. Дорога, яка пішла знизу через бетонний місток, веде на метеостанцію – нам туди не треба.

У лісі робимо привал, щоб роздягтися і перекурити перед підйомом. Напівжартома домовляємося з Батлом, що ми тропимо нагору, вони ж забезпечують нам спуск вниз по GPS. Їхня група чомусь особливо не поспішала, ми ж, навпаки, рвались в бій, що позначилося на темпі. Доки сиділи, повз нас пройшла група рятувальників, що продовжували пошуки дніпроптеровців. Сидіти довше не хотілося – треба було або утеплюватись, або йти.

08:50

Починаємо підйом. Йдемо топтаною стежкою згідно з помаранчевим маркером за рятувальниками. У якийсь момент вони одягають лижі та снігоступи і виходять прямо через ліс на ребро, а нам рекомендують триматися маркера і слідів групи коломийців, які вийшли на сходження трохи раніше за нас. Оранжеві маркери стоять так часто, що заблукати там просто неможливо.

Як я зрозумів з розмов уже після сходження, троє коломийців на чолі з рятувальником Володимиром Галайдою піднімались на вершину, щоб забрати звідти своїх товаришів, які вийшли на вершину 30.12 і через складні погодні умови не змогли спуститися.

09:15

Ми на виході з лісу. Тут віднедавна стоїть якийсь плакат про Говерлу та охорону лісу і лавочка з написом: "Присядь і подумай". Я трішки вражений таким швидким виходом, бо очікував кінець лісу за хвилин 40 чи годину ходу.

Йдемо далі слідами групи, що добре проглядаються на свіжому снігу. Сніг не глибокий – максимум 30 сантиметрів. При виході з лісу одразу стає відчутним сильний вітер. Піднімаємося на ребро. Йдемо по змерзлому снігу, на одному з підйомчиків була ідея вдягнути кішки, але метрів 20–30 пробитих сходинок і знову йдемо пологим схилом. Крізь змерзлий сніг проступає трава, навкруги – поодинокі ялинки. Бачу попереду групу з 4-х осіб – всі з рюкзаками і лижними палицями. Вирішую триматись їхніх слідів і, скільки можливо буде, не губити їх з виду. Говерла затягнута хмарами. Якщо обернутися, видно Малу та Велику Кознєски.

Трішки призупиняємось. Вдягнулися, поглянули на мапу і рушили далі. Йдемо то глибоким снігом, то змерзлою землею, вкритою фірном. Вибирати шлях без слідів попередньої групи було б значно складніше, тому хочу наздогнати групу і рухатися з ними. Постійно віє сильний вітер. Видимість погіршується – входимо у хмари. Відтепер і упродовж всього підйому видимість буде від 20–30 до 60–70 метрів – це змінюються з поривами вітру. За описами, ми зараз мали б іти довгим засніженим полем, під яким лежить жереп; кінець поля повинен знаменуватися крутим злетом на ребро. Насправді навколо досить довго стовбичать поодинокі ялинки, інколи ми виходимо на рівняви змерзлого снігу, крізь який проступають верхи високої трави. Скоро опиняємося перед крутим засніженим підйомом – на фотографії це шлях від лісу до точки 1. Тут ми наздоганяємо групу, учасники якої йдуть явно повільніше і тяжче, ніж ми, бо провалюються у сніг. Пропоную обігнати їх і тропити попереду – погоджуються без проблем. Також попрохав скоригувати мене, якщо відхилятимусь від правильного шляху підйому. Ми були значно легшими і мали більше сил, тому тропили швидше. На цьому рівні вже є мобільний зв'язок (>1600м), бо одному з коломийців десь тоді зателефонували.

За якийсь час виходимо на виположений підйом, устелений камінням. Як і казав Батл, навіть найсильніші снігопади цих камінців не замітають. Початок камінного поля – т 1. на фотографії. Вертати назад немає думки, всі йдуть нормально. Найскладніший шматок пройдено – тут не було криги, значить, далі її також не повинно бути, а отже, пройдемо без кішок.

Від т. 1 до т. 2 ми йшли трішки нижче ребра, тому шлях не зображений на фотографії. Починаючи з перегину коло т. 1 і до т. 2 не вгавав сильний вітер. Він віяв поривисто – іноді встояти можна було, лише розвернувшись спиною і упершись палицями в живіт і в землю, інший час можна було йти, просто пригнувшись. Пориви – раптові, так що інколи, саме в момент кроку, людину здуває і не дає втриматись. Дехто перечікував таке, просто припадаючи до землі. Тоді головне – не розтягнутись, і видимість дуже сильно змінювалася з поривами. Тепер розумію, що оптимальним рішенням було просто зв'язатися мотузкою. Тоді це не спало на думку – боролися зі стихією. В точці 2 – кінець пологого кам'яного поля і початок довгого злету до вершини. Керівник коломийців каже, що потрібно вдягнути кішки, не до кінця розумію, навіщо – бо далі я криги не очікував, але він каже, що це, по-перше, покращить зчеплення з поверхнею – буде легше рухатись, по-друге, а раптом таки втрапимо – на крутому схилові під вітром вдягати буде вельми складно. Робимо довгий привал (20–30 хв), доки всі одягнуться.

Привал

Для мене це був переломний момент. З одного боку, я усвідомлював, що погода погана і спускатися з вершини самотужки практично нереально (тобто якщо немає інших варіантів – йдемо, але це вже екстрім, якого я не хотів), тому оптимальний варіант підйому і спуску для нас – рухатися разом з коломийцями (я це вже давно розумів, тому власне і пішов за ними вгору). З другого боку, можна повертатися своїми слідами. Але такий варіант мені не подобався, оскільки на вмерзлому в сніг камінні слідів практично не лишилось – ішли не крок в крок, а хто як втримається. Відтак існувала значна імовірність, пройшовши назад по ребру, промахнутись і не втрапити на свої сліди підйому, тобто треба було засікати азимут і під вітром йти по ньому, але ми могли втратити додаткові декілька годин просто на блуканні схилами гори. Зваживши на це, і на те, що сил було багато, я вирішив йти разом з більш досвідченими людьми – так було більше шансів і потрапити на вершину, і вдало спуститись. На цьому ж привалі довелось вперше побачити практично панічний стан людини, у якої замерзають пальці. В одного з учасників, доки він намагався вдягнути кішки, руки геть змерзли, "зайшлии зашпори" – сильний біль пучок коло нігтів, це дуже сильно налякало людину разом з невідомістю попереду. Йому розказали, як розігріти руки та заспокоїли – жити буде і до вершини дійде. Тоді також ще раз усвідомив всю складністю пояснити людині в переляканому стані, як спускатись мотузкою, якби раптом довелось. На довгому привалі сам помилився, бо не вдягнувся одразу – йшов у куртці та термобілизні, під час руху цього досить, навіть жарко на крутих підйомах, і куртка нормально тримає вітер. Добряче змерз, доки вдягав кішки, а відчув дрижаки по-справжньому, тільки коли підвівся, готовий іти.

А далі – десь із годину тропіння глибоким снігом, нас рятували палиці – льодоруби тут ні до чого, тому я не пошкодував що взяв і те, й інше. Орієнтири підйому – по градієнту, так щоб праворуч і ліворуч від лінії руху проглядалась межа гора–небо. Розмовляти було складно – почала замерзати міміка на обличчі – лиш через хвилин 20 я зігрівся і перестав стискатися від холоду.

12:30

Ми на вершині. Скажу лише, що останні метри підйому принесли і мені сюрпризи. Втоми в руках та ногах ніби не відчував, дихачка не збивалась, але при цьому часто перед тим, як ступити крок, доводилось переконувати себе, що переді мною немає снігової стіни – інколи для впененості махав у повітрі палкою. Коли спинився на вершині, зрозумів, що у мене трішки паморочиться голова – чи то легкий приступ горняшки, чи я втомився на холоді, хтозна. На вершині швидко вдягнув полар, з'їв цукерку – одразу стало легше. Тільки на вершині дізналися, що коломийці йшли забирати своїх товаришів з гори. Ті піднялись 30.12 на гору і не змогли спуститись, на їх щастя, там була група з Чернівців у двох наметах – вони і дали притулок туристам з Коломиї. Галайда – керівник коломийців – наказує зв'язатись усім, кого забирали з вершини (вони не в системах, а просто накидають петлю через плече). Їхня група не хотіли довго чекати, мета була – якнайскоріше падати вниз. Я думав про можливість зв'язатися, але зваживши, як довго ми це робитимемо і той факт, що на крутих спусках це нам швидше заважатиме, вирішую не зв'язуватись, а йти щільною групою одразу вслід за коломийцями. Сам стаю передостаннім, щоб бачити всю групу попереду.

Десь близько 12:50 почали спуск. Як потім розповідав Володимир, одразу першим пішов не він, відтак одразу промахнулись і не вийшли на сліди підйому, почали круто брати вниз. Виходити знову на ребро, за його словами, були небезпечно – бо потрібно було траверсувати схил під сильним вітром, де нас могло б здути, тому він вирішив спускатись одразу в цирк з водоспадом, щоб якомога швидше сховатися від вітру за схилами гори. Скидали висоту дуже швидко, потім йшли руслом струмка чи то просто кулуаром – намальований на мапі маршрут вельми схематичний, відновлений по моїй уяві. Зрештою вийшли прямо на водоспад і спустились по ньому – збоку від водоспаду є крутий схил (градусів 60–70) – товстий шар снігу дозволяв бити сходинки і спускатися без страховки (крім того, як я розумію, це була і економія часу). Кінець схилу біля водоспаду – пологий викат з рідкими ялинками – тож, зрив там за глибокого снігу не страшний.

Спустившись уздовж водоспаду, ми опинились нижче за хмари – далі вже просто довго йшли схилами лісу, прямуючи до Заросляка.

О 15:05 – привал і перекус після спуску, прощання з коломийцями, подяки.

О 16:00 – телефоную нашим у Глобус, щоб повідомити, що живі-здорові спустилися до Заросляка, до 17-00 на базі не будемо, бо йдемо пішки, але вже можна бути спокійними. Тим часом хмари над Говерлою геть розтягнуло, і вона красувалась своїми схилами і при західному сонці, і пізніше, в зоряному небі.

На чиєсь питання одразу після спуску, чи це було дуже серйозно, я лиш відповів, що все добре скінчилось, дякуючи Володимиру Галайді. Так вважаю і до цього часу.

Термометр на стінах Заросляка на момент завершення нашої подорожі показував –14 С, досі не знаю, чи справді було так холодно, чи термометр брехав, бо йдучи від бази до Глобуса в літній куртці, флісі і термобілизні я геть не мерз.

Травми

Під час сходження четверо людей отримали сильні обмороження облич через недостатню підготованість до складних погодних умов – просто не мали фантомасок. Серед них і ті, хто в зимових горах не вперше.

Що призвело до такої ситуації:

• недооцінка складності погодних умов на горі, відтак недостатня підготовленість деяких учасників до сходження.
• недостатня увага до себе та своїх товаришів. Можливо, що навіть без фантомасок, можна було обійтись без обморожень. Для цього кожен повинен був контролювати не тільки свій стан, а й стан товаришів, одразу вказуючи на виникнення білих плям і початок обморожень. Борючись із вітром, та думаючи, як не втрапити в якусь халепу, я мало звертав уваги на обличчя тих, хто були поруч. Тепер розумію, що бачив всі симптоми, просто не спало на думку підказати людям щось із цим робити. А втім, інші досвідчені учасники також не звернули на це увагу, з причин, відомим хіба їм самим.

А що могло б бути...

Можливо дехто вважатиме, що я знову перебільшую, але наше щастя, що на шляху не було ні криги ні слизького насту, бо навіть вдале їх проходженні могло затягнути спуск на зайву годину, а у нас лишалось тільки дві години світлого часу. Тому не все так просто, як може здаватись тепер у Києві. І я висловлюю подяку Володимиру Галайді, який точно скерував наш підйом та спуск.

Висновки

• При підготовці я недооцінив небезпеку сильного морозу та холоду, приділяючи більше уваги можливим технічним складностям сходження. Тому окремо наголошу, що однією з основних небезпек Говерли є сильний мороз, хуртовина та туман, а відтак – можливість обморозитись або ж заблукати і за один світловий день не встигнути повернутись до житла. Різка зміна погоди також може зробити спуску слабопідготовленої групи неможливим (приклад коломийців, які ночували на вершині, яскраве тому підтвердження).
• Отже, якщо ви не впевненні у своїй підготовці і йдете великою групою, рекомендую взяти принаймні один намет, розподіливши його між учасниками групи, а також пальник, балон та котел, щоб зігріти теплого чаю.
• Для сходження на Говерлу необхідно, щоб всі учасники мали навички роботи з льодорубами та пересування в кішках. (Нам це не знадобилось через високий шар снігу, що вкрив кригу, але якби при такій погоді ми втрапили на зледенілі схили, які неможливо було б обійти, ми мали б багато мороки на свою голову. Перед сходженням, продумуючи дії в такій ситуації, я мав намір організувати перила для спуску людей без кішок. Тепер розумію, що добряче втомлені учасники на спуску, із змерзлими руками та ще й без ніякого досвіду роботи з мотузкою, навряд чи змогли б ними скористатись. Хіба що кожного з них випускати на верхній страховці. Не рекомендую розглядати такий варіант як вдалий вихід із ситуації.)
• При сильному вітрі кішки можуть полегшити пересування навіть по насту на пологих схилах, забезпечуючи краще зчеплення з поверхнею.
• За ураганних поривах вітру варто зв'язатися мотузкою – щоб не знесло когось із учасників. Зв'язуватись потрібно ще до того, як вітер перейде межу штормового.
• Оскільки досить складно передбачити стан схилів перед підйомом, рекомендую брати з собою і палиці, й льодоруби. Палки незамінні, коли група рухається по глибокому снігу.
• Вкотре підтверджується проблемність старих прив'язних кішок. Вдягати їх на морозі і сильному вітрі займає багато часу, робити це в рукавицях вдається не легко, без рукавиць – мерзнуть руки. Тому ще раз наголошую – міняйте ці якомога швидше на автомати або м'які сучасні кішки.
• При виході на вершину в туман, десь метрів за 20–60 від вершини одразу поставте палку або ж льодоруб, або будь-яким іншим чином позначте місце виходу, щоб при спускові одразу вийти на сліди підйому (звичайно, якщо ви збираєтесь повертатись тим самим шляхом).
• За свідченням людей, які багато разів сходили на Говерлу, у непогоду, снігопад і сильний вітер не варто сподіватись побачити сліди попередньої групи, більше за те, бували ситуації, коли власні сліди підйому через декілька годин замітало. Це дуже схоже на правду, оскільки сліди групи, що йшла на 50 м попереду нас, я вже ледь розрізняв, проте група, яка намагалась зійти одразу за нами, все ще могла розрізнити наші сліди, при тому що здійнявся ураганний вітер. Тому враховуйте можливість не побачити свої сліди на спуску, навіть якщо йтимете тим самим шляхом.
• В ідеалі у ключових точках сходження я б залишав позначки і брав би азимут для подальшого руху (це якщо з певних причин на вершину потрібно вийти незалежно від погоди). Такими ключовими точками є вихід на ребро, початок кам'яного поля (т. 1) та початок останнього підйому (т. 2). Коли ми піднімались, виникали думки зробити такі позначки, але для цього потрібно було їх вирубувати з гілля у лісі й нести з собою. Я вирішив цього не робити для економії часу та розраховуючи йти слідами попередньої групи.
• Намагайтесь уникати сходжень навіть найпростіших без єдиного керівника, рішення якого згодна виконувати вся група.

FAQ

• Чому я пішов вгору, а не звернув назад, хоч і бачив, що гора в хмарах Бо йшов по слідах попередньої групи, мав за мету їх наздогнати і пройти разом з ними. Якби не ця група, то самотужки я б не ризикнув йти у хмару не маючи точного шляху руху.
• Якби ситуація повторилась… То всіма силами спробував би відмовити людей без відповідного спорядження і підготовки йти на сходження. А якби було хоч трішки світлого часу, провів би інструктаж з переміщення схилом з льодорубом та в кішках.

Фінальне

По-перше, добре, що все закінчилось добре, сподіваюся, всі учасники зробили висновки. По-друге, я розповів лише власне бачення подій, і мені цікаво почути інші думки, найперше, безпосередніх учасників подій. По-третє, я не вважаю, що у всьому правий, а всі інші помиляються, я маю ще досить мало досвіду керівництва серйозними сходженнями, тому висловлюйте свої судження, критику і поради.

Свірський Тарас [ stware (at) gmail.com ]

На гору 31.12.2005 сходили:

• Таня Свірська
• Тарас Свірський
• Антон Величинський
• Саша Крікля
• Саша Мовчан
• Андрій Родіонов
• Наталка Рудь (з лижами)
• Сева