Кінбурнське кільце

Докладна нитка маршруту

м. Миколаїв -- с. Козирка -- с. Парутине -- зап. Ольвія -- м. Очаків -- Кінбурнська коса -- зап. Чорноморський -- с. Покровка -- орхідне поле -- с. Геройське -- Ягорлицька затока -- с. Іванівка -- с. Чулаківка -- зап. Мала Асканія -- с. Нова Збур'ївка -- м. Гола пристань -- м. Цюрупінськ -- м. Херсон -- Гідропарк -- м. Херсон

Дані про учасників

Графік руху

Опис подорожі

Вид на ранковий Миколаїв. Старт. Бузький лиман. Миколаїв залишився позаду.

Серед рапсу

Дістатись до Кінбурну (Кінбурнської коси) можна з двох кінців -- по суші та водою. Наш маршрут був умовно кільцевий -- приїхавши вночі в Миколаїв, спочатку лівим берегом Бузького лиману ми дісталися велосипедом Очакова, переправились через лиман на човні на кінцеву точку Кінбурну, а потім їхали через усю косу і далі до Херсона велосипедом. Дорогою в Очаків зустрічаємо між курганів безмежні рапсові поля, що не є дивиною зараз для України

Земля сучасної Ольвії

Ольвія Сучасна Ольвія -- зелене трохи терасоване урочище "Сто Могил" на березі лиману. А в минулому -- найважливіша грецька колонія в Нижньому Побужжі, населенням якої були греки та деякий час скіфи. Заснована у 6 столітті до нашої ери і носила назву OLBIO ("щаслива") зараз являє собою зелений степ на півдні від с. Парутіне (знову ж таки від грецького "розвалини", або щось подібне), який спускається прямо в Бузький лиман. І хто міг би подумати, якщо б не розповідь екскурсоводу, що всі ті горбачки, великі та малі, то залишки некрополю -- грецького цвинтаря, і що є відмінна від нуля ймовірність знайти в кожному з них щось на подобі ось такого:

Склеп Єврисівія і його дружини Арети 2 ст н е

Ольвія -- велике підземно-підводне місто, що простяглося під водами Бугу та городами місцевих жителів, які ще й досі, копаючи картоплю, знаходять його залишки. Приблизно чверть міста вже під водою, оскільки розташоване на правому березі Бугу і постійно підмивається. Є багато охочих порушити підземний спокій у пошуках власного збагачення, тому до місцевості приставлено охорону із автоматичною зброєю. Перебуваючи у музеї, не дайте ввести себе в оману -- серед стародавніх трун, залишок колон та посуду, з'являються витвори сучасних майстрів:

Стародавня мармурова труна

Теменос Священна ділянка міста Центральний вівтар Храми Зевса Аполлона 2 6 ст. до н.е.

Ольвія - минуле й сучасне

Вулицею Ольвії

Як каже приказка "краще один раз побачити, ніж сто раз почути", тому наша вам порада -- завітайте до музею і ви все побачите на власні очі. Ви побачите у що перетворив час колись величне, бурхливе, наповнене життям місто, ви зможете пройти маленькою вулицею стародавньої Греції, побувати у храмі, збудованому колись на честь грецьких богів, доторкнутися до стародавнього вівтаря і загадати ваше найсміливіше бажання (розповсюджене серед відвідувачів повір'я, що загадувати бажання треба перед вівтарем, підживлюється й екскурсоводами). Окрім Ольвії є ще багато грецьких городищ вздовж лиману. В склепи цвинтарів деяких з них іноді просідають хати у сучасних селах. У селі Козирка, не доїжджаючи до Парутіного, є також залишки городища, але розібратися в них під силу хіба що професійному археологу. Ми, окрім пагорбів з натяками на колишню геометрію біля яру за селом, нічого не побачили. Кінбурнська коса Доїхавши на своїх двох (колесах) до Очакова, ми подзвонили Леоніду (тел. +380677952407), з яким домовлялися про переправу на Кінбурн за 300 грн на (швидкому) човні. Знайти потрібний "причал 303-л" з першого разу за телефонними описами важкувато, тому господар виїхав у місто на джипі, щоб нас забрати. До речі, за його словами є й інший човен, який дешевше, але в рази три повільніший. Окрім нього, начебто, від причалу "Козирка" о 13:00 ходить рейсовий теплохід по вівторках і п'ятницях.

Прибуття на косу

Нас з велосипедами завантажили у моторний човен і він разом з вітром понесли до північно-західного кінця Кінбурнської коси. Була ще думка заїхати на о. Буян, але реалізація цієї ідеї коштувала дорого (від 1500 грн.), тому ми задовольнялись спогляданням штучного острова Первомайського з колишньою десантною тренувальної базою (насипаний після взяття Кінбурнської фортеці з її залишків), що знаходиться посеред дороги з "великої суші" до коси. Колись саме відсутність такого острова дозволяла козакам шастати лиманом між Ачі-Кале (Очаків) та Кінбурнською фортецею, не боячись їх не надто далекострільних гармат. Трішки інформації для загального розвитку: Кінбурнська коса знаходиться між Дніпро-Бузьким лиманом та Ягорлицькою затокою Чорного моря і простягається на 40 км через Миколаївську та Херсонську області, ширина коси коливається від 8 до 10км, а от на самому її кінчику ви можете спостерігати Чорне море і Бузький лиман одразу. Коса -- це гарний спосіб розділити солону та прісну воду у дві незалежні водойми. Для того, щоб відпочиваючі у пориві бажання скупатись в морі випадково не переплутали його з лиманом, стоять чемні таблички-вказівнички.

Майже на кінці

- Татку, де море? - Ось синку!

Птахи

Кінець коси

Коса зустріла нас великою кількістю птахів. Вона є частиною Чорноморського заповіднику і тут гніздиться близько 110 видів птахів, зокрема пелікани, яких ми бачили власними очима (кого ще ми бачили сказати важко, птахів було дуже багато і тому ми вирішили не ходити на самий кінчик коси, щоб не полохкати зграї). Зблизька пеліканів побачити нам дуже пощастило одним ранком - на озері їх було декілька груп, які злітали по черзі з характерним глухим звуком величезних крил, і одразу ж ловили потрібний потік повітря, який відносив їх геть. Після злету пелікани крилами майже не ворушать і, накопичившись у повітрі, висять або повільно дрейфують ключами, що нагадують фірмовий знак МакДоналдса.

Пелікани

Пелікани

Окремо треба сказати про характерну особливість Кінбурну -- озера. На косі знаходиться близько декілька сотень озер з прісною та солоною водою. Скупатись в них всіх нам не довелося, тут рекомендацій ніяких дати неможливо, але сфотографувати деякі вдалось. Озера тут "подорожують", переміщаючись з місця на місце, а також займають усі зручні для себе ділянки, наприклад ось цей футбольний майданчик у селі Прогної.

Озера Кінбурну

Озера Кінбурну Пейзаж

Озера Кінбурну. Футбольне поле

Серед флори коси хочеться виділити орхідеї, одні з представників Червоної книги України. Вони є одною з визначних пам'яток коси. Найбільше поле (60 гектар), яке, до речі, знаходиться під загрозою розпаювання за великі гроші, ми бачили на власні очі. Дикі орхідеї -- квітки, на перший погляд, непримітні й неяскраві, але, як і усі дикі квіти, дуже тендітні і красиві, якщо придивитися поближче:

Орхідне поле

Окремий абзац присвятимо дорогам Кінбурну. Їх там дуже багато і майже всі не найкращий вибір для велосипедиста. Своєю кількістю доріг, які біжать у різні боки, коса, чесно кажучи, не один раз ставила нас у скрутне становище. Здогадатися, яка з доріг веде до потрібного нам села іноді біло досить складно і ми вдавалися до хитрощів: Розмова між машиною та велосипедистами:

• Дядьку, підкажіть будь-ласка дорогу до сусіднього села
• Хлопці! Бачите, який малюнок в нашого протектору? Ото їдьте по ним! Бувайте здорові!

Радість від начебто знайденої дороги швидко зникала, адже ж слідів від протекторів з майже однаковим малюнком знайшлося безліч і всі вони вели в різні боки. Щодо складності руху по піску навіть не треба говорити, кожен, хто хоч раз сідав на велосипед, розуміє -- це не їзда, а волочіння з велосипедом по дорозі. Так ми і "їздили", а, точніше кажучи, пересувались самі, пересуваючи велосипед за собою. Іноді вдавалося спокійно їхати по мокрому піску вздовж моря, а іноді і це не допомагало. Одним словом, асфальту там не має, тому на "шару" надіятись марно, але, не зважаючи на це, є люди яким й пісок під силу.

Чоловіче куди до села Їдьте за протекторами

Які дороги так і їздимо

А без дороги зовсім важко

Але ж можуть люди

Пісок та різні залишені цивілізацією речі пробуджують фантазію та надихають на всілякі творчі експерименти, як наприклад, ось цей:

Творчий експеримент -- сфотографуй лампочку Ілліча серед піску

Церкви та інші цікавинки Декілька слів про архітектурні пам'ятки на маршруті. Одна з них -- храм ікони Казанської Богородиці у Геройському, творіння мецената, працівника солепромислу Григорія Матвійовича Капусти. Від церкви залишилися тільки стіни. Усередині вона поросла травою. Мабуть приємно вночі приходити до цієї церкви спостерігати зорі.

Церква без даху 19ст. Вид сбоку

Церква без даху 19ст. Усередині

Церква без даху 19ст. Вид спереду

Біля церкви випадково помітили тупикову гілку електропередач. Має дивний вигляд:

Тупікова гілка електропередачі

Ось ще декілька церков, які ми зустріли в селах по дорозі:

Діюча церква 19ст

Церква з хрестом, що покосився

Сучасна церква поблизу Херсона

Дуже незвичайно виглядає блискучий Ленін на фоні одної з церков:

Ленін на фоні хресту, що покосився

Заїхавши у Малу Асканію, ми мали надію потрапити до зоопарку, але як виявилося з усіх тварин залишилася тільки одна, ось ця:

Страус у зоопарку Малої Асканії

Вона чинила стільки галасу та приділила нам стільки своєї уваги, що без зайвих зусиль замінила цілий зоопарк. У селі Іванівка намагалися знайти козацький колодязь. Якийсь колодязь ми все таки знайшли, але чи був він козацьким сказати важко:

Можливо це козацький колодязь

На пристані Голої Пристані

На пристані Голої Пристані

Сонце сходить

Гола Пристань З самого ранку приїхали до Голої Пристані з надією на ранковий теплохід до Херсону. Хоч виявилося, що рейс відмінено (це ми взнали тільки тоді, коли з'явилися на вулицях перші люди), схід сонця на пристані цього міста зустрічати було приємно. Рейси з Голої Пристані до Херсону взагалі є, але нам того ранку не пощастило. Тут зустріли статую дівчини-риби з бюстом великих розмірів. Вона стала поштовхом до фотоекспериментів:

Гола стань! Фотосесія з морським бюстом

Любителі більш тонкої краси теж мали нагоду зробити свою "картину маслом" на річну тематику:

Картина маслом

Запасний варіант дістатися Херсону тут став нам у нагоді. І на своїх двох ми дістались туди досить швидко.

Баба Херсона

Херсонські велосипедисти

Херсон Декілька слів про славне місто Херсон. Всі ми знаємо байку про походження його назви -- що тут погано спиться. У Херсона як і у Києва є своя баба, хоч з бюстом в неї не так гарно як у жінки Голої пристані, але на зріст дівчинка вийшла. Катаючись по місту, зустріли групу херсонських велотуристів: Тут є також свій колодязь, що ввійшов в історію у 1785 році:

Колодязь. Фортифікаційна споруда

Та й церкви є непогані, у їхніх садках приємно злізти з двох коліс і посидіти, нікуди не рухаючись, на лавочці:

Церква в Херсоні

Одним словом, завітайте сюди й на власні очі все побачите!

На перехресті доріг

Замість післямови Приємних вам подорожей!