Краєзнавча велоподорож з Полтави до Києва

Полтава та Київ - два дуже близьких за відстанню, але дуже різних міста України. Полтава - тихе, зелене, спокійне, невеличке, провінційне містечко України, з великою кількістю історичних пам?яток. Київ - це столиця України, стрімке, велике, галасливе місто з неймовірною кількістю вулиць, машин, людей. Головною ідеєю велопоходу було об?єднання цих два обласні центри цікавим маршрутом, котрий би проходив по малонаселеним районам і поєднував би якомога більшу кількість різних історико-культурних пам?яток та показував би природну красу цих регіонів України.

Територія сучасної Полтавщини приваблювала мандрівників і поселенців із давніх-давен. М?який клімат, чисте повітря, безліч лісів і водойм, а ще унікальні пам?ятки культурної та історичної спадщини... Мало хто в Україні та й за їїмежами не чув про Полтавську битву, про вечори на хуторі поблизу Диканьки, про знамениті полтавські галушки, опішнянські гончарні вироби, диво-рушники і сорочки решетилівських майстринь! Саме з Полтавщини розпочинали свій життєвий шлях Микола Гоголь, Іван Котляревський та інші відомі діячі науки і культури. А відтак, відвідавши Полтавщину, залишитися байдужим до її краси та цікавинок не зможе ніхто!
В ході краєзнавчого дослідження різних джерел інформації та визначення можливих варіантів проходження маршруту було вирішено, що маршрут повинен пролягати через наступні об?єкти - м. Полтава, Диканьський регіональний ландшафтний природний парк, смт. Опішня, с. Великі Сорочинці, с. Хомутець, м. Миргород, с. Березова Рудка, с. Жовтневе, смт. Згурівка, с. Лукаші, с. Гостролуччя, с. Сулимівка. Завдяки бажанню їхати лісовими та польовими дорогами, а також відпочивати та купатись у річках в спекотні години дня, маршрут було прокладено подалі від шумних автомобільних доріг, понад долинами рік Ворскла, Удай. Він перетинав ріки Псел, Сула в Полтавській області. Також були ріки й Київської області, але у цих районах краще не купатись в озерах та ставках, оскільки ріки цих районів Київської області канального типу, місцями заболочені.

Остаточний варіант маршруту вималювався наступним чином: м. Полтава - смт. Кривохатки - с. Терновщина - хут. Глоди - хут. Ворони - ур. Коржеві Могили - хут. Діброва - хут. Підварівка - р. Ворскла - с. Михайлівка - хут. Проні - смт. Диканька - с. Вел. Будища - с. Чернечий Яр - хут. Кардашівка - смт. Опішня - с. Волошкове - с. Михайлики - с. Куйбишеве - р. Псел - с. Вел. Сорочинці - с. Декабристів - с. Хомутець - с. Мал. Сорочинці - р. Хорол - с. Зубівка - м. Миргород - с. Дібровка - с. Столбіно? с. Снітин - р. Сула - с. Кузубівка - с. Загребелля - с. Городище - с. Лісова Слободка - с. Постав-Мука - с. Піски Удайські - с. Куренька - с. Дейманівка - с. Заріччя - р. Удай - м. Пирятин - с. Верхоярівка - с. Березова Рудка - с. Білошапки - с. Крутоярівка - с. Гречана Гребля - с. Жовтневе - хут. Пайки - с. Стара Оржиця - смт. Згурівка - р. Супой - с. Усівка - с. Войкове - р. Недра - с. Лукаші - с. Рудницьке - с. Гостролуччя - с. Селище - р. Трубеж - с. Сулимівка - с. Дударків - с. Требухів - м. Бровари - м. Київ

Полтава
Першою та відправною точкою нашого походу було місто Полтава, яке посідає особливе місце в історії української нації та держави. Біля його стін не раз відбувалися події, котрі визначали долю України, впливали на європейські справи. Засноване слов?янами-сіверянами у IX ст. укріплене першопоселення на Івановій горі поклало початок розвитку давньоруського граду Х-ХІІІ ст., поселенню XIV, XV віків. Прикордонні умови життя, постійні взаємозапозичення і міжетнічні зіткнення спричинили до формування особливої верстви місцевого населення - козацтва, яке й визначало історію укріпленого форпосту на Ворсклі упродовж тривалого часу. В 1709 році під Полтавою відбулась вирішальна битва Північної війни (1700-1721 р. р.). 4-тисячне населення міста підтримало 4-тисячний російський гарнізон під командуванням полковника О. Келіна. На 3 місяці вони скували шведську армію, яка втратила на валах і бастіонах невеличкої козацької фортеці кращі сили. Цим для армії Петра І було створено передумови перемоги над військами Карла XII. Полтавська битва стала поворотною в тогочасній європейській історії.

Збагачена величною історичною спадщиною, провінційна Полтава перетворилась на унікальний осередок духовного життя. Тут зароджувалися таланти, ідеї, проекти, події, реалізація яких вплинула на розвиток української і всесвітньої історії XIX - XX ст. Освітньою основою становлення Полтави як осередку духовного життя стали відкриті до середини XIX ст. повітове училище, чоловіча гімназія, інститут шляхетних дівчат, духовне училище при Хрестовоздвиженському монастирі, кадетський корпус, школи садівництва та краснописців, а також губернська публічна бібліотека і газета "Полтавские губернские ведомости". До початку 1860-го р. у місті з 30 тис. жителів, було відкрито також жіночу гімназію, щоденну та 5 суботніх і недільних шкіл. Для них Т. Шевченко надіслав 1000 примірників свого "Букваря". В українських Афінах, як називали тоді Полтаву, вчилися й формували свій майбутній творчий геній математик В.Остроградський, письменники Л. Глібов, М. Старицький, М. Гоголь, вчений і громадський діяч М. Драгоманов та ін. Головним здобутком Полтави було нарощування духовного потенціалу: тут оселилися чи періодично працювали такі видатні інтелектуали, як П. Мирний, І.Нечуй-Левицький, В.Короленко, В. Докучаєв і В. Вернадський, М. Вавилов і М. Скліфосовський, М. Кропивницький та ін.

Фото ?1. Музей історії Полтавської битви 1709 р.	Фото ?2. Пам?ятник на братській могилі російських воїнів.	Фото ?3. Сампсоніївська церква на полі Полтавської битви

Найбільш цікавими туристичними об?єктами Полтави на нашу думку є: 1) Кругла площа з монументом Слави на честь перемоги російських військ в Полтавській битві; 2) Будинок губернського земства та краєзнавчий музей, що знаходиться в ньому; 3) Іванова гора з цілим набором архітектурних та культурних пам?яток (Ротонда "Дружба народів", Свято-Успенський собор, музей-садиба І. Котляревського, пам?ятник галушкам) а також чудовим краєвидом на околиці Полтави; 4) Поле Полтавської битви 1709 р. з численними пам?ятками та цікавим музеєм Полтавської битви; 5) Хрестовоздвиженський монастир.

Фото ?4. Пам?ятник галушкам	Фото ?5. Ротонда "Дружба народів" на Івановій горі	Фото ?6. Свято-Успенський собор

Для більш-менш детального вивчення пам?яток Полтави необхідно виділити щонайменше добу, але через брак часу ми обмежилися лише поверхневим дослідженням цього цікавого та богатого на пам?ятки зеленого міста.

Далі наш маршрут петляв мальовничими берегами річки Ворскла з численними лісними масивами, що розкинулись на її лівому березі. Час від часу ми з лісу винирювали на луги, берега Ворскли чи заїзжали у села. Навіть трохи не вірилося, що в безпосередній близькості до обласного центру, можуть бути досить малі села з зовсім старими хатинками та відсутністю асфальтованих доріг, в одному з сел табличка з назвою села була дерев?яна, а в більшості інших їх навіть не було. За порівняно невелику відстань, що ми проїхали до моста через р. Ворскла в с. Михайлівка, вдалося відчути на собі найрізноманітніші грунтові дороги: і звичайні грунтові на лугах, і піщані, й малоїзжені, й зі щебню.

Фото ?7. Лісова дорога лівим берегом р. Ворскла	Фото ?8. Річка Ворскла	Фото ?9. Троїцька церква в смт. Диканька

Одразу переїхавши через міст ми попадаємо на территорію Диканьського регіонального ландшафтного парку, площа якого складає близько 12 тис. Гектарів і включає в себе порядка десяти населених пунктів. Ландшафт парку схожий на всю Полтавщину в мініатюрі: із типовими дібровами, лучними степами, заплавними луками, балками, ярами, мальовничими краєвидами з блакитною стрічкою річки Ворскли, безмежними полями, стрункими лісосмугами, сучасними українськими селами. Основні маршрути, які пролягають його територією, лише частково описують перелік того, що можна побачити в цих заповідних місцях: 1. Дорогами ченців. (Урочище Парасоцький ліс - чернечі печери - Вовча криниця - с. Чернечий Яр - Вершитора - Троїцька церква с. Великі Будища).
2. Туристичний маршрут. (Фесенкові горби - пам'ятник борцям за Владу Рад - ПТУ-51 - будівлі Великобудищанського Свято-Троїцького монастиря - Писарівщанський лісопарк - р. Ворскла).
3. Слідами боїв Вітчизняної війни (історико-краєзнавчий музей ім. Д. М. Гармаша пам"ятник жертвам фашизму - пам"ятник Слави - пам"ятник воїнам-афганцям-бойова машина часів Великої Вітчизняної війни "Катюша" - пам"ятний знак біля спостережного пункту "Катюш" - місце першого залпу "Катюш" - пам"ятник Невідомому солдату).
4. Кочубеївська Диканька (Тріумфальна арка - Миколаївська церква - склеп родини Кочубеїв - Дзвіниця - Кочубеївська дуби - Бузковий гай - Березова алея -Калиновий гай - Пивоварські ставки - Троїцька церква смт. Диканька).
5. Старовинними козацькими шляхами. (Урочище Ріг - Жукова балка - Сербинське поле - Троянівське водосховище).
6. Подорож в літо, (балка Полузир - ЛМГ "Диканське" - Личкові лози Буцьке озеро -с. Михайлівка - виходи пісковиків - парк Антуана Томаса - поворсклянська долина - р. Ворскла).

Фото ?10. Тріумфальна арка в смт. Диканька

Навіть звичайна їзда на велосипедах численними грунтовими тропками та доріжками приносить яскраві враження від мальовничої природи Диканьки. Але крім мальовничої природи, на території парку присутні пам?ятки майже на будь-який смак: історичні, культурні, літературні, духовні, військові.

Проїхавши практично з півдня на північ Диканьського РЛП ми практично одразу попадаємо в Опішню, яка завдяки діяльності музея-заповідника гончарного мистецтва, перетворилося на гончарну столицю України. Неможливо словами описати скільки незвичайних та красивих виробів гончарних майстрів тут зібрано, як говориться краще один раз побачити ніж сто разів почути.

Фото ?11,12,13. Деякі з наявних скульптур, вироблених українськими гончарними майстрами

З Опішні наш шлях прямує на Сорочинську ярмарку. Практично весь час доводиться їхати по автодорозі, але за мірками Київської області автомобільний рух зовсім малий, практично перед самою річкою Псел ми звертаємо на грунти, щоб їхати не автодорогою, а навпростець лісовими дорогами, скориставшись мостом в с. Куйбишеве. Коли спустились грунтовою дорогою до річки, на наш подив моста не було. Опитавши місцевих жителів, дізнаємося, що моста, який відзначено на всіх генштабівських картах вже понад 20 років не існує, натомість побудований новий десь в полуторах кілометрах вище за течією р. Псел. Як вже стало гарною традицією цього походу - купаємось у річці та обідаємо на березі. Переїхавши міст знову потрапляємо в мальовничі лісові хащі та лугові простори Полтащини.

Звичайно на Сорочинський ярмарок ми не везли ніяких товарів та й не збиралися нічого покупати, та й ярмарка відбувається лише один раз на рік - в кінці серпня, коли поспіває врожай. Але навіть в "несезон" резон потрапити в с. Великі Сорочинці є, оскільки територія ярмарку практично являє собою музей національної архітектури та побуту: численні старовинні будинки, корчма, млини та інші різноманітні дерев?яні споруди.

Фото ?14. Річка Псел	Фото ?15. Місце проведення Сорочинського ярмарку	Фото ?16. Один із мальовничих пейзажів в с. Хомутець

На захід від Великих Сорочинців розташоване с. Хомутець, в якому знаходиться родова садиба козацького роду Апостолів з великим ландшафтним парком. Зараз на території парку розташований ветеринарно-зоологічний технікум. Палац - головний будинок садиби, та й сам парк знаходяться в занедбаному стані, але це додає якогось особливого шарму цьому місцю.

Фото ?17. Родова садиба козацького роду Апостолів	Фото ?18. Міст через р. Хорол в с. Мал. Сорочинці	Фото ?19. Заливні луги р. Хорол

Небажаючи повертатись назад на дорогу Опішня-Миргород, ми продовжуємо рух правим берегом р. Хорол, сподіваючись на існування мосту через ріку, що поєднує с. Малі Сорочинці та Зубівка. На наше диво, міст позначений на старій кілометрівці (50-х рр.) та відсутній на новій, що друкує КВКФ (2006) таки існує, але придатний лише для пішоходів та велосипедистів.

Швидко проскочивши останні кілометри до Миргорода, зі ставших традиційно спокійних автодоріг містечок Полтавщини, ми в?їзджаємо на досить заповнені автомобілями дороги.

Оскільки інфраструктура центру цього курортного містечка спроектована перш за все для звичайних відпочиваючих, то це позначається на ремонтно-реставраційних роботах та перехід до сучасного дизайну архітектури - київська слизька плитка та інші "приємності" київських ремонтів. Найбільш неприємне враження склалося від цього курорту завдяки працівникам миргородського бювету, які як тільки побачили щойно зайшовших велотуристів, одразу почали зачиняти бювет зі словами "вода в нас безплатна тільки для відпочиваючих в санаторії, для інших вона коштує 7,5 грн/літр та й взагалі зараз бювет зачиняється - чекайте кінця перерви". Крім ідеї скуштувати свіжої миргородської мінеральної води, ми хотіли подивитись ще декілька місць міста, але внаслідок такого привітного ставлення працівників санаторію, бажання щось дивитись в Миргороді пропало у всіх учасників і ми поїхали далі дорогами Полтавської області.

На під?їздах до с. Дібровка ми дізналися, що в ньому функціонує відомий Дібровський кінний завід, до якого навіть приїжджають екскурсії з Миргороду. За с. Столбіно знову розпочались грунтові дороги безкрайніми родючими чорноземними полями, трохи розбавленими асфальтовою дорогою поблизу с. Снітин, в якому нас знову чекала гарна можливість опинитись спекотним літнім днем в прохолодній воді та змити пилюку доріг - річка Сула. Там ми примудрилися зробити два проколи: один в ногу одному з учасників при купанні, інший - в камеру велосипеда учасниці. Прийшлося залататися й змінити камеру. А потім знову польові дороги між селами Кузубівка та Загребелля. На яких нас чекали одразу дві несподіванки - переправа через не нанесену на кілометрівку притоку р. Удай поблизу с. Крутий берег, через яку довелось проходити вбрід. А також бурелом та завалена деревами внаслідок бурі дорога та електрична лінія вродовж 0,5 км. Внаслідок чого довелось обходити це місце по розораному полю автомобільною технікою аварійної служби електромереж.

Фото ?20. Свято-Успінська церква на территорії курортного парку	Фото ?21. Невеличка переправа через річку на дорозі с. Кузубівка - с. Загребелля	Фото ?22. Наслідки бурі на дорозі с. Кузубівка - с. Загребелля

Проїхавши села Загребелля та Городище ми потрапили на другу природну родзинку велопоходу - лівий берег р. Удай. Проїхавшись на велосипедах грунтовими дорогами правого берегу Удаю у липні 2008 року, в нас з?явилось бажання за можливості повернутись сюди ще раз.

Цього разу після коротких роздумів маршрут було прокладено лівим берегом, зокрема вслід вирішення відкинути ідею єдиною "пустелею" Київської області, кийловським танкодромом під Переяславом-Хмельницьким, оскільки там в будні дні проводяться військові навчання, а у вихідні за графіком походу потрапити не було можливості.

Як села, так і грунтові дороги лівого берегу Удаю виявилися, ще більш заброшеними. Тільки в одному селі вдалось знайти напис з назвою села, скоріш за все оскільки всі асфальтовані дороги, що ведуть до цих сіл є тупиковими та й приходять згори від траси Пирятин-Гадяч. На декількох відрізках навіть довелось йти пішки та вести велосипеди, одна з можливих доріг завела в болотні хащі с високою травою й широкими лопухами, й зникла, інша зникла так само. Тому, повернувши з болота назад і проломившись з велосипедами крізь завалений деревами шлях й вийшовши на якусь велику лісову галявину, ми вирішили виходити на просвіт в лісовій смузі на заході. Протягнувши велосипеди до іншого боку ми вийшли на дорогу, що йшла з півночі і поїхали по ній до с. Піски-Удайські. Радісно здибавши на горизонті село, майже через 200 метрів ми зрозуміли, що прийдеться знов тягти вели пішки, оскільки глиняна земля у сполученні з нещодавніми дощами перетворює будь-який велосипед, з будь-якими типами гальм на важку купу заліза у глиняній оболонці.

Переночувавши за цим селом та поїхавши по вже просушеній землі ми швидко проскочили села Куренька та Дейманівка та виїхали на автодорогу Гадяч-Пирятин.

Цим ми завершили два найбільш цікавих грунтових участки велопоходу - лісисто-холмисті долини річок Ворскла та Удай.

Фото ?23. Дорога на лівому березі р. Удай	Фото ?24. Один із заброшених будинків на лівому березі р. Удай	Фото ?25. Ранок на р. Удай

На нашу думку, особливо цікавих пам?яток у м. Пирятин немає, тому швидко проскочивши це місто, ми рушили грунтовою дорогою до с. Березова Рудка, яке заснованев 1717 році гетьманом України Іваном Скоропадським. З 1752 р. воно стало родовим маєтком династії Закревських. До наших днів тут збереглося рукотворне диво - палацово-парковий комплекс садиби Закревських та одна з трьох європейських пірамід. Березово-рудський парк площею 45 га є пам?яткою садово-паркового мистецтва XVIII ст. загальнодержавного значення з палацовим комплексом. У 1843-1846 рр. у селі 5 разів перебував Т.Г. Шевченко, в ньому народився поет-пісняр Д.О. Луценко, автор знаменитих пісень "Києве мій", "Мамина вишня", "Осіннє золото" та інші. Також в селі створений Березоворудський народний історико-краєзнавчий музей на базі меморіальної кімнати Т.Г. Шевченка, що існувала з 1961 р. при Березоворудському сільськогосподарському технікумі та двох кімнат історії села, організованих у 1968 р. Він налічує близько 5 тисяч експонатів, експозиція розміщена в 11 кімнатах. В наслідку великої пошукової роботи, в експозиції представлені унікальні світлини та документи родини Закревських, меблі, посуд, книги, картини придворного художника А.М. Третяковського та картини сучасних художників, особисті речі Героїв Радянського Союзу с. Н. Мирводи та Ф.П.

Сербина, поета-пісняра Д.О. Луценка, Героя України співачки Раїси Кириченко, нагороди та творча спадщина Д.О. Луценка.

Фактично на цьому наша мандрівка Полтавщиною наближалась до закінчення, Березова Рудка була останнім населеним пунктом цієї гарної області. Грунтовими дорогами ми доїхали до с. Білошапки Сумської області та виїхали на дорогу, що веде до села Крутоярівка.

Таку асфальтовану дорогу між селами ми побачили вперше в житті - ширина дороги порядка 2-3 метрів, асфальта практично не лишилося, а поряд йшла чудова наїзжена грунтівка. Декілька разів звірившись з картою та компасом ми вирішили їхати грунтовкою. Проїхавши з десять кілометрів по Сумській області, наші колеса нарешті доторкнулись до приємних асфальтованих київських автошляхів - різниця була просто разючою.

Фото ?26. Один із будинків на территорії садиби родини Закревських	Фото ?27. Піраміда в с. Березова Рудка	Фото ?28. Свято-Вознесенська церква в с. Жовтневе

В Київській області нас чекало чимало невідомих для нас пам?яток. Першою з них була нещодавно відреставрована Свято-Вознесенська церква XVIII ст. З чудовими архітектурними формами, що знаходилась в селі Жовтневе Згурівського району. Поруч з селом знаходиться велике озеро, в якому можна чудово скупатись чи половити рибу. Далі в?їжджаємо до села Пайки, яке виявилось практично занедбаним, жодного місцевого жителя ми так і не побачили, крім декількох собак. Виявляється що навіть в Київській області в безпосередній близькості до крупних населених пунктів (Яготин, Згурівка) можна зустріти занедбані села. Дорога с. Пайки - с. Ст. Оржиця, являє собою грунтову дорогу устелену великим щебенем, по якому можна їхати, але досить неприємно через вібрацію з невеликою швидкістю 10-14 км/год.

В смт. Згурівка знаходиться одна із основних пам?яток, яку ми збирались відвідати в Київській області - це Згурівський парк-пам?ятник садово-паркового мистецтва. Парк являє собою насадження лісопаркового типу. На головній алеї росте велетенський дуб якому понад 400 років і рядом сосна "Арфа" чи сосна "Тризуб" як ще її називають. Вони знаходяться практично поруч, а Тризуб чи Арфа красуня-сосна чорна, яка приємно дивує своєрідністю. Також в парку існує багато рідкісних, як для України дерев: сосна Веймутова, ялина канадська, смерека бальзамічна, модрина європейська і сибірська, туя західна, глечерія, бундук, бархат амурський та багато інших. Старий парк розсаджено в ландшафтному стилі уцільними лісосмугами зустрічаються тут берест, ясен, в?яз, клен, акація. Далі по центральній алеї нам зустрічається так зване "Хиврене море". Це притока р. Супій, а у північній частині ставка розташований насипаний острів і на ньому побудоване кафе. Щоб змінити і пожвавити рівнинний монотонний характер місцевості були насипані невеликі кургани, з яких відкривався гарний вид на лівий берег з колишнього палацу Кочубею була зроблена широка долина із схилом до ставка, а на протилежному йому березі, на віддалі 700-800 метрів, насипана так звана гірка "Арарат", зараз ця гірка трохи заросла і взагалі парк знаходиться в занедбаному стані. На виході з парку знаходяться могили П. А. Кочубея та її дружини.

Фото ?29. Один із заброшених будинків в с. Пайки	Фото ?30. Хиврене море на территорії Згурівського ландшафтного парку	Фото ?31. Дерев?яна церква Архістратига Михаїла (1892) в с. Лукаші

Поряд з селом Усівка протікає р. Супій, яка утворює болотяний масив, що тягнеться долиною Супою до самого Яготина. Долина річки Супій є досить мальовничою, як для цієї частини Київської області, оскільки практично вся остання частина маршруту пролягає нескінченними селами та колгоспними польовими дорогами з однаковим ландшафтом. Зараз це місце являється Усівським гідрологічним заказником загальнодержавного значення, в якому ростуть рідкісні види водолюбивої рослинності.

Участок Войкове-Лукаші-Рудницьке-Гостролуччя пройдений саме грунтовими колгоспними польовими дорогами. В цих селах можна подивитись наступні пам?ятки церковної архітектури: мурована церква Св. Миколая (середина ХІХ ст.) в с. Войкове, яскрава дерев?яна Михайлівська церква (1892) в с. Лукаші, Свято-Михайлівська церква (1832) італійського архітектора Джакомо Кварнегі в с. Гостролуччя.

Фото ?32. Свято-Михайлівська церква (1832) в с. Гостролуччя	Фото ?33. Покровська церква (1622-1629) в с. Сулимівка

Проїхавши міст через річку Трубіж в с. Селище грунтовими дорогами їдемо до с. Сулимівка, яке в XVII ст. заснував гетьман запорізьких козаків Іван Сулима. Єдиною пам?яттю про гетьмана залишилася Покровська церква (1622-1629) - це сама стара церква в Київській області. Невдовзі невеличке село Сулимівці (початкова назва) перейменовується на Сулимівку. Воно й стало майже на 300 років родовою маєтністю славного козацького роду Сулимів.

Уся наступна історія села нерозривно пов?язана з життям і діяльністю численних поколінь Сулимів. Окрасою сулимівського маєтку був чудовий ландшафтний парк, закладений у XIX столітті. Парком його вже тяжко назвати, оскільки він став більше схожим на тундру. Зарослий хащами, бур?яном під 2-3 м. в висоту. Поступово цей колись чудовий парк також перетворюється на ліс.

Наближаючись до Києва ми швидко промайнули останні села маршруту та місто Бровари, і нарешті повернулись до міста Київ.

В цілому похід виявився досить цікавим, з великою кількістю історично-культурних пам?яток та мальовничих пейзажів, насиченим різними видами грунтових доріг, приємними гірками берегів Ворскли та Удаю.

Загальний кілометраж походу склав 471 км, з них асфальтових доріг - 276 км (59%), грунтових доріг 195 км (41%). Саме обрана нитка маршруту дозволила провести велопохід 2 к.с. по малонаселеним районам Київської та Полтавської областей, подалі від загружених автомагістралей та максимально використовуючи грунтові дороги. Київською та Полтавською областями можна прокладати маршрути велопоходів до 2 к.с. включно. Несумнівно, що ці області мають великий туристичний та рекреаційний потенціал. Звичайно переважно вони знаходяться в Полтавській області, але є і в Київській області (наприклад, Трахтемирівський півострів) чи поблизу Київської області (Прилуки, Пирятин, Канів та ін.).

Корисні посилання:

1) http://ukraine.kingdom.kiev.ua/. Архітектурні та природні пам?ятки України.
2) http://castles.com.ua/. Замки та храми України.
3) http://www.geocaching.su/. Сайт Геокешінгу.
4) http://7chudes.in.ua/. Сайт "Сім чудес України" 5) http://www.travelua.com.ua/. Мандрівки Україною.
6) http://tychyna.kiev.ua/. Персональна сторінка Андрія Тичини.
7) http://doroga.ua/. Путівник по Україні.
8) http://www.kultura.pl.ua/index.php?rozd=tmap. Туристична карта на сайті Управління культури та туризму на сайті Полтавської облдержадміністрації.
9) http://www.battle.poltava.ua/. Сайт Полтавської битви.
10) http://ukrainainkognita.org.ua/.Сайт Україна Інкогніта.
11) http://www.eco-poltava.gov.ua/. Сайт Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області.
12) http://serg-klymenko.narod.ru. Персональна сторінка Сергія Клименко.
13) http://pyriatyn.osp-ua.info/. Офіційний сайт міста Пирятин та Пирятинського району.
14) http://mirgorod.osp-ua.info/. Офіційний сайт міста Миргород.
15) http://br-museum.at.ua/. Сайт Березорудківського музею.
16) http://punkerss.livejournal.com/531.html. Дивовижна Україна.
17) http://www.derev.org.ua/index.html. Дерев?яні храми України.
18) http://www.ko-tourism.gov.ua/. Офіційний туристичний сайт Київської області.
19) http://www.meria.poltava.ua/tourism/. Сайт мерії міста Полтава.
20) http://www.yarmarok.poltava.ua/. Сайт Національного Сорочинського ярмарку.
21) http://progylka.com.ua/ - Сайт "Прогулка - заметки туристов"
22) http://community.livejournal.com/travelua_com_ua. Мандрівка Україною.
23) http://www.oko.kiev.ua/index.jsp. Архітектура та краєзнавство України.