Як я бігав ультрамарафон

1-2 червня в Карпатах поблизу Воловця відбулися змагання з бігу по гірській місцевості Salomon Trail Running Cup, 2й етап. Дистанцій було три - 28, 55 і 100 км. Я взяв участь у забігу на 100 км, сумарний набір висоти 4700м, контрольний час 26 годин. Мотиви - марафон я вже бігав, хотілося чогось більшого, та й зараз мені просто подобається бігати, а довша дистанція - більше кайфу :).

Маршрут забігу починався від перевалу Менчил, що знаходиться над Воловцем, далі виводив до залізниці, потім піднімався на г. Великий Верх, заходив на г. Стій, з неї спускався в долину р. Боржава, звідти знову піднімався на Великий Верх і далі йшов по хребту на північ через вершини Яворник, Бердо, біля села Жупани звертав на південь і в кінці знову виводила на перевал Менчил. Таке от кілечко на 100км. Основний набір висоти був сконцентрований на перших 50км - це два підйоми на Великий Верх.

Карта гонки

На змагання я вирішив приїхати за день до початку. Було бажання акліматизуватися, пробігти якусь відстань по маршруту, щоб знати, чого очікувати. І ще не хотілося стартувати після ночі в поїзді. Поїзд прибув у Воловець по сьомій ранку. Ми з Мариною піднялися на перевал Менчил і від нього по ґрунтовці наліво, до майбутнього табору учасників. Поки що там був тільки один з суддів, з яким ми й познайомилися. В очікуванні головного організатора, Олександра (Шури) Олівсона, який мав показати де точно буде табір, ми зготували сніданок. Якраз приїхав Шура, ми поснідали і пішли ставити палатку. Погода радувала - то сонце, то хмари, не жарко і без дощу, не зважаючи на прогнози.

Майбутній табір учасників. На задньому плані - гора Темнатик

Поставивши палатку і трохи переваривши сніданок, побіг останні 7,5 кілометрів дистанції в зворотному напрямку. Спершу хотів бігти по дистанції перші кілометри, але Шура відмовив - там ще не було маркування і дорога не встигла ще просохнути від нічного дощу. Біглося легко, до того ж шлях був знайомий - ходив там на травневі свята. Не хотілося бігти великий кілометраж за день до змагання, тому обмежився 15 км (туди і назад). Біг з GPS, на якому був залитий трек з маршрутом гонки. Трек співпав на місцевості досить точно, що радувало, бо я розраховував бігти не по карті, а по GPS. Ще порадувало часте і добре видиме маркування (фарбою та світовідбиваючими квадратиками) на останніх кілометрах траси - очікував, що тут бігти буде найважче і не хотілося витрачати зайві зусилля на орієнтування. Маркування фарбою було по всій дистанції, іноді навіть по траві, а світловідбивне починалося на другому спуску з Великого Верху.

Після пробіжки трохи відпочив і сходив у Воловець купити фруктів. Здивувало, що ринок о 2й годині вже не працював, довелося купувати все у магазині. Залишок дня пройшов у відпочинку, підрахунку графіку руху та спогляданні прекрасної Карпатської природи. За оптимістичним графіком я міг фінішувати за 16 годин, за менш оптимістичним - за 20. Увечері ще прогулявся по початку маршруту, оцінив крутизну підйомів, які очікували мене завтра. Якраз почали прибувати інші учасники змагань.

Учасників прибуло

Старт мав бути о 12й. До того часу встигло приїхати багато людей з наметами, так що наш намет не стояв самотнім. Погода була гірше, ніж напередодні - низькі, практично суцільні хмари, з яких, здавалося, от-от піде дощ. Реєстрація відкрилася о 8й годині. Заповнив анкету, заплатив стартовий внесок, показав обов'язкове спорядження - карту, компас, мобільний телефон, вітро- і водозахисні куртки, не менше 200 грам їжі, налобний ліхтар та баф. Ще брав з собою аптечку, вітрозахисні штани та перчатки, ніж, запальничку. На реєстрації видали прилад для відміток на КП - маленька коробочка з контактною пластинкою і світлодіодом, яка кріпиться на руку. Відмітка на КП робиться суддею електронним ключем, таким же, як використовується у домофонах. Ще намалювали маркером на руці порядковий номер - замість традиційних на інших бігових змаганнях номерах, які кріпляться на одяг. Карта - півкілометровка Генштабу з нанесеним маршрутом і КП, до неї ще видали легенду, в якій було написано на якому кілометрі що знаходиться.

Передстартовий інструктаж

Передстартовий інструктаж

До старту трохи потепліло, тому вирішив бігти в шортах і футболці. Десь за п'ятнадцять хвилин до 12ї нас кличуть на старт, проводять останній інструктаж, роблять групове фото. Наш старт зовсім скоро, через 5 хвилин після нас стартують ті, хто біжать 55км. Вони не біжать на Стій, а зразу починають спускатися з Великого Верху. Починаю потихеньку замерзати, вітер не радує теплотою. Нарешті Шура дає старт. Почалося!

На старті

Старт!

Дехто швидко рвонув вперед. Я не спішу, біжу в комфортному темпі - гнати зараз не має сенсу, все буде вирішуватися пізніше. Підйоми даються легко, ще вдається бігти вверх. Все ж таки загальний настрій захоплює, сил ще багато, починаю бігти швидше, ніж планував. Підйоми закінчуються, починається спуск до залізниці. Мабуть, найлегший і найприємніший момент гонки - ще не втомився, коліна не болять, можна бігти вниз ледь-ледь пригальмовуючи. В кінці спуску - перше КП. Суддя відмічає в журнал номер на руці, прикладає ключ до чіпу. Скільки людей попереду - не знаю, але різниця між останнім, хто вибіг з КП і мною вже дві хвилини.

Перший підйом попереду

Після спуску дорога деякий час іде вздовж колії, потім на роздоріжжі одна йде вгору, на г. Темнатик і за ним на Великий Верх, а одна вздовж колії назад. Збиває на роздоріжжі маркер на шлагбаумі, про який в легенді написано, що за ним починається хибний шлях. Біжу вздовж колії, але вже вище по схилу. За мною завернув ще один учасник. Трек на GPS починає відхилятися від маршруту змагань. Починають закрадатися сумніви, але думаю, може, дорога заверне траверсом на потрібний відріг. На зустріч вибігають людей п'ять, перший каже, що дорога не та. Доводиться повертатися на роздоріжжя. Пробіг зайвих пару кілометрів і втратив десь хвилин 10.

На роздоріжжі починається підйом. На ньому бігти не вдається, доводиться йти. Потихеньку починаю відставати від попередніх учасників. Згодом дорога виходить з лісу. Зліва - джерело, пара учасників наповнюють питні системи. Моя ще практично не почата, тому просто п'ю воду, черпаючи її дном зрізаної пластикової пляшки. Це - частина рекомендованого спорядження. Виявилося досить зручною. В питній системі в мене бовтається більше літру підсолодженої тростяним цукром води. Вирушаю швидше за тих, хто набирає воду. Треба траверсувати Темнатик і піднятися на Великий Верх. Далі буде легше - спуск. На підйомі на Темнатик гарно було видно рідкий і розтягнутий ланцюжок учасників перед мною. Підраховую, я, схоже, дев'ятий.

На траверсі нарешті можна бігти, а не йти вгору. Але там починається південний вітер, який несе хмари і дощ. Дощ ніби й не сильний, але мокнути не хочеться. На ходу одягаю силіконку і біжу далі. На сідловині між Темнатиком і Великим верхом сидить хмара, біля метеостанції втрачаю маркування, починаю орієнтуватися тільки по GPS. Через деякий час знову знаходжу маркування і продовжую підйом вгору. Цікаво, що скільки разів я ходив по Боржаві, а на Великий Верх так і не заходив - весь час користувався траверсом. А цього разу вершини оминути не вдасться :).

Виходжу на вершину. Біля тріангуляційної вишки стоїть суддя. Схоже, йому не дуже комфортно - вітер з хмарами, дощик, видимість не більше 20 метрів. Відмічаюся, біжу далі по маркуванню. Деякий час дорога йде по хребту без значних перепадів висот, потім починається затяжний спуск. На спуску неприємність - по дорозі багато каміння, бігти дискомфортно. Біжу я у Vibram FiveFingers, тому кожен камінь відчутний. Доводиться уважно дивитися під ноги і бігти повільніше. На спуску біжу разом з Дмитром з Дніпропетровську. Розговорилися, говоримо про біг, змагання, відпочинок, життя та інші штуки. Було приємно поспілкуватися, але все закінчується. Закінчився і спуск. За ним потрібно переправитися через струмок і знайти КП. Переходимо через струмок по купі гілок. Тепер ми в долині річки Боржава. Десь тут має бути КП.

Біля струмка нас наздогнали ще двоє. Біжимо недалеко один від одного, але кожен своїм темпом, не в одній купі. Роздоріжжя, крутий поворот наліво - до КП. Дмитро проскакує мимо, а я по GPS бачу, що потрібно повертати. Окликаю його, він вертається. Швидко знаходимо КП, яке було в дерев'яному двоскатному "шалаші". Це перше КП, де підгодовують учасників. На наш вибір чай, печиво, маленький шматочок апельсину. Сідаємо, відпочиваємо. Нас тут зібралося п'ятеро - на КП був ще один учасник, мій знайомий Володя. Він прибіг на КП п'ятим. Я обігнав його на спуску до колії, а він обігнав мене коли я побіг не туди біля тієї ж колії.

Першим з КП вибігає Дмитро, я за ним. Через пару кілометрів має початися другий підйом на Великий Верх. Добігаю до нього, Дмитро попереду і шансів його догнати практично немає - я вже впевнився, що на підйоми він ходить швидше за мене. Але й мене ніхто поки не доганяє. Піднімаюсь сам, пару раз зупиняюсь на 20-30 секунд перепочити. Недалеко від виходу на хребет мене обганяє один з тих, з ким я прийшов на КП. Тепер я сьомий.

Вийшовши на хребет, знову потрапляю в хмари. Добре, що немає дощу, але вітер до сих пір дме. Починаю замерзати - все ще біжу в шортах та футболці. Вирішив одягнути штани та вітровку. Ногам в штанах стає тепло і одразу відчуваю, як бігти стає легше. Цікавий ефект, не думав що м'язи так зреагують. Але тепло було недовго. Недалеко від Великого Верху улупив практично горизонтальний дощ. Силіконка помогла, але штани були мокрі наскрізь. Це погано - коли коліна в мене підмерзають, вони починають боліти.

Ще раз вийшовши на Великий Верх, знаходжу суддю Тараса в палатці біля тріангулятора. Мене відмічають і пригощають шматочком яблука. Кайф! Та й половина траси вже пройдена. Тепер спуск, теж непогано. Вже практично стемніло, але стежку (часом канаву) видно добре. Ліхтарик поки не вмикаю. Спускаюсь, не дуже поспішаючи - коліна все ж таки почали нити. Хвилин за 15 остаточно стемніло, ввімкнув ліхтарик. Практично одразу перша зустріч з нічним маркуванням - два маленьких квадратика з червоного світловідбиваючого матеріалу. Секунд п'ять намагаюся зрозуміти, що світиться (очі?), після того розумію, що це маркування. Вночі їх видно добре, це великий плюс. Але поворот з хребта на Воловецький перевал, відслідковую по GPS - його можна не помітити і спуститися аж до Шипоту, що й зробив мінімум один учасник.

Суб'єктивно спустився на Воловецький перевал швидко. Встиг помітити ліхтарик учасника попереду, який якраз виходив з КП. КП на перевалі особливе - тут, окрім всього іншого, годують борщем. Їм, мабуть, найсмачніший в своєму житті борщ і вирушаю далі. За цим КП сильного перепаду висот вже не буде, тому потрібно буде більше бігти, ніж йти.

Ділянка від КП з борщем до останнього КП перед фінішем запам'яталася уривками. Дві великі собаки підбігають до дороги, я знаходжу палицю і деякий час біжу з нею. Собаки не наближаються і скоро я викидаю палку. Якийсь звук під ногами, свічу в низ - їжак дивиться на мене. Через деякий час помічаю в тумані білого коня. Згадується мультик :). Після "борщового" КП в голові засідає думка - "Я на сьомому місці. Воно моє, я його заробив, потрібно його втримати". Ця думка допомагає бігти вперед. Часом оглядаюся, і, здається, що вдалині бачу світло ліхтарика. Це теж допомагає тримати темп.

Основний лейтмотив цієї ділянки - пологі підйоми і пологі спуски, ниючі коліна, ниття яких переходить в біль. Через деякий час підйоми сприймаються з радістю - на них коліна болять менше. На спусках помітив, що якщо вивертати стопи назовні, то коліна теж менше болять.

За ще одним КП нарешті почався спуск в село Жупани. Ще потрібно пробігти через село, перебродити річку Стрий, піднятися на хребтик, відмітитися на останньому КП і пробігти фінішні 10 км. Відмічаюся на КП, питаю суддю який розрив між мною і останнім, хто у нього був. Він каже, що чотири хвилини. Чотири хвилини! І ще десять останніх кілометрів. Є великий шанс обігнати хоча б шостого. Забуваю про біль в ногах, беру темп 5-7 хвилин на кілометр. Біжиться легко, аж не віриться що вже по GPS пробіг 96 км (десь нагуляв "зайвих" 6 км). Потихеньку небо починає сіріти - скоро світанок. З'являється додатковий стимул - встигнути на фініш до світанку. Обганяю шостого учасника, він не біжить, іде. Відчуваю радість - я ще можу бігти, бігти легко, і робити мені це вже недовго.

Десь на третьому кілометрі до кінця обганяю п'ятого учасника. Тепер головне втримати темп, що вже не так і легко. Знову нагадують про себе коліна. І ось він - передостанній спуск. Внизу видно газокомпресорну станцію. Спускаюсь, пробігаю повз неї і вибігаю на бетонку, яка веде на перевал Менчил. Лишилося два кілометри до фінішу. Пробігши метрів п'ятсот, помічаю попереду третього і четвертого учасника. До них лишилося близько двохсот метрів. Роблю спробу прискоритися, але це не дуже вдається. Поволі наздоганяю третього і четвертого, вони йдуть. Нарешті вони мене помічають і починають бігти. Ех, не вдалося їх наздогнати. Спускаюсь на перевал і піднімаюсь з нього на фініш вже в повільному темпі. Я п'ятий з часом в 17 годин 44 хвилини.

Підбігаю до фінішу

Лопаю банан. Ось воно, щастя!

Радий, що добіг

На нагородженні

Ці змагання - один з найяскравіших моментів в моєму житті. Я зробив більше, ніж думав що зможу і це класно :). І хочеться повторити :).