Враження зими-весни 2015

В неділю повернулися з Карпат. Ще шкандибаю і кашляю, але вже відійшов, тому саме пора написати враження про похід. Похід планувався гірським першої категорії. Маршрут досить класичний – Мармароси + Чорногора. Похід планувався досить складним, але на ділі виявився набагато складнішим ніж я міг уявити через «зиму», яка затягнулася в Карпатах ще на місяць. Дана розповідь буде досить «суха», так як її першочергова ціль не просто поділитися враженнями, а поділитися з групами, які йдуть на травневі (а таких знаю мінімум 5, 3 з яких йдуть саме Мармароси-Чорнгора) актуальною інформацією.

День 1 (12.04)
Приїхали в Рахів, в першу чергу пішли до рятувальників, але в зв’язку з Пасхою чекали досить довго поки приїде людина, яка поставить нам штамп. Далі поїхали в Ділове на гром. транспорті , завітали до прикордонників і вийшли на маршрут. Внизу тепло і спокійно. Підіймаємося вздовж потоку Білий, згодом потока стає два – один тече по руслу, другий – по дорозі, починаються перші складнощі, які весело та швидко долаємо. Доходимо до кошар (де тропа розходиться на «круту» і пологу) – тут ідеально ночувати в перший день: багато місця, затишно, немає снігу, є дрова. Вирішуємо йти далі пологим шляхом, з висоти близько 900 м починається сніг, проходимо кілька км і стаємо на ночівлю на снігу, снігу скрізь близько 1 м.

День 2
Доходимо до пол. Латундур – починається сильний вітер. Підіймаємося на ПІМ. По ходу руху є 3 варіанти підйому: праве (по х. р.) ребро, ліве (там де маркована тропа) і кулуар між ними. Кулуар, по якому йшли «перевал» на минулі травневі – лавинонебезпечний, там де йде тропа – скрізь великі карнизи, тому йдемо правим безпечним ребром. Це ж раджу робити і іншим. Снігу багато, час від часу провалюєшся на всю ногу. Йдемо далі вздовж кордону, сильний вітер. Після прикордонного стовпчика 368 по карті тропа роздвоюється – одна йде в Румунію, інша – вздовж кордону. Насправді піти по тропі не так то й просто, так як по ходу руху висить карниз. Довго блудимо вздовж карнизів, обідаємо, нарешті знаходимо місце для безпечного спуску, на «тропу» повертаємося траверсом схилу – навіть дістали лавинні ленти, правда схил виявився безпечним. Проходимо ще кілька переходів і стаємо на ночівлю на снігу. Вириваємо яму для костра – до землі 1 м 20 см. Погода нагадує, що таки весна, проливним дощем ввечері. Вночі мороз, весь наступний день – теж мінус.

День 3
З початком снігу майже скрізь видно старі сліди, або ж місце, де вони були. По-суті тропимо наново, але вони бодай вказують дорогу. Після повороту на Богдан (вказівник шляху «Прикордонний пункт, 750 м)» сліди повертають туди ж, на Межипотоки тропимо повністю самостійно. Кожні 5-10 кроків нога провалюється повністю. Проходимо Неняску і йдемо далі. По хребту йти більш-менш комфортно навіть не зважаючи на пориви вітру. В один «прекрасний» момент тропа падає з хребта ліворуч (по ходу руху) і йде по схилу. Де-факто перед нами 30-35-ти градусний рівний схил, який треба пройти траверсом. Стаємо на обід, я з 1 учасником 1демо в розвідку. Виявивши, що лавинної небезпеки не має, беремо льодоруби і йдемо траверс. Годинний перехід , коли б’єш сходи боком стопи, думаю, всім (особливо першому) запам’ятався на довго. Далі по місцевості – грунтова дорога, на ділі 1-1,5 м снігу, але йти відносно минулого переходу легко, так як по-суті йдемо по рівному. Тропимо ще півтори переходи і стаємо на ночівлю.

День 4
На цей день були великі плани, але втілити їх на 100% не вдалося, в силу певних обставин. Привіт, любимим витокам Білої Тиси. Загалом продовжуємо рух «грунотовою дорогою» до пол. Радул (сніжна обстановка: стовпчики з вказівниками руху занесені снігом в акурат до табличок, на пол. Радул відстань від снігу до даху дерев’яного будиночку – 20-30 см). На полонині обідаємо й зустрічаємо старі сліди (краще б не зустрічали), які вказують шлях спуску. Як наслідок попадаємо на «тропу», яка йде вздовж струмка. Спускаємося по струмку. Далі він впадає в маленьку річечку і продовжуємо спуск вже нею. Здавалося тут мала б бути тропа, але нею тече вода. Як наслідок бродимо по щиколотки 4-5 разів, ще раз переходимо по колоді і нарешті виходимо на ґрунтовку, на якій навіть немає снігу. Радіємо, що за 2 переходи спокійно дійдемо до ур. Погорілець. Прискорюємо темп, але за 20 хв новий сюрприз – поломаний міст. Пройшов першим – безпечно, розстібуємо поясні лямки і йдемо по одному. Далі знову мокрий сніг. Тропимо ще 10-15 хв і доходимо до місця, де річка тече по дорозі. Нічого не поробиш, треба бродити. Ще як планував маршрут казав, що хочу зробити тренування по бродам в Погорільці, але звісно передумав. Як то кажуть – наврочив. Цього разу брід по коліна. Далі знову тропимо мокрим снігом. Повірте, те ще задоволення тропити мокрим снігом після броду при температурі +2..+3. Доходимо до будиночків (ур. Медвежик), але треба йти далі. Благо, далі таки грунтова дорога (звісно з водою, тому йдемо по «берегам»). По дорозі переходимо ще 1 брід і стаємо на ночівлю поблизу навісу, не дійшовши по Погорільця 15 хв.

День 5
Встаємо з бойовим настроєм. Всі настроєні таки пройти одиничку. На минулі травневі за день з ур. Погорілець підіймались на Піп Іван, де обідали. До вечора доходили до оз. Бребенескул. А зранку «брали» Гутин-Томнатик. План ідентичний. 2 учасника настроєні особливо рішуче, проявляють ініціативу і встають на пів години раніше групи. Таке не може не радувати! Досить швидко доходимо до оз. Марічейка, починаючи з пол. Веснярка знову тропимо. Марічека – в льоду і снігу, джерело не працює; тому йдемо далі без води, але настрой менш рішучим не стає. Вийшовши на відкриту місцевість нариваємося на шквальний вітер. Це зменшує швидкість руху мінімум в 1,5 рази. Привал робити на такому вітру на схилу – те ще задоволення, тому проходимо «ключ» перевалу за один перехід тривалістю в півтори години. Стомлені доходимо до обсерваторії. Таку кількість снігу я в житті не бачив (не бачив скільки і в Карпатах взимку, не кажучи про Крим і рівнинну Україну). Вхід в обсерваторію занесено повністю. Стаємо біля стінки, де хоч трохи менше вітру. Один учасник (Ваня, красива!) підходить через хвилину і каже, що відкопав вікно, через яке заліз в обсерваторію. Каже, що далі двері, які не відкриваються. Я і Андрюха йдемо перевірити, що і як. Залазимо в середину – вогко, але хоч без вітру. Думаю, що за дверима метр снігу, тому й не відкриваються. Андрюха (той самий, що встав на пів години раніше всіх) не здається! І з двох ударів ноги таки відчиняє двері. Переходимо в сусідню кімнату. Там «рай»: немає вітру, не воняє, і нари як раз на 10 людей. Вихожу на двір – вітер збиває з ніг. Розумію, що нікуди далі не підемо. Самі «заряжені» сумують, що відстаємо від графіку одинички і що її пройти не вийде, відправляємо смс МКК. Зігріваємося чаєм і озвучую, подальший план дій: завтра йти Гутин-Томнатик (перешкода №3), ночувати на Несамовитому, а далі падати в Заросляк і звідти доходити кілометраж до Ворохти. Всі дуже натхненні і «заряджені на боротьбу».

День 6
Сьома ранку, а ми вже на маршруті. Перший переходи проходимо дуже швидко, там де влітку ходиться за 40 хв ми проходимо за 50. Причина проста: штиль. На цьому фоні і провалюватися на довжину ноги не так важко. Але о восьмій знову підіймається вітер, який все сильніший і сильніший. Температиру при цьому досить висока – на Чорногірському прямо течуть річки. Час від часу тропа навіть стає тропою і, думаю, що до травневих від повороту на Вухатий камінь / Смотрич до Говерли лишуться невеликі сніжники, а здебільшого буде тропа, а не навпаки. Як там би не було, але на хребті сніжна обстановка – прекрасна. Що правда вітер 20 м/с ускладнює кожен крок. Чим блище підходемо до Гутен-Томнатика, тим він виглядає більш стрьомно. Повірте на слово, що Гутин-Томнатик зараз і на минулі травневі це дві принципово різні гори. Хто був, знає, що гребінь там досить вузький. По свій довжині – карнизи. Східні схили (там де 1а) – більш круті і дуже лавинно небезпечні (зверху карнизи, на них палить сонце, мокрий сніг товщиною понад метр). На західному більш пологому схилі лежить здоровенна лавина. Я ще ніколи не бачив лавина – не хотілося б в таку потрапити. Видно, що під час сходження летіло і каміння, і шматки гребенів не лишалися на місці. Тому навіть і не думайте, що йти по гребню повз лавинно небезпечний кулуар – хороша ідея. Єдин відносно безпечний спосіб піднятися – 1Б по скальному ребрі, з подальшим траверсом вершини по східному схилу 2 м від основного гребня. От в Києві подумав, що можна ще було б вийти вверх по лавині, що зійшла, але, думаю, це б рішення при тих умовах було б неадекватним. Справки справками, а життя і здоров’я важливіше. Приймаю рішення, що сьогодні треба дійти до Заросляка, а не стояти на Несамовитому, щоб переночувати в теплі. Грозові хмари, що сунуть на нас, підказують, що думка – правильна. Всі готові йти 8-9 ЧХВ, щоб завтра зі спокійною совістю поїхати в Ворохту, тому що вгадати шлях руху від Несамовитого – досить складно. Хто був там взимку, не дасть збрехати. Йдемо від Гутин-Томнатика подалі. Кусок карнизу, що падає на очах підказує, що робимо вірно. «Падаємо» до Несамовитого. Як я люблю жереб… Неперевершені враження йти, коли провалюєшся по ногу через крок. Проходимо «чортову долину» і доходимо до крутого схилу. Хочу по скоріш впасти в низ і пообідати. Учасники зупиняють, кажуть, що пора привалу. Перевіряю схил – безпечний! Тому з’їжджаємо на сідницях окремо від рюків. Як потім один з учасників сказав на розборі, це розрядило і надало сил мега-круто. Набравшись ентузіазму всі готові валити в Заросляк. Бачемо залишки старих слідів, вздовж яких тропимо, так як вони являють собою кусочок криги. Цього разу провалювалюємося по коліна, так йди одне задоволення (і це не сарказм)! Коли пацани «видихлись», починають тропити дівчата (спасибі вам, що ви у нас такі круті). Це надихає «внутрішнього мужика» і валимо в Заросляк в тепмі мало не вдвічі швидшому від того, в якому йшли тут в лютому (цілий день від Заросляка до Несамовитого), хоча характер руху змінився не надто, правда цього разу йдемо все-таки вниз. Снігу місцями ще більше ніж взимку. Одна табличка, що вказує рух (а вона на рівні очей), занесена повністю і розгрібаємо сніг, щоб прочитати, що на ній. Доходимо до бесідки, з якої взимку стрибали в сніг. Табличка «Заросляк – 20 хв». Є сліди. Думаю, що за пів години будемо в теплі. Наскільки довгих «пів годин» давно в мене не було. Як то кажуть довіряй, але перевіряй! Йдемо по слідам, які де-факто йдуть через ліс. Знову провалюємося по всю ногу… і доходимо до річки. Аналізую, що сліди ще з зими і від снігоступів, коли річка була ще в снігу, тому люди її спокійно перейшли верхом, пішовши на Заросляк по азимуту. До тропи майже як до Заросляка, тільки в гору. Знову треба проходити брід. Бачу колоду. В мене «загоряються очі» - не давайте їсти, дайте мотузку. Наводимо перила. Переходимо переправу по колоді. Діло до вечора, ноги замерзають, тому повернувшись на тропу в Заросляк мало не біжимо. Доходимо до бази і починається злива. Стомлені, але раді забиваємося на ночівлю до добрих людей. Далі були гарячий суп, тепле приміщення і душ, але ще ніхто не розслаблюється, бо похід не закінчений.

День 7
Не зважаючи на 8+ ЧХВ, всі «заряжені» дійти одиничку бодай для себе. Тому хочемо встати о третій і вийти радіально на Говерлу. Хтось скаже, що нам не хватило запасного дня, але повірте, що погода в Карпатах часто вирішує за вас. І іноді слово «успіх» = повернутися додому живим і здоровим. До третьої ночі була злива, яка плавно перейшла в мокрий сніг. Загалом за ніч випало понад 20 см опадів. Скажу чесно, що в таких умовах мені було стрьомнувато йти навіть на «таку собі одиничку А». Навіть Говерла, може бути лавинонебезпечною! Тому спимо до сьомої, відпочиваємо, дехто займається в тренажерному залі, і йдемо на зустріч бусу, яким їдемо до Ворохти.
По нормативним документам ми отримали нульовий досвід, так як навіть перевали в н/к поході не рахуються. Але той реальний досвід, що ми отримали мало з чим можна порівняти. І свою «моральну одиничку» я певен всі заслужили ще й з запасом. Дякую всім учасникам походу – ви мега-круті і з вами дуло йти приємно і комфортно. На останок цитатка: «Не женіться за успіхом – вдосконалюйтесь і успіх прийде до вас» (с). Друзі, не женіться за категорією, цінуйте досвід, що ви здобули!)

А тепер про враження:
Похід асоціюється в мене зі словом «треш». 2 м снігу, жорстке «тропілово», те відчуття, коли нога провалюється повністю, траверси 30-градусних схилів, йти по вовчим слідам, бачити сліди ведмедів, спускатися по річці, броди, переправа по колоді, сніжні «мости», провалитися в сніг по груди, вітер, що збиває з ніг… Весняні Карпати – вони такі))) Але ще там дужу дуже гарно!!! Чекайте на фото.

Побажання групам, що йдуть на травневі:
1. 1,5 м снігу на Мармаросах нікуди на дінуться. Але, думаю, сніг стане і втрамбується. Звісно, снігоступи вам не потрібні (нам би не завадили), але бахали беріть всі в обов’язковому порядку. Які б круті не були ваші нові 2-х рантові боти – ноги будуть мокрі в перший, максимум другий, день. В бахілах ноги теж будуть мокрі, але не наскільки.
2. Беріть балаклави! Це не жарт. Вона вас може дуже виручити. Якщо немає – мінімум 2 бафа має бути. Набір печаток теж як для серйозних гір: 2 пари ходових, вербоньки, теплі виріжки.
3. Не йдіть Гутин-Томнатик по 1а. Ні при яких! Не ризикуйте – воно того не варте.
4. До Петроса не дійшли, але кулуар, по якому ходять одинички скоріш за все лавинно небезпечний. Можна йти праворуч/ліворуч – снігу буде вдосталь, на 1а вистачить; так як ми робили на ПІМ. На ПІМ теж раджу йти не по кулуару, а праворуч.
Здається все, успішних вам походів!!!