Зміст
Загальний опис районуПід'їзди ти від'їзди Ночівлі Мапи Погода та стан лижних маршрутів
Як виникла ідея
Взимку 2012 року, знаходячися проїздом у туманному Тронгеймі на шляху до полярного кола та гуляючи старим спальним районом міста, нас раптово зупинив дідусь, який до цього повільно йшов тротуаром попереду. Чудовою англійською він запитав, чи ми, бува, не з України, оскільки мова йому видається дещо знайомою. І продовжив, що попереднього літа він мандрував мотоциклом сам(!) Україною(!), маючи на момент подорожі 72 роки(!). На момент, коли ми нарешті перетравили цю історію, дідусь вже розповідав про короля Олафа Першого, Хрестителя Норвегії, і що колона з його фігурою стоїть на головній площі Тронгейму і є також за сумісництвом сонячним годинником. За словами дідуся, цей Олаф був киянином.
Ми недовірливо заперечили, бо з традиційного викладання історії в Україні звикли до потоку варягів у зворотньому напрямі, та й зносини з ними у нас асоціювалися з 8-9 століттями, що не зходилося із на 100-200 років пізнішим об'єднанням племен Норвегії. Через наше "гальмування" розмова не клєїлася і дідусь пішов (досі неймовірно шкода, що відмовилися від його запрошення на чай).
Вже в Києві виявилося, що дідусі був правий -- Олаф Святий дісно ріс у Києві, де потім працював при дворі Володимира Великого на посаді, що приблизно відповідає сучасному міністру оборони. Володимир, щоправда, приревнував до його популярності у війську й відправив його у відрядження (по суті, заслання) на переферію, у Новгород. Олаф там не всидів, став піратом (тобто, вікінгом), був по піратських справах у Естонії, Англії, аж поки не завоював трон Норвегії, яку й хрестив, намагаючися зрівнятися у славі із Володимиром.
Після цієї історії ми мусили ще раз відвідати Норвегію.
Загальний опис району
Лижний маршрут Стежка Тролів та Стежка Пера Ґюнта
Вид на засніжені вершини Rondane з криги озера FurusjøenМасив Рондане (Rondane), із дотичними до нього плато та відрогами, є невисоким гірським районом із вираженим альпійським рельєфом, хоч і без сучасного зледеніння та зі зручним транспортним сполученням з усіх боків. Цим він вигідно відрізняється від Ютунгейму та інших "високих" гір Норвегії, де взимку або занадто суворо, або важче дістатися через малу населеність. Температури у лютому-березні у Рондане лише епізодично спускаються до -25С, тоді як у сусідньому із ним масиві Доврефєль, вищому в середньому лише на сотню метрів, вже є маленькі льодовики, а температура -25С -- звичне явище, що може тривати цілий тиждень. Цим температурним бар'єром для людей користуються мускусні яки, популяція яких живе на плато з 1930-х років. Хоч межи Рондане та Доврефєлем затиснутий нацпарк Довре, неперервної захисної зони вони не утворюють, через населену долину і дорогу між останніми двома парками.
У нацпарку Рондане закінчується відома Стежка Тролів (Troll Løypa) -- підготовлений 165-кілометровий маршрут для бігових лиж від самого Ліллегаммеру. Стежка повністю лежить на платоподібному південному відрозі Rondane паралельному долині Gudbrandsdalslågen, якою проходить залізниця Осло-Тронгейм. Через лише слабку "горбистість" плато маршрут доступний лижникам усіх рівнів. Для проходження Стежки Тролів потрібно приблизно 6-7 днів; можливі ночівлі у прихистках DNT, тому маршрут часто ходять без наметів (але все ж таки брати намет варто, для вашої ж безпеки). Зазвичай лижний трек підготовлений навіть поза великоднім сезоном. Безпосередньо навпроти, через долину ріки Lågen, знаходиться плато Espedalen, якою прокладено дещо коротшу Стежку Пера Ґюнта (Peer Gynt Løypa, 80 км, 4-5 днів) зі схожою інфраструктурою на основі вже приватних прихистків та готелів.
З одного боку, плануючи лижну подорож до Норвегії, варто уникати Великодніх Свят (за католицькім, звісно, календарем). Цього періоду робота в усій країні зупиняється і всі тікають на тиждень у гори кататися на лижах, що відповідним чином відбивається на й так немаленьких цінах (всі приватні гірські прихистки мають спеціальний прейскурант на цей "haute saison"). З іншого боку, суттєво поза цим періодом зимове маркування практично відсутнє (виняток -- околиці лижних курортів), то склалося враження, що на думку норвежців до Великодня скітурити десь у горах -- вар'ятство. Відсутність маркерів сильно підвищує небезпеку заблукати. Можна рекомендувати походи за 1-2 тижні до свят й приблизно такий самий період після них.
Під'їзди ти від'їзди до району
У березні 2013 року найзручнішим способом дістатися Осло з Києва був безпересадковий рейс компанії Norwegian (180 євро в обидві сторони). Рейс відбуваєтся вдень, що залишало час на дорогу до Осло та закупівлю газу. З Осло є зручний нічний потяг до Трондгейму (відправлення як правило у інтервалі 22:30-23:00), який зупиняється у Ліллегаммері (о пів до другої) та у Оппдалі (о-пів до п'ятої чи о п'ятій). Квитки заздалегідь (1-3 місяці) можна купити на сайті nsb.no за акційною міні-ціною (minipris). Ця ціна незмінна на усю залізничну гілку, тому купувати варто зі станційним запасом -- скажімо, якщо планується закінчити маршрут у Вінстрі, то є сенс купити квиток з Домбосу, про всякий випадок. Надрукувати квиток можна безпосередньо на вокзалі відправлення у будь-якому автоматі, ввівши числовий код, який ви вказуєте під час купівлі на сайті.
З вокзалу Оппдалу за півгодини після прибуття потягу (5:30) відходить автобус N901 (Oppdal-Kristiansund). Водія треба попросити зробити зупинку на повороті на прихисток Dindalshytta, звідки перетнувши річку, починається довгий підйом на плато. Якщо водій з якихось причин не зупиниться на повороті, то можна розпочати маршруту від офіційної зупинки у селі Lønset.
Заїхати або виїхати до/з центру Рондане -- Говрінґену, -- на диво, незручно, якщо треба також заїжджати до Осло (наприклад, для купівлі газу або здати прокатні лижі). Автобус N660 з/до залізничної станції Отта робить лише по 2 рейси у суботу та неділю. Тобто, якщо маршрут закінчується або починається у робочий день, то потрібно автостопити (щоправда, це навряд буде великою проблемою), або йти 25 км. Натомість, якщо заїзд у столицю не треба, то є прямий автобус прямо з летовища Ґардермуен.
Розклади всіх локальних та міжрегіональних ліній автобусів доступні на www.ruteinfo.net та rutebok.no (окрім суто комерційних рейсів, на кшталт прямих сполучень до аеропортів).
Аварійні сходи з маршруту можливі у долини, найшвидше у напрямку колії Осло-Трондгейм, або до найближчого лижного курорту. Автомобільні дороги підходять до великих прихистків зі сходу у долини Grimdalen, Doralen та, з заходу, у Haverdalen, але машину там навесні та взимку можна чекати не одну добу.
Ночівлі
Вигляд кухні у стандартному прихистку. Двері ведуть у різні кімнати різного ступеню комфортності (нари з матрацами або без) і відповідної ціни. Сірий сейф -- це скринька для збору папірців із записаною вартістю ночівлі (відповідно до кімнати) та з'їдених харчів, номерів кредиток або ж готівки. Готівку, щоправда, просять кидати лише норвезьку.
Приклад стандартних запасів їдла у прихистках DNT. Біля шафи висить прейскурант, згідно з яким треба підрахувати вартість спожитого, та записати цю суму разом із номером кредитки та підписами дозволом на знаття коштів у спеціальній скриньціНа пройденому маршруті, а особливо на Стежці Тролів, є численні прихистки, частина — приватні (і, як правило, закриті до великоднього сезону), інші — від DNT. Для ночівлі у прихистках DNT необхідно заплатити завдаток 300 NOK у Осло за універсальний ключ, який відкриває усі прихистки і, окремо, за кожну ночівлю та харчі у будинку. Оскільки ми прибували у Осло у вихідний ввечері, то отримати ключ не вдалося. З іншого боку, через непроходження масиву Довре ми зустріли всього один DNT-прихисток (Doralseter), який би могли використати. А посеред масиву Рондане прихистки, в основному, приватні і відкриті за сезоном.
З огляду на високі норвезькі ціни варто спробувати планували маршрут аби не ночувати ані в Осло, ані в кінці маршруту. Дешево переночувати на заходах та відходах з маршруту, у населеній зоні в районі походу, особливо навесні та взимку, складно. З одного боку всі рівні місця зайняті власне селищами та містечками, а з іншого кемпінги в несезон закриті. За нагальної потреби, у Вінстрі у зимове-весняне міжсезоння можна переночувати у готелі "Амундсен" (від 120 євро за двомісну кімнату; власник після повідомлення такої ціни обґрунтовує, що у них, мовляв, регулярно зупинявся король Норвегії з усім своїм почтом на початку 20-го століття на шляху до гір) або у кемпінгy Boigen/Bøygen на північній околиці Вінстри (тел. 97 10 75 77 та 612 90 137).
 Карта Вінстри. Готель Амундсен позначений цифрою 20 ("голландський будинок для приїжджих"), кемпінг Bøygen -- цифрою 22, а залізничний вокзал -- 15. |
Спорядження
Газ "з бобром"Газ можна купити неподалік від головного залізничного вокзалу у магазині Spotlager (адреса: Torggata 20, зазвичай до 18:00) або G-sport (адреса: Stenersgata 4, до 20:00; є вхід і зі Storgatа). Уникайте найдешевшого "бобрового" газу (на фото). На сильному морозі (починаючи від -15C) балон вигоряє лише на половину, а потім тільки ледь жевріє. Наш розрахунок 60 мл/людину/день виявився замалим на такому газі, але через дочасне закінчення маршруту все обійшлося (в кінці маршруту, у долині, ці напівпорожні балони горіли так, наче вони живі-здорові та повні паскалей). Незалежно від марки газу, дуже в нагоді стануть шлангові пальники, у яких стає довжини шлангу ставити під'єднаний балон на кришку казанку для підігріву газу.
У випадку, якщо лиж немає, їх можна спробувати взяти на прокат. Норвежці розрізняють більше видів лиж, ніж зазвичай відомі в Україні: skøyte/langrennsski (бігові), uten/halv/hel-kant (бігові без-/напів-/повно-кантові; лижі без канту ще називаються normal), tur-ski (скі-тур) тощо.Звіт про лижний похід з елементами 1 к.с. Норвегією (Dovrefjell, Dovre та Rondane)У Осло прокат є, наприклад, у зимовому парку на кінцевій станції лінії метро N1 (але на листи вони не відповідають) за 720 NOK/9 днів за бігові лижі, у Ліллегаммері (центр Sjusjøen; turski/telemark - 465/655 NOK) та, у серці масиву Рондане, у лижній школі Гьоврінґену (normal/halv/hel - 240/400/490 NOK).
Напів-кантовані бігові лижі, імовірно, були б оптимальні для цього маршруту (окрім спуску в долину Grimsdalen!). Ми ж користувалися привезеними скітурними лижами -- у 2013 році Lufthansa й Norwegian пропонували безплатне перевезення лиж, тому ми везли лижі з собою. Єдина незручність -- на частині маршруту, що співпадала із Стежкою Тролів, карвінґові скі-тури не влазили у бігову лижню, тому доводилося їхати на берегах, призначених для ковзанярського стилю.
Тестування пулки. (Прив'язування до попереку -- неправильний варіант. Надалі ми прив'язували репшнури до нижніх лямок наплечнику.)
Під час перетину річки Haverdalsae. (Видно правильний варіант прив'язування ґринджол на наплечнику)Дуже корисною виявилася імпровізована пулка з дитячих ґринджол китайського виробництва (10 євро на eBay, замість 9 євро на день у норвезьких прокатах), у ранті якої проплавили додаткових дірок для велосипедних гумових розтяжок. Якість пластику, правда, погана -- наша "пулка" дуже легко отримала бортову пробоїну розміром з великий газовий балон, коли надворі похолодало до -20C. Це, на щастя, жодним чином не вплинуло на її функціональність і пластик не кришився далі, але до довшого походу треба підбирати і тестувати матеріал заздалегідь, -- такий самий отвір на дні сильно би гальмував рух. За відсутності жорстких кріплень-оглобель, найзручнішим способом прив'язування ґринджол виявився пасок наплечника, там де він з'єднується зі матеріалом спинки. Під час руху по рівному та вгору відчуваються лише легкі посмикування наплечника через нерівномірне навантаження шворок і санки загалом поводяться спокійно, на пологих спусках -- намагаються обігнати, але вдається їх випускати вперед, ніж ногами. Натомість на траверсах та крутих спусках їхати з ними нереально і доводилося перевантажувати усе у наплечник.
Не дивлячися на помірно пологий рельєф, обов'язково потрібні камуси на лижі. У нас було два камуси — один, що приклеюється до лижі, а один куплений на eBay, виробництва швейцарської армії. Останній, загортаючися за корму лижі, сильно натягувався на лижі і, тому, тримався без клею. Підйоми в лоба з таким камусом виходили без проблем, проте траверсувати було складніше, оскільки бокові зісковзування легко відсували камус з-під лижі. У кінці походу, кант корми карвінґових лиж практично перерізав цей швейцарський камус. Натомість з клейовим камусом жодних проблем не було і він чудово пережив похід.
Через майже постійний мороз варто бути додатково обережними зі сплавними дугами наметів — певні алюмінієві сплави легко кришаться, і мороз цьому тільки сприяє. Крім того, через намерзання вологи зсередини дуг, часто коліна не до кінця всовуються пазами одне в одне, що також може призвести до вилому при згинанні дуги. Рекомендуються брати теплі пухові спальники (4-шарових синтепонових жодним чином недостатньо для ночівель на плато) і килимки (ребристих Themarest-ів замало навіть переложених наплечниками). Решта зимового спорядження не відрізняється від зимових походів у Карпатах та Криму.
Задля сходження на гору Snøhetta ("Сніговий каптур") у першій частині, ми також брали льодоруби, каски і кішки, проте через погоду сходження не вдалося, як і проходження всього масиву Доврефєль.
Мапи
Для загальної орієнтації на маршруті та виїздів/заїздів достатньо кілометрових мап. Проте напів-кілометрівки набагато приємніші у користуванні на самому маршруті, тому комбінована мапа CK46: Rondane Fjellkart 1:100.000 / 1:50.000 від Cappelens Kart є ідеальною для цього району. Вона видана із подвійним мірилом, напів- та кілометрівка одночасно (у інтернет-магазинах по 30 євро, наприклад, на mapfox.de). Альтернатива -- дві мапи 500-метрівки Turkart 64: Rondane Nord та Rondane Sør (відповідно північ та південь, по 20 євро). Напів-кілометрівки також можна роздрукувати з порталу ut.no/kart (шар "паперової мапи", papirkart).
Погода та стан підготовлених лижних маршрутів
Ми користувалися сайтом snow-forecast.com. Не дуже точний прогноз, але загальні тенденції вловлює.
Дуже актуальна (погодинна!) інформація щодо стану бігових маршрутів є на сайті skisporet.no. Оскільки в районі Ліллегаммеру дуже багато осередків (центрів) бігових лиж, то, роздрукувавши треки суміжних центрів, можна отримати покриття на значну частину Стежки Троллів. Карт, які б покривали околиці Оппдалу, там немає, проте можна знайти pdf-карти на сайті муніципалітету.
Учасники
 Наталія Смілянець |  Артем Соколов |
Маршрут
Нитка пройденого маршрутуМи планували перетнути Доврефєлль, Довре та Рондане, почавши з Оппдалу, але у перший же ж день на підйом до прихистку Dindalshytta були змушені повернутися через сильну хуртовину і низку видимість. Потім витратили день на повернення до дороги, діставання автостопом Оппдалу (у вихідний автобуси не ходили) та під'їзд до початку другої частини, до Гєркінну (Hjerkinn).
Запланований маршрут: с. Lønset - Dindalshytta - Åmotdalshytta - сходження на в. Snøhetta - Reinheim - Kongsvold - Kongsvold - Hageseter - Grimsdalshytta - Dørålseter - Rondvassbu - Rondablikk - Vinstra
Пройдений маршрут: Hjerkinn - кемпінг Hageseter (закритий) - плато Gautdalen - район прихистку Grimdalshytta - р. Grimse - долина Dørålen - район прихистку Dørålseter - долина Bergedalen - озера Bergedalstjønnin - ущелина Rondvassdalen - перетин озера Rondvatnet - район готелю Rondvassbu - спуск р. Store Ula - долина Glitterdalen - перетин озера Furusjøen - с. Mysusaeter - траверс південного схилу Tjonnsaetterfjellet - с. Gravdalen - перетин озера Bosen - с. Solli - м. Vinstra Протяжність пройденого маршруту без врахування коефіцієнту звивистості: 99.6 км.
Проходження маршруту
1 березня: Oslo
Спокусившися ціною "бобрового газу" (див. вище) у магазині Sportlager (адреса: Torggata 20), сідаємо о 23:50 у нічний потяг до Оппдалу. Провідник запам'ятав, кому де виходити з пасажирів, і розбудив за півгодини до виходу. На вокзалі чекаємо півгодини автобусу N901. Власне, автобус там стояв і до приходу потягу, але не пускав людей. Просимо водія зупинити на повороті на Dindalshytta.
2 березня: Oppdal - підйом долиною Dindalen до прихистку Dindalshytta - повернення назад
Водій вивантажив нас на повороті, як і обіцяв. Надворі ще глупа ніч, хмарно і, не дивлячись на сніг навкруги, ніц не видно. Дістаємо ліхтарі і сходимо вниз відгалуженням дороги. Дорога нечищена, хоч і їжджена -- дістаємо лижне взуття, намагаючися не розгубити речі, і взуваємо лижі. На це йде близько години, але за 5 хвилин ходьби у лижах виявляється, що дорога далі всіяна дрібними кам'яними крихтами (вночі їх не видно), тому лижі доводиться знімати знову. Повільно спускаємося пішки, у пластиках, до річки і починаємо підніматися вгору дорогою. Видершися під схил, дорога повертає праворуч.
Поки ми вирішуємо на привалі, чи взувати лижі знову, раптово починається потужна, як з ринви, злива й грім. Чого чого, а цього ми найменше очікували у березні (!) у Норвегії (!!). Увесь дощо-захист все ще десь глибоко похований у наплечниках, які не перепаковувалися із самого аеропорту. Поки аврально видрали силіконки десь із дна наплечників, за 15 хвилин промокли самі як хлющ й речі сильно налигнули. Злива, звичайно ж, закінчилася у ту саму хвилину, коли вдягли силіконки. Це був перший і останній дощ за увесь похід.
Знайшовши лижну стежку ліворуч у ліс, повертаємо на неї зі споважнілими наплечниками. Як виявилося, це було погане рішення (варто було б подовжувати йти дорогою в обхід), бо підйом дуже крутий і сильно нас вимотав вже за два переходи. Ліс вище став рідшим, почалися якісь окремі хати-колиби, з величезними, сильно похилими полями, чи-то городами, ретельно обмеженими парканами. На схилах лежав дуже пухкий сніг (очевидно, тут зливи не було) -- навіть у лижах ми потопали по коліно. Перепакувалися ще раз, аби налаштувати санчата, але на крутому схилі вони не слухалися і провалювалися у лижню, або перекидалися на заметах. Обходи парканів і бездонний сніг ще більше втомив. Врешті решт, вийшли на спадину та дорогу нагору у долину ріки Dindola й продовжили рух нею.
За один перехід почався постійний зустрічний вітер зі густим снігом, ліс поступово рідшав. Ми вже йшли у хмарі, хоч і все ще дорогою. Ще за один перехід, коли від вітру ми вже перестали чути один одного, стоячи поруч, стало зрозуміло, що ще за годину-дві тут стемніє, а спроба ночувати у наметі у цій аеродинамічній долині із горизонтальним снігом явно провалиться на етапі розпакування намету. Згадавши, що прихисток Dindalshytta взимку все одно замкнено, повертаємо назад до лісу шукати ночівлю. Своїх підйомних слідів годі було й шукати, довелося протоптувати заново.
Поки ми спускалися, шукаючи місце без вітру, непогода теж спускалася із нами, тому ми зупинилися набагато нижче колиб, де вже сніг перетворився у мрячку. Ще під час спуску вирішили, що завтра не йтимемо на плато, і що варто їхати ближче до Рондане у пошуках кращої погоди.
3 березня: автостоп - Oppdal - сушка - потяг до Hjerkinn-у - схил у лісі
Початок сушки речей у вокзалі Оппдалу. За півгодини усі наплечники були розпаковані і речі розкидані по всьому приміщенню Зранку іде слабкий сніг. Повернулися до дороги та автостопили пару годин, поки нас по-обіді не підібрали норвежці-сноубордисти і не відвезли до вокзалу Оппдалу. Було очевидно, що вони не вважають таку погоду якоюсь особливо поганою.
У Оппдалі, на наше щастя, вокзал був відкритий і мав першокласне опалення -- всередині було, мабуть, під +20C! Оскільки перший потяг був аж о 15-й, і людей у вокзалі не було взагалі (навіть квитки не можна було купити), розклалися як циганський табір по всій залі, і почали сушити спальники та решту речей на інфостендах, на батареях і спинках стільців.
За години очікування погода помітно покращилася, і з'явилися "блакитні хмари". Близько 15-й приїхав потяг, квитки до Hjerkinn-у купили у контролера за допомогою кредитної картки. Просуваючися потягом на південь, милувалися скелястими бортами колії, які були вкритими замерзлими водоспадами.
Захід сонця у похилому лісі
Бівак на схилі у місцевості Geitberget. Нижче залізничного полотну.У Гєркінні від вокзалу починається автодорога вздовж колії, йдемо нею у лижах, сподіваючися побачити маркери літньої стежки, яка веде до прихистку-кемпінгу Gautasetre. Маркер не знайшли, тому зходимо з дороги навпростець через чиєсь подвір'я і починаєм траверсувати все крутіший схил паралельно залізниці, густим лісом, на відстані метрів 300-500 від полотна. Схил хоч і крутий, проте траверсувати його спочатку не складно. Лише у місці, де залізниця обгортає скельний відріг, стає крутувато, але скидати висоту все одно не хочеться, бо нижче схил ще крутіше, а вже час ставати на ночівлю. Врешті знаходимо місце під скельним валуном і вирівнюємо його.
Початкову розгубленість щодо того, на що витрачати надлишок незвично довгого, для наших широт, вечору, рятує зламана на морозі дюралева дуга намету (Sierra відома своїми міцними, але крихкими сплавами). Завершивши ремонтні роботи, врешті-решт, ночуємо.
4 березня: перехід до Gautasetre - перетин плато Gautdalen - спуск у долину ріки Grimse
Зранку швидко продовжуємо траверс -- схил стає пологішим, з'являється червоно-білий маркер, який виводить, спускаючися, до перетину великої автодороги. Після дороги йдемо у напрямку кемпінгу, який перетинаємо навпрошки вже в самому його кінці (форсувавши струмок), чим привертаємо увагу неприп'ятого собаки, який лаконічно і попереджувально бреше у наш бік.
Від воріт кемпінгу шлях на плато очевидний -- просто вгору широким однорідним та голим схилом, залишаючися праворуч від похилого байраку, у якому (не) тече замерзлий потічок з плато. Підйом малосніжний, позаяк вітер зніс майже увесь сніг, із вистовбурченими кушами, але для лиж його достатньо. У кінці підйому відхиляємося від самої крайки байраку, аби вийти на плато вище літної стежки і уникнути небезпечного похилого траверсу над найглибшою його ділянкою.
Вид після виходу на плато Gautdalen. Ліворуч у долині г. Gråhøe (1663 м.), праворуч видно початок урвища Tverråe із зеленню на лівому бортіНа плато нам щастить -- хмари, виявляється, висять трохи вище ніж рівень плато, тому видно більшу частину подальшого шляху. Спускаємося дугою в улоговину, де снігу миттєво стає вдосталь. Не дивлячися на глибину снігу, намагаємося уникати місць, де згідно карти, мали б бути річка і озера -- хоч іноді трапляється вимоїни, все ж надто рідко, щоб вгадати як вони межи собою поєднується.
У найнижчій частині чаші, де розливається струмок Gautåe, обідаємо, але не готуємо гаряче, бо поспішаємо -- підганяє розуміння, що раптова зміна погоди легко перетворить це приємне ковзання по горизонталі у орієнтувальне пекло. Привалів, відповідно, майже не робимо й не знімкуємо. Подумки, натомість, занотовуємо, де є потенційні найкращі місця для побудови укриття, на випадок раптової хуртовини або туману. Після затяжного підйому, знову ж таки вітряним й малосніжним схилом на перевал між гг. Gråhøe та Steinbuhøe нарешті починається спуск. Після короткого спуску плавно в'їжджаємо у русло струмку, яке різко повертає праворуч (біля позначки 1292), поглиблюючися, на схід, — згідно описів навпроти "гирла" струмку є зручне місце виходу на протилежний схил (гора Pikhetta та місцевість Fallfosshøe). Описи не помиляються і навпроти струмку, через байрак, дійсно можна вийти на протилежний борт, не знімаючи лиж, хоч і з певною еквілібристикою на лижних палках.
Минаємо замкнену колибу (Barthuset), що розміром і формою нагадує великий туалет. Від "туалету" починається довгий підйом, аж допоки не зрівнюємося з вершиною 1343, й до самої крайки плато. Психологічно виснажує те, що складний спуск з плато тепер стає невідворотнім у надвечір'я, коли немає багато часу на роздуми, і за втоми.
Тільки близько 15-ї нарешті дістаємося крайки плато. Спуск на початку з неї крутий (20 град.) і зледенілий, хоч і з виходами трави, які додають сміливості. Спакувавши ґринджоли у наплечник, намагаємося траверсувати схил зиґзаґами, змінюючи напрямок перестановкою лиж "через гору", але на льоду неодмінно падаємо. Падіння відбуваються у рівний пропорціях, як через втрату рівноваги, так і з перевентивно-гальмівних причин — "швидкість неповернення" на такому льоду набирається в недовгу мить. Спуск лише 150-200 метрів до березового узлісся займає майже годину.
Міці спускатися далі в долину вже немає, тож зупиняємося на першому-ліпшому "балконі", де є місце під намет і достатня глибина снігу для імпровізованої стінки.
5 березня: долина Grimsdalen - район Myrbekken - підніжжя г. Storkringla
Вид з дороги на гору Storkringla (ліворуч) та відріг гори Stygghøin (праворуч). Приблизно в цьому місці ми зійшли з дороги і почали траверс на пройму між цими горами
Панорамний вид на г. Stygghøin і стару лижню до Haverdalsae. Лінія лижні вказує до байраку, горизонталь якого ледве видно на світлині, де повертає у непотрібну нам сторону. 
Вихід з лісу та зустріч зі старою лижнеюЗранку погода не кращає і поспостерігавши з нашого балкону за ситуацією на хребтом Glavhøe, вирішуємо не блукати в тлустому тумані-хмарі. Спускаємося у долину струмком і виходимо на дорогу, яка праворуч веде до прихистку Grimsdalshytte. Повертаємо ліворуч, бо вирішуємо об'їхати відріг Glavhøe і заїхати у долину Grimse зі сходу.
Декілька годин проходить у слідуванні узбіччям дороги (поганий сніг), аж поки не доходимо по ґрунтового повороту ліворуч, який за картою за 1 км має загубитися у болоті, перед самим руслом р. Grimse. Дорога слухняно губиться, навіть не виконавши того кілометра. Через болотисту місцевість навіть не зрозуміло, де ми перетнули, власне, ріку — суцільні купини, та замерзлі калюжі під снігом. Повільно блукаємо серед тих болотяних купин, оскільки тримати пряму лінію не вдається, — постійно необхідно їх об'їжджати. Нарешті виходимо на узвишшя, де купин меншає, дерев більшає, і заїжджаємо в таке саме березове узлісся. За півгодини, проїхавши той березовий ліс наскрізь, віднаходиться стара лижня -- очевидно попередні лижники зійшли з дороги пізніше, ніж ми, і, таким чином, минули болото.
Вид на гори Elgavasshøe (на передньому плані) та чорніючий трикутний Høgronden
Вид від місця ночівлі біля озера Døralstjørnin на дві вершини (1629 та 1535 м.) масиву Stygghøin Один перехід проходять у слідуванні старою лижнею, поки лижня не повертає, а ми перетинаємо річку Haverdalsae у неглибокому байраці сніговим мостом.
Після перетину річки продовжуємо рух у напрямку чорного трикутнику гори Hogronden (2115) вдалині, спочатку без лижні по купинах, потім наново віднаходиться лижня.
Ночуємо, минувши підніжжя Storkringla і не доходячи 1.5 км до дороги на Doralseter, із видом на перевал межи двома вершинками на заході, у ріденькому лісу, який анітрохи не зупиняє вітер. Натомість чомусь на кожному другому дереві при корінні звисає шмаття відшарованої кори, що робить стовбури схожими на обриси тролів та іншої "лісової сволоти".
6 березня: долина ріки Дорал - напівднювання на території комплексу прихистку Доралсетер
Вид на дорогу до прихистку Døralseter. На задньому тлі видно перші вершини Rondane -- Digerronden, Midtronden тощо.
Вид на прихисток Доралсетер від спуску до річки. На задньому тлі -- вершина 1639Наступного дня нарешті сонячно, на небі лише довгі і вузькі, як подряпини, хмаринки! Виходимо за пару переходів до дороги. У напрямку Рондоне, вище за долиною ще висять клаптики хмар, але вони поступово розсмокчуться до вечора. Дістаємося дорогою до прихистку DNT Dørålseter, спочатку минаємо його, але вирішуємо повернутися й заночувати на його на території. Сам прихисток, звичайно, замкнений (ключ треба випозичати за завдаток у 300 NOK у Осло, що з нашим планом ніяк не стикувалося). Натомість знаходимо відкриті двері у якесь господарське приміщення вище прихистку (імовірно, це пральня, бо містить декілька сушил).
Решта світлового дня проходить у зустрічах. Першими приходять німці із професійною пулкою, яка нагадує передостанній саркофаг мумії єгипетського фараону, і більша за обох німців. Вже тут її 3 тижні затягують то в одну, то в іншу долину Рондане, та ходять альпіністські маршрути. Скаржилися на лавини, які не дають нормально походити на вершини. Ввечері вийшов з лісу норвежець-студент у трьох ватниках, чим нагадував чоловічка Michellin. Розповів, що у них тут неподалік табір лижного походу групи з 25 осіб. За похід студенти отримують навчальні кредити, як за звичайні предмети. При цьому їм не можна користуватися прихистками, а треба ночувати у шатрах або наметах. Цікаво, чи можна так на повний семестр "Еразму+" кредитів наскирдувати?
7 березня: перетин плато Рондане - ночівля у кучугурі біля готелю Рондвассбу
Підйом широкою долиною Bergedalen на плато Rondane. Майже інуїтські тури маркують найширшу ділянку підйому.
Повз гір Salen (менша) та Digerronden (вища). Остання гора обривається крутим скельним цирком на протилежну, північну, сторону. Зранку знову чудова погода. Спускаємося до річки, перетинаємо її і починаємо простий підйом серед неймовірних краєвидів у долину Дом. Рухаємося лижними слідами, які відвідують один за одним великі, складені з каміння, схожі на фігурки людей, тури.
Поступово виходимо на пологий перевал з озером Bergedalstjonin з якого видно довжелезне озеро Rondavatnet (яке, до речі, й дало назву всьому масиву). Спускаємося до північного берегу озера серією мікро-трогів - мабуть влітку тут рясніють ставочки. Вийшовши на берег, трохи повагаємося, але таки виходимо на засніжену кригу і десь годину рухаємося просто у напрямі сонця. В кінці озера довго минаємо скельну стіну вкриту замерзлими "водоспадами". Найімовірніше це не водоспади, а результат поступового нашарування й замерзання води, але виглядає як суцільний рай для льодолазіння.
 Рух замерзли озером Rondvatnet. На фоні - гора Svartnuten (1840). |  Замерзлі "водоспади" |
 Замерзлі "водоспади" |  Закінчення озера та вихід до галявини перед готелем Rondvassbu (ліворуч за скелями) |
Ночівля на плато, після перетину озера Rondvanet з видом на готель Rondvassbu
Готель "Рондвассбу" та гора Svartnuten. Видно дерев'явиний місточок, до якого ми почали шукати місце для ночівлі. Дві жінки повертають на ніч у долину Illmanndalen. Минаємо гірський готель Rondvassbu на відстані з кілометр, де декілька фігурок засмагають у кафе на сонячній терасі. Від готелю починається зимове знакування (довгими дрючками), а з протилежного боку долини прибігають бігові лижники й одразу тікають назад. Бачили також групу з двох дівчат, озброєних пулками, які проти-ночі поїхали у долину Illmanndalen ліворуч.
До перетину місточку, сходимо зі стежки і через метрів 300 заглиблюємося під великий надув на схилі, де ставимо намет. Про всякий випадок занотовуємо азимути, повороти і відстані, як повернутися на марковану стежку з маркерами і мосту. Від самого мосту орієнтування полегшене, бо починається широке і глибоке русло струмка Store Ula, яке має бути легко розпізнати навіть у хуртовину, а стежка і маркери йдуть суворо паралельно йому правим бортом. Коли зайшло сонце, то стало відчутно знижуватися температура і, за відчуттям, швидко впало до -10 або -15С, ще до темряви.
8 березня: перетин плато Рондане - ночівля у лісі біля Стежки Тролів
Ранковий масив Smiubelgin. Вид з місця ночівлі
Спуск про-ратраченими треками до Mysusaeter (вздовж річки Store Ula)Вночі прокинулися через страшенний холод і вже не змогли заснути. Десь за годину-півтори, коли вже урвався терпець і вирішили "натопити приміщення" пальником, задзвонив будильник -- 5 ранку. Мабуть вперше у зимовому поході з радістю вилазили зранку зі спальників та намету -- у Карпатах при -25С все ж якось тепліше було.
Зібралися нашвидкуруч за півгодини (окрім намету, який не розбирався через змерзлі дуги). Але сніданок, через вщент замерзлі балони, затримав на майже дві годину та змусив сильно померзнули ще й на вулиці. Без руху почали сильно замерзати ноги. Коли нарешті протилежний бік долини трошки освітило перше сонце, абияк позбирали речі, вдягли лижі, взяли дуги намету в руки і без чаю почовгали на сонце. Як тільки ноги відігрілися (після кілометру такого "бігу") стали завершувати сніданок, хукати на дуги, щоб вони розмерзлися, і перепаковуватися.
Подальша дорога була дуже приємним, ледве похилим спуском. Швидко почалися люди на бігових лижах і про-ратрачені треки. Виявилося, що наші карвіґові лижі не пасують до ширини заглибини під бігову лижу, тому їхали по берегах для ковзанярського стилю або по центру, між треками. 
Перетин кригою озера Furusjøen (приблизно 2 кілометри).
Початок майже 4-кілометрового спуску долиною GlitterdalenНе доїжджаючи до околиці населеного пункту Mysusaeter, повернули до долини Glitterdalen, звідки мали 4 кілометри спуску, просто стоячи на лижах і навіть не торкаючися палицями снігу! В кінці швидкого спуску вилітаємо на Стежку Тролів, де і стаємо на обід. Невдовзі зустрічаємо норвежку-пенсіонерку, яка човгала лижнею Стежки на бігових лижах. Зупиняється нам повідомити, що ми взяли "неправильні лижі". Відповідаємо, що там, нагорі, ми начебто не пожалкували, а тут -- на стежці -- і в цих можна проїхати. Вона повторює, що лижи все-таки дуже неправильні і, хитаючи головою, продовжує свій біг. Ми ж повертаємо ліворуч, де, в кінці повільного спуску, виїхали на замерзле озеро Furusjøen, і яке, повагавшися хвилину, переходимо так само за лижними слідами. Після двох кілометрів озера потрапляємо до суцільних туркомплексів, бунґало, хатинок, та іншої туристичної інфраструктури. Кількість треків заважає орієнтуватися, але загальний напрямок зрозумілий. У рівному лісі, який розпочався невдовзі, рухалися згідно маркерів. Через надмір вказівників навіть більшість часу достеменно не розуміли де ми, бо в карту дивитися було лінь. Після 5-ї кількість людей на лижні спадає, тому стали на ночівлю просто біля треку.
9 березня: Gravdalen - озеро Bosen - спуск до міста Вінстра
Десь дорогою до Gravdalen
Невеликі підйоми
Початок спуску до озера Bosen від присілку Gravdalen-y (розкинувся на схилі г. Gråhøa, на задньому плані) Сьогодні за планом спуск у Вінстру, тому невдовзі після сніданку сходимо зі Стежки Тролів, і рухаємося у загальному напрямку до селища Gravdalen. Дорога пролягає пологими пагорбами, з маленькими підйомами та спусками. Окрім одного довгого підйому (імовірно, біля озера Tjonna), куди завела нас лижня, -- тут довелося піднятися майже до границі лісу, у тумано-хмару. Постійно перетинаємо якісь ненаселені, заметені снігом, хутори.
Не доходячи до центру Gravdalen, після перших же ж хат, зрізаємо на перпендикулярну дорогу, яка, згідно карти за 5 кілометрів має торкається затоки озера Bosen. За планом ми маємо перетнути озеро, таким чином опинившися прямо над вокзалом Вінстри, яка б лежала десь під нами глибоко у долині. Карта мовчала з приводу спусків, власне, в долину, але ми сподівалися, що там щось знайдеться.
Дорога дійсно підійшла до тур-будиночків біля озера. Вийшовши на кригу під снігом, ідемо на дальній південний кут озера. Ще здалеку бачимо пару підльодових рибалок, які всі 20 хвилин, що ми до них насувалися, пильно стежили за нами в очікуванні, поки ми до них не підійдемо. Підійшовши, ми запитали "Hi, how exactly do you pronounce the word Rondane in Norwegian?" (це важливе питання нас турбувало вже пару днів). Рибалки синхронно промовили нам Рондане норвезькою, ми подякували й пішли далі. В кінці озера зупинилися на обід.
Як виявилося далі, короткого спуску від озера до Вінстри немає, довелося довго йти пішки дорогами з лижами на плечах в обхід (через близькість цивілізації, дороги тут знову посипані гравієм). Під вечір нарешті спустилися. Через надлишок газу залишили 3 балони на сходинках вокзалу.
Висновок
Масив Рондане можна рекомендувати як район для початківців скі-туру (1-2 к.с.) або походів на бігових лижах (уникаючи певних ділянок, або плануючи їх проходження пішки). Лижні походи дуже логічно комбінувати зі сходженнями на вершини, північні схили яких дозволяють робити навіть технічні сходження з досить тривіальними спусками з протилежних сторін. Варто планувати великі запаси днів, бо у непогоду скоріше за все рухатися не вийде, основний кілометраж буде у будь-якому випадку зроблений, як і у нашому поході, за гарної погоди.
