Поїздка на мис Айя 11.09.2006-21.09.2006 р.

Початок вересня. Плануємо їхати в Крим. І тут від погоди отримали неприємний сюрприз. До нас дійшли ?страшні? повідомлення, що температура води на всьому південному узбережжі впала до 8°-10°. Дізнатися, яка точно температура води біля Балаклави нам не вдалося, і ми побоювались, що холодна вода може зіпсувати довгоочікуваний відпочинок на морі.

Але ми не злякалися, вирішили, що принаймні, можна походити по гірському Криму, і приїхали поїздом в Севастопіль. Нас троє - я, дружина та шестирічний син. Швидко добралися до Балаклави, і в першу чергу я на набережній занурюю руку в воду, та полегшено зітхаю: вода тепла, приблизно 20°. Це, звичайно, не 23°, як в минулому році, але теж непогано. Проте в Балаклаві зранку якось тихо і порожньо. На причалі всього 3 баркаса, а відпочиваючих зовсім не видно. До нас підходять човнярі, і наполегливо пропонують відвезти куди завгодно, і за це хочуть немалі гроші. Високу ціну пояснюють тим, що рейсовий катер ходити вже не буде. Я їм не вірю, іду до катера, що стоїть біля причалу, та довідуюсь, що катер поїде не за розкладом, а як будуть люди. Нас це влаштовує, бо нам ще треба докупити продуктів. За годину зайшли на катер, там вже було декілька пасажирів. Але критична маса набиралась дуже довго. Людям набридало довге очікування і вони йшли до баркасів. Таке тягнулося години з півтори, ми вже пожаліли, що не поїхали на баркасі, тим більше, що за цей час ціна на баркас упала в три рази. Але, все ж таки, ми дочекалися і катер нарешті відчалив.

Балаклавська бухта

Вихід в море з Балаклавської бухти

Ближній пляж і гора "Спляча красуня" вдалині

Варто побачити Балаклаву з моря, один краєвид кращій за іншій. А коли катер виходить у відкрите море, то просто дух перехоплює, хоч вже тут ти і не в перший раз. Висаджуємось на ?Золотому?(дальньому) пляжі. Йдемо вздовж берега, крізь купи різноманітного сміття, прибитого хвилями. Схоже, що з пляжем треба щось зробити, або прибрати сміття, або змінити назву. Пляж закінчується, далі піднімаємося стежкою. Спека. Йти важко. Добре, що приїхали катером, а не йшли пішки від Балаклави. Дорогою помічаємо вільні стоянки, але йдемо далі, бо там місця кращі. Доходимо до кордону заказника, але далі нас не пропускають, і лісник каже, що в заказнику стояти не можна. Доводиться повернутися, бо обходити по хащах кордон нема бажання. Настрій у нас зіпсувався, і може тому довго не можемо вибрати стоянку. Всі місця не подобаються. Головний недолік тутешніх стоянок - це незручний спуск до моря. Нарешті вибрали і влаштувались досить комфортно. Стоянка розташована на невеличкій галявині, оточеній великими ялівцями, є складений з кам?яних брил стіл зі стільцями, схід до моря хоч і крутий, але протягнутий канат, що значно допомагає спускатись і підніматись. Щоб було м?яко спати, підмощуємо купи соснової глиці під дно намету.

Як завжди, від першого купання в морі отримуєш найбільше задоволення. Вода виявилась досить прохолодна, мабуть все ж таки менше 20°, але чиста і прозора, що в ній було видно масу різноманітних риб, та крабів. Здається, такої підводної краси в Криму я ще не бачив.

Захід сонця

Сьогодні мені ще треба сходити по воду до джерела. Вирішив йти навпростець, бо була находжена стежка в потрібному напрямку, але дуже скоро пошкодував. Стежка швидко зникла, а повертатися мені не хотілося, пішов далі, видряпався до скельних укосів, зрозумів, що джерело знаходиться ще вище, а піднятися тут неможливо. Довелося обходити , довго продиратися чагарниками до знайомої стежки. Коли повернувся день вже поволі згасав, і природа подарувала нам фантастичний захід сонця. Вогняний сонячний шар опустився на наших очах просто у море.

Наступного дня пішли на прогулянку в заказник. Виявилось, що там стоїть достатньо людей, хоч наметів набагато менше ніж в той же час минулого року. Розпитуємо людей, як вони сюди потрапили. Виявляється, когось закинули баркасом, хтось прийшов через перевал з Резервного, хтось обійшов кордон. Дехто лісників взагалі не бачив, інших лісники попросили звільнити місце, а у когось взяли гроші без видачі квитанції. Тим часом ми йдемо стежкою над берегом, звідки добре видно затишні невеличкі бухти з пляжами, оточені могутніми скелями. Рослинність тут унікальна, росте багато кримської сосни з довгою соковито-зеленою глицею. Схоже, що дощить тут частіше, ніж на іншому узбережжі Криму. Окрім сосен росте ялівець колючий та звичайний, гірський дуб. Там, де підземні води виходять на поверхню, росте очерет. Трапляються зарості шипшини та ожини. Звертаємо увагу на скелю ?Ж-камінь?, поруч з нею на великому пласкому камені зроблений дерев?яний поміст. Це справа рук ?Мосфільма?, вони тут вже не перший рік крутяться. Приблизно за годину повільної ходи заходимо за першу скелю Парус(Зуб). Сюди дійти легко, а далі стежка поступово зникає, бо починається дуже неприємна сипучка. Це місце особливої краси: чотирьохсотметрова стіна, в яку де не де, якимось дивом, вчепилися сосни, притискається впритул до моря. Дійсно, варто сюди їхати, щоб таке побачити.

Краєвид зі стежки в заказнику "Інжир"

Сосна над урвищем

Скелі "Парус І" та "Парус ІІ"

Наступного дня знову приходимо сюди. Берег тут завалений уламками скель. Кам?яний хаос перемежається ділянками прямовисних скель, які майже неможливо обійти. Я хочу перевірити, як далеко я зможу пропливти вздовж берега. Зараз вода потеплішала, на відчуття 22°. В такій воді можна плавати годину і більше. Цього разу я доплив до другої скелі Парус, яка сильно виступає в море, і яку здалеку видно.

Вид Балаклавську бухту з гори

Наступного дня йдемо в Балаклаву, щоб купити свіжих продуктів. Вирішили пройти іншим маршрутом: не йти повз пляж, а одразу піднятися і йти верхніми тропами. Довго піднімаємось лісовою дорогою, що йде від стоянки лісників на кордоні заказника. Повороту в сторону Балаклави все немає і врешті решт ми виходимо на перевал. Через цей перевал сюди можна заїхати велосипедом. Добре що хоч автомобіль тут не проїде. За перевал ми не йдемо, а спускаємось від нього в напрямку Балаклави. Спуск не дуже довгий, потім поступово знову починається підйом. Я зрозумів, що ми не попали на стежку, якою ходять з Балаклави на Ближній та Дальній пляж, і знаходимось вище. Після тривалого підйому ми вийшли на верхівку гори з руїнами військової бази. Тут досить людно, місце користується популярністю. З нагоди відвідуємо металеву діжку, що нависає над урвищем і яку добре видно з моря. Схоже, що її зробили саме для того, щоб лоскотати нерви. З цієї гори Балаклавську бухту видно як на долоні. Здається, що вона зовсім поруч, але це омана, спускалися ми туди довго.

Скелі від Балаклавської бухти до заказника "Інжир"

Вийшло, що до Балаклави ми йшли більше 3-х годин, це майже в два рази більше, ніж звичайним маршрутом. Назад вже повертаємось звичайним маршрутом. Стежка тягнеться над урвищами високо над морем і місцями могла бути досить небезпечна, якби не протягнуті канати та зроблені місточки. З неї красиві краєвиди, що часом нагадують марсіанські пейзажі. Перед дальнім пляжем простягнулись стародавні тераси, на яких дві тисячі років тому росли виноградники. Хоч назад ми йшли не дуже довго, але через спеку втомилися. Щоб не страждати від спеки, мабуть треба спробувати сюди приїхати в жовтні.

Наступного дня влаштовуємо відпочинок, бо добряче находилися, а на завтра плануємо складний перехід. Цілий день ми купалися та смажились на сонці і, як не дивно, примудрилися трошки обгоріти, не дивлячись на те, що вже середина вересня, а все літо ми від сонця не ховалися.

Карта маршруту

І ось сьогодні у нас справжнє випробування, ми збираємось піднятись в гори, пройти до Кокіі-Каї, потім до Куш-Каї і спуститись в бухту Ласпі (Батиліман). До Кокії-Каї ми дорогу добре знаємо, бо вже ходили в минулому році. Про другу половину маршруту знаю тільки, що стежки є і пройти можна.

Узбережжя до м.Фіолент, вдалині Севастопіль

З речами підніматися важко, підйом до джерела забрав багато сил, хоч без речей ту піднятися одне задоволення. Набираю води на випадок, якщо прийдеться робити ночівлю в горах. Піднімаємось до перевалу, але в Резервне не спускаємось, а повертаємо праворуч, і по не дуже натоптаній стежці піднімаємось далі. Стежка продирається крізь чагарники вздовж колишній лінії електропередачі, яка йде до військової частини на верхівці гори. Лінія вже демонтована, стовпи повалені, дріт знятий. Часом стежка виходить на галявини, звідки відкривається чудовий вид на долини, а вдалині біліє Севастопіль.

Тропа під скелями гори "Спляча красуня"

Не доходячи до військової частини праворуч відходить стежка, яка обходить її знизу. Підйом закінчився, стежка йде під скелястими обривами приблизно на одній висоті, то серед густого лісу, то відкритими кам?янистими схилами. Це місце з моря виглядає як профіль сплячої красуні. Далі, важливо не помилитися, бо головна стежка уходить вниз і веде до бухти Казан, в яку нема іншої дороги. А нам треба просуватися під скелями не втрачаючи висоти. Скелі тут з конгломерату і дощі та вітри зробили з них вигадливі чудиська.

Урвища над "Загубленим світом" на Кокії-Каї

Доходимо до знака (тура), де треба трошки спуститися і вийти на лісову стежку. Ця стежка переходить в доріжку, яка іде вздовж великих зелених галявин і виводить нас на ґрунтову дорогу, що веде до кинутої військової частини на Кокії-Каї. З Кокії-Каї відкривається грандіозний вид. Вражають урвища та провалля-розщілини, які ведуть до бухти Загублений Світ, в яку можна потрапити лише морем.

Ласпинська бухта з Куш-Каї

Звідси добре видно все морське узбережжя до мису Херсонес, а в інший бік до мису Сарич. Від Кокії-Каї до Куш-Каї стежка проходить більше лісом, і на ній переважають підйоми. З Куш-Каї чудовий вид на скелі Ласпі і на всю бухту.

Але як же туди спуститися? Я знаю що є прямий спуск, але стежки на кам?янистому ґрунті немає, а з іншого боку ми помітили маркіровану дорогу, що веде в обхід. Вирішуємо йти довгою дорогою, бо так надійніше. Поспішаємо, бо за дві години буде зовсім темно. Після тривалого спуску виходимо на шосе Ялта - Севастопіль, недалеко від перехрестя зі старою Батиліманьською дорогою. Спускаємось нею, серпантин скорочуємо стежками.

Місця стоянок в Ласпинській бухті

Але одна стежка заводить нас в тупик і доводиться вибиратися чагарниками. Перетнули дорогу, що веде в санаторій і навмання спустилися якоюсь стежечкою до моря. Вже майже темно і ми вкрай виснажені. На березі моря виявились, суцільні стоянки і людей повно. Знаходимо вільне місце і з останніх сил ставимо намет. Шукати воду та дрова нема сил. Нарешті наші випробування на сьогодні закінчились. Це був дуже складний перехід, безумовно треба планувати легші переходи, або брати менше речей. Проте нічне купання в морі зняло як рукою всю втому.

Наступного дня оглядаємо місцевість де зупинились. Перед нами приємний невеличкий пляж з красивими каменями-скелями з боків.

Пташка Ванька-рибак

В заказнику м.Айя

Але ці місця занадто популярні, а тому все витоптано, та, нажаль, засмічено. Дуже неприємна картина. Ідемо на прогулянку в заказник ?Мис Айя?. Щоб туди потрапити, треба пройти через санаторій. На вході в санаторій охоронець нас не пускає, і плете казна-що. Приходиться спуститися і знайти тропу, яка веде в санаторій. Цією стежкою ходить юрба народу, бо в санаторії знаходиться чудове джерело. Проходимо санаторій і спокійно заходимо в заказник. Тут особлива реліктова рослинність, ростуть великі земляничні дерева, гігантські ялівці. Там де декілька років тому все було в наметах, стоянок туристів майже не видно, досить чисто, хоч відвідувачів заказника багато. Спускаємось до моря. Тут серед скель помітили Ваньку-рибака. Ця маленька пташка має красиве синє пір?я.

Залишки давніх укріплень

Стежка, що спускається від джерела

Планували наступного дня піднятися на Ласпі, але через погане самопочуття відмовились від цього. Познайомились тут з білоруськими туристами, які вирішили піти нашим маршрутом, але в зворотному напрямку. Ми теж вирішили повернутися назад, бо старе місце нам подобалось набагато більше. Але цього разу ми під?їхали автівкою до Повороту на Резервне. Звідти було вже зовсім нескладно через невеличкий перевал пройти до наших улюблених місць. Дорогою натрапили на залишки укріплень, які залишились, схоже, ще з часів Херсонесу.

Коли вже йшли по стежці над морем, зустріли білорусів. У них були пригоди. Вони помилились і спустились в бухту Казан, де нема джерела води. Добре, що там були люди, яких завезли туди баркасом з великим запасом води. Наступного дня вони довго вибирались звідти вздовж берега, і з великими труднощами обходили неприступні скелі, це у них зайняло цілий день, хоч по прямій тут відстань до нормальної стежки менше кілометра.

Зараз ми поставили свій намет за скелею Парус, на невеличкому рівному п?ятачку. Тут всього декілька місць, де можна розташуватись. Наш сусід, киянин, стоїть тут часто і подовгу, він розказав багато цікавого про ці місця і показав мені підводний грот.

Наступного дня я побував в бухті Казан. Туди я пробирався частково вплав, частково пішки. Якби не взуття, яке я тримав в руках, коли плив, то це було б зовсім легко. Місце приємне, на вигляд більш дике, бо все там заросло колючою травою та кущами. Звідти заплив трошки за бухту, там починаються суцільні високі вертикальні скелі, які тягнуться далеко. Є там декілька гротів. За мапою звідси до бухти Загублений світ відстань близько кілометру. Проплисти туди мабуть не важко, але не цього разу, для цього треба ретельніше підготуватися.

Ось закінчився відпочинок, сумно, збираємось додому. Дорогою проходимо кордони лісників, які, як виявилось, ретельно охороняють кіношників, щоб їм не заважали туристи. Таке враження, що Мосфільм тут все купив, бо лісники його обслуговують як справжнього хазяїна цієї природоохоронної території. До Балаклави йдемо пішки, бо катер вже тиждень як не ходить. Все ж таки в цьому році тут відпочиваючих набагато менше.

Від мису Айя і цього разу у нас залишились найкращі враження, тут можна по-справжньому спілкуватися з природою, яка ще не зіпсована людьми.