Мальовничі Карпати, або зачарована Чорна Клива

Влітку цього року група ентузіастів та просто закоханих у гори у складі восьми киян та однієї донеччанки вирішила відвідати мальовничі Карпатські гори. Так як часу було всього два тижні, було вирішено пройти протяжний, складний, але цікавий маршрут, починаючи з с.Дземброня, далі через г. Смотрич та Чорногірський хребет на г. Говерлу, потім через г. Петрос, с.Кваси, с.Ясиня та с.Чорна Тиса до ур. Довжана, звідти підйом на г. Чорна Клива, і далі неіснуючим кордоном через перевал Легіонів до г. Сивуля, та спуск в с.Максимець. Було вирішено провести похід на початку липня.

День 1

Поїзд ?43 привіз нас до Івано-Франківська приблизно о 7.30. Щойно ступили на перон вокзалу, як налетіла група водіїв з неймовірним бажанням відвезти нас куди завгодно. Врешті-решт, скинувши ціну за дев?ятьох людей до 250 грн, ми поїхали у напрямку с.Дземброня. Через дві години, нас висадили на перехресті в с.Ільці: водій не хотів їхати тією поганою дорогою, що вела прямісінько в село. Сперечатись ми не стали (та й вірно вчинили), адже невдовзі піймали вантажно-пасажирський УАЗ, який "домчав" нас по вщент розбитій дорозі до Дземброні.

Дорога на г. Смотрич та на ЧХ починається одразу за магазином в центрі села. Так як перший день завжди найважчий, ми вирішили знайти перше нормальне місце для стоянки, подалі від місцевого населення, та пройти там акліматизацію. Таке місце було знайдене за 1,5-2 км після виходу на маршрут, на першій розвилці троп стоїть бесідка, поруч зручне місце для стоянки на 3-4 намети. Правда є одна незручність - до води треба йти 300-400 метрів вгору досить крутим підйомом до третьої розвилки і там звернути на дорогу, що йде праворуч.

Весь вечір у нас пройшов під акомпанемент гітари та розповідей про минулі походи, або просто байки.

День 2

На другий день ми повинні буди вийти на ЧХ повз відріг г. Смотрич Вухатий камінь, та пройти далі хребтом до оз.Бребенескул. Погода стояла чудова - сонце, температура - приблизно +250C та приємний вітерець. Вийшовши на маршрут о 9-й годині, ми почали підйом хорошою маркованою трасою на Вухатий камінь, на який планувалось вийти приблизно о 3 годині дня. Через 1 км підйому ми вийшли до кошари, та мали нагоду скуштувати карпатського молока та сиру. Також поповнили запаси води у джерелі одразу за хатою. Вихід на ЧХ через Вухатий камінь та Смотрич дуже добре описаний в різній літературі, тому немає сенсу його повторювати та описувати. Скажу тільки одне - воду треба буде набрати у невеличкому водоспаді на потічку Мунчел, бо наступна вода буде аж на перемичці між Смотричем та висотою 1851 на Чорногірському Хребті. Підйом дуже важкий, а так як ми не розрахували кількість води взятої на маршрут, то майже з-під самого Вухатого трьом добровольцям довелося спускатись по воду до водоспаду, а це 1,5 години втраченого часу. До речі на 500 метровій мапі "Чорногора" тропи, що веде на Чорногірський хребет чомусь немає, хоча основна маркована стежка йде саме в цьому напрямку. Лише о п?ятій годині дня ми вийшли на Вухатий камінь, та пройшовши далі тропою близько 1 км вийшли до невеличкого потічка, де знайшли чудове місце для стоянки. Саме тут ми зустріли дитячу київську групу, яка також йшла на Говерлу, але в них трапилося нещастя - одна дівчинка під час радіального виходу на г. Піп Іван невдало впала і вивихнула ногу. Порадивши їм звернутись до рятівників та самостійно не вправляти ногу, ми пішли трохи далі та стали на ночівлю за потічком, адже до оз.Бребенескул до заходу сонця ми вже не встигали, а мандрівки нічними Карпатами можуть обернутись на трагедію. Вирішено було розбити табір та влаштувати радіальний вихід на Піп Іван, до залишків славнозвісної обсерваторії.

День 3

Підйом був назначений мною на 7 годину ранку, погода стояла чудова, жодної хмаринки на небі, тому було вирішено сьогодні за можливістю дійти до ур. Скопеська, що між Говерлою та Петросом, і там стати на ночівлю. Але не так сталося як гадалося.

Не встигли зібрати табір, як на небі з?явились перші хмари.

Тільки-но вийшли на сам Чорногірський хребет, як почав накрапувати дощик, тому, швидко натягнувши дощовики, вирушили далі. Дощ нам заважав йти години 2, а крім нього ще й сильний боковий вітер, що переміщував повітряні маси із Закарпаття на Прикарпаття. Але це був тільки початок того, як Чорногора може розізлитись. Майже всі вершини ЧХ можна обійти траверсом, що надзвичайно рятує хоча б на деякий час від сильного вітру.

Під самою вершиною гори Бребенескул ми натрапили на могилу двох молодих людей, що загинули тут у липні 2006 року. Зупинилися вшанувати їхню пам?ять на кілька хвилин, вирушили далі. Дощ до того часу вже закінчився, а от вітер став сильнішим. Десь о 4 годині ми дістались до оз.Несамовитого, де перекусили та поповнили запас питної води зі струмочка, що знаходиться поруч з озером. Після перекусу ми вирушили далі, але не пройшовши і 100 метрів зустріли групу, що йшла з Говерли у напрямку Попа Івана, вони нас попередили, що на Говерлу зараз краще не йти - там дуже погана погода, туман, дощ та вітер, порадили переночувати тут, можливо до ранку негода пройде.

Спустившись до озера та знайшовши місце для ночівлі, ми поставили табір, але не встигли навіть багаття розвести як пішла справжня карпатська злива, навіть не злива - вода стіною. (добре що в нас були хороші намети, з них два - extreme series: Hannah Approach та Loap Vende Dur, останню можу радити для Карпат - жоден вітер її не злякає, хоча дещо важка).

Просидівши весь вечір в наметах, та зробивши суху вечерю з ?Мівіною? та бутербродами, та проаналізувавши погодну ситуацію (а погода змінюватися на кращу ой як не хотіла) приймаю рішення щодо завтрашнього дня - загальний підйом о 6 годині, потім якщо погода дозволить, то снідаємо, якщо ж погода буде поганою - то одразу після збору табору вирушаємо на маршрут, бо пізніше з Несамовитого в бік Говерли вже не піднімемось. Як же це моє рішення нас врятувало! Але це буде згодом.

День 4

Вранці погода була ще гіршою, аніж учора. Небо все затягнуте хмарами, але на наше щастя дощу поки не було. Тому надзвичайно швидко збираємо речі, та вже о 6.30 виходимо на маршрут. В момент нашого підйому на Туркул пішов дощ. А вже за Туркулем, на сідловині, майже перед підйомом на Данцир потрапляємо у дощову хмару, яка не відпускала нас до самого підніжжя Говерли. Допоки ми йшли у хмарі до дощу додався ще й град, дуже сильний вітер та туман. Видимість впала до 2-3 метрів, але назад повертати було не можна, тому ми йшли вперед. Швидкість руху впала до 2-2,5 км/год.

Якщо обходити г. Пожижевську траверсом з лівого боку (зі сторони Закарпаття) є рукотворний захист від вітру, там ми й заховались, де мали нагоду щось з?їсти та відпочити. А поки ми снідали - я порадився з другим керівником, і ми дійшли висновку, що йти на Говерлу за таких умов - самогубство, тому вирішено було обходити гору траверсом, а далі виходити на стежку, що веде до ур. Скопецька та до Петроса.

Коли група вийшла на хребет погода стала ще гіршою. Туман посилився, видимість впала до 1-1,5 м. В таких умовах ми дістались перемички між Говерлою та Брескулем. На перемичці стоїть вказівник, який вказує на траверсну стежку, але в такому тумані його помітити було дуже важко.

Близько 11 години ми дістались до будиночка, який стоїть прямо на розгалуженні стежок: праворуч вгору - до вершини Говерли, ліворуч - до ур. Скопецька та до ур. Козьмещик, назад - траверсна стежка. В будиночку також знаходились частина дитячої групи з Мукачева (іншу частину керівник повів на Говерлу, за що пізніше отримав від мене злющу догану - в таку погоду повести дітей до 15 років на Говерлу!!!!) та четверо чехів.

Відпочивши в будиночку, приймаю рішення щодо зміни маршруту - спускаємось в Козьмещик, а звідти в Ясеня, там винаймемо будинок, переночуємо, відпочинемо та просушимо мокрі речі, бо від сильного вітру дощовики просто зірвало.

В Козьмещику були десь о 2 годині дня, погода внизу чудова, сонечко і невеличкі хмарки на небі. Поки ми спускались, ті речі, що були на нас встигли висохнути. По дорозі натрапили на кошару, в якій придбали свіже молоко, та, спустившись донизу, зробили смачний перекус, а потім пішли шукати машину, на якій можна було б доїхати до с.Ясиня, або до Чорної Тиси.

Десь о четвертій годині дня за нами приїхав водій на вантажно-пасажирському УАЗі Іван Михайлович. За 10 грн з людини він пообіцяв завезти до с.Ясиня. Розговорившись з Іваном, виявилось, що Іван приймає туристів у себе вдома, і у нього є вільні місця як на подвір?ї в наметах за 5 грн з людини за добу, так і в будинку за 10 грн. Такий варіант нас влаштовував, тому ми згодились зупинитись у Івана в с.Лазещина. В одній з кімнат пілога була вистелена матрацами. Саме ця кімната стала нам притулком в негоду. В цей же самий час у Івана на подвір?ї стояла група велотуристів з Чехії - 40 чоловік. Добрий хазяїн розтопив нам пічку, показав де літній душ, і, що саме приємне, - у Івана також є свій магазин, тому після того, як всі вимилися та порозвішували мокрий одяг, пішли до магазину. Там, за пляшечкою пива, відмітили проходження найважчої ділянки маршруту - Чорногірського хребта.

Ближче вечора пішов дощ та похолодало, і, судячи з прогнозу погоди по всім доступним з мобільного телефону інтернет-сторінкам, така синоптична ситуація буде продовжуватись 2-3 дні, що дещо вносило корективи в графік переміщення групи по маршруту (відміна днювання, яке планувалось біля перевалу Легіонів або ур. Пекло).

День 5 та день 6

Прогноз погоди таки справдився, дощ йшов майже не зупиняючись два дні. Лише під вечір 6 дня небо почало розвиднюватись, і Інтернет обіцяв з наступного дня підвищення температурних показників. Ця інформація підняла настрій, тому ми почали готуватись до продовження пішохідної ділянки маршруту.

День 7

УРА!!! Продовження.

Погода чудова!!

З Іваном домовилися після його повернення з Рахова, де він перебував у справах він завозить нас до ур. Довжана, що за с.Чорна Тиса. О третій годині дня Іван повернувся, ми загрузились в його УАЗ та поїхали до вихідного пункту.

На шляху до Довжини в с. Ясеня, поки хлопці та дівчата закупались деякими продуктами, я пішов до Ясинянського КРЗ щоб поставити групу на облік, але... на місці із рятівників нікого не опинилось. Чому? Це питання до їхнього керівництва.

За виїздом із с.Чорна Тиса у напрямку Довжани стоїть будиночок лісника, але його самого також на місці не було, хоча я хотів спитати деякі особливості майбутнього маршруту (і це, як виявилося пізніше, зіграло з нами невеселий жарт).

Десь близько 17-ої години були на місці, та вийшли на подальший маршрут, за цей день я планував пройти 3-4 км, щоб вийти трохи в гори, в напрямку Чорної Кливи (добре що на 500 метровці Карпат "Центральні Горгани" показано 3 тропи з ур. Довжана, по яких можна вийти на цю вершину) до невеличкого потічка.

Від того місця де нас висадив Іван ідемо дорогою в напрямку проти течії ріки, пройшовши близько 1 км потрапляємо до розгалуження доріг. Одна веде прямо до двох будиночків, та до полонини Довга, інша - ліворуч - до Чорної Кливи. Повертаємо ліворуч, та переходимо через річку по мосту, одразу за цим мостом потрапляємо на - другий, але знесений, вочевидь стихією. Продовжуємо йти цією дорогою далі, і через 500 метрів виходимо на галявину з двома будинками, де мешкають вівчарі. На галявині - розгалуження доріг. Одна дорога веде прямо, інша - ліворуч - до ур. Кривий, саме туди нам і треба. Через 300 метрів знов виходимо до розгалуження доріг. Саме з цього місця (як показує карта) починається перша дорога на Чорну Кливу.

Починаємо підйом розбитою вантажівками дорогою. Пройшовши близько двох кілометрів цією дорогою вона поступово переходить у тропу та, через деякий час взагалі зникає. Висилаємо двох розвідників на пошуки тропи - вони нічого не знаходять. Тоді я з Олексієм, другим керівником, спускаємось в самий низ, на розгалуження доріг, щоб перевірити цю дорогу. Пройшовши метрів 15 цією стежкою, потрапляємо знову на зламаний міст, переходимо річку вбрід. Пройшовши ще близько кілометра я та другий керівник знаходимо чудову галявинку для ночівлі, ще одне розгалуження доріг та маркування на тій дорозі, що повертає ліворуч вгору - червоні кружечки, як співається в відомій радянській пісні "Значит нам туда дорога, значит нам туда дорога". Так як часу було вже близько сьомої години, зупиняємось на ночівлю.

День 7

Підйом як завжди о шостій для чергових, о сьомій - для інших членів групи.

Поснідавши о дев?ятій годині виходимо на маршрут. Йдемо до тієї розвилки яку знайшли з Олексієм, і далі повертаємо ліворуч та починаємо підйом маркованою дорогою. Через три кілометра дороги більше схожої на багнюку входимо в якийсь моторошний ліс. Перейшовши через струмок по мосту, на якому тільки трава й росте, проходимо ще метрів 200 та робимо привал. В цей же час двоє хлопців згодилися сходити на розвідку. Повернувшись через півгодини, вони доповіли, що дійшли до ще одного розгалуження доріг, але обидві вони сильно заросли чагарником. Ну робити нічого - продовжуємо підйом до цього розгалуження, а там вирішили подивитись на місці.

Через кілометр натрапляємо на це розгалуження. Обидві дороги заросли чагарником, але пройшовши по обом метрів по 100 - виявляється що вони сходяться, але...далі найцікавіше - потім дорога зникає. Приходиться знов робити розвідку. Добре що хоч мобільна мережа має тут покриття, тому з розвідниками постійно підтримуємо зв?язок. Через 25 хвилин розвідувальна група доповіла, що знайшли якусь стежку. Ще хвилин через 30 - знов доповідь - по цій стежці вийшли до будиночка, останній напис на якому - "Киев. 1978". Я на карту - а там жодного такого місця немає!!! Одразу ще одна доповідь - стежка губиться, і продовження її поки що немає. Хвилин через 15 - доповідь "Стежки немає, ми повертаємось". Хлопці повернулись хвилин через 40.

На пошуки стежки сьогодні ми витратили вже 3 години.

На раді групи було вирішено повертатись вниз - в нас залишається ще третя дорога, тим паче що ліс якийсь дуже непривітний та темний.

О другій годині були вже внизу, на нашій галявинці.

Внизу робимо перекус. Для цього хлопці пішли до тої самої кошари за молоком та сиром (якщо буде). Повернувшись з молоком (яке нам дали взагалі безкоштовно - добрі люди - гуцули), хлопці доповіли - що розпитали щодо дороги на Чорну Кливу. Виявилося що ми не там звернули - треба ще далі пройти, а потім на злитті річок повернути ліворуч. По-друге - той будиночок в горах - притулок для мисливців, коли вони йдуть на полювання. По-третє - біля будиночка (метрів 30-40) ведмежа барлога. Ось чому ліс здався нам моторошним.

Одне погано - час закінчується, а до Максимця як мінімум два дня ходу. Ну робити нічого, знов розвідка, і ночівля скоріше за все знов на цьому ж місці.

За результатами розвідки була знайдена маркована стежка. Порадившись з Олексієм, приймаємо рішення щодо ночівлі на іншій галявині, а вранці вирушаємо далі за маршрутом.

День 8

Підйом - за розкладом, так що знов о дев?ятій вийшли на маршрут. Дорога йде паралельно річці. Через 300 метрів дорога переходить в дуже брудну стежку, а ще через метрів 300 - видирається кудись вправо вгору. Нічого робити - видираємось на невеличкий пагорб. Проходимо ще метрів 300 та потрапляємо на злиття річок.

Аби знов повернути туди куди треба висилаю розвідників прямо - нехай перевірять, можливо ще одне злиття рік є трохи далі. Через годину повернулись наші розвідники, повідомивши, що там крім річки нічого немає, тим паче стежки.

Тоді вирушаємо лівим потічком вгору. Але спочатку, я та другий керівник йдемо на розвідку. Перейшовши вбрід через потічок знаходимо непогану стежку, яка веде в необхідному напрямку. Але пройшовши по ній метрів 100 вона губиться в лісі. Цей ліс також якийсь дикий, більш страшний, ніж вчорашній. Через декілька метрів стежка знов з?являється. Потів знову губиться, і знову знаходиться. З Олексієм пройшли метрів 700 по ній - і всюди вона була такою. Як то кажуть - робити нічого - вертаємось за групою, та починаємо підйом. З боями та з пошуками стежки в напрямі руху ми пройшли близько трьох кілометрів. І знову, як і в попередні два дні - стежка зовсім зникла. Знову розвідка. Знову вона ні до чого не призвела. Знову втратили 3 години на пошуки шляху: окрім свіжих слідів ведмедя, мосту (на якому вже ялинка росте) та живого лося - ми нічого не бачили. Прийшлось повертати вниз. Знову.

Як я згадував ці три дні того лісника - якого не було на місці, коли ми проїжджали повз нього.

Може Чорну Кливу хтось зачарував, що вона не пустила нас до себе? Хтозна, можливо так воно і є.

Спустившись вниз, робимо перекус.

Потім ставимо табір на тій же галявині що й на шостий день.

Так як ми нікуди вже не встигаємо, навіть якщо знайдемо стежку (в Максимець), залишаємось тут на два дні, потім переходимо до Ясенів, там сідаємо на дизель Рахів - Івано-Франківськ, та додому.

З "горя" вирішуємо влаштувати вихід в Ясиня за пивом та вином.

День 9

Цей день нічого не приніс, окрім походу в магазин, та сильним дощем, який йшов 4 години.

А ще хлопці, які ходили в магазин, зустріли лісника, який розповів що: "Там, де ви намагались піднятись, дороги на Чорну Кливу немає. Дорога на неї веде з с.Чорної Тиси через полонину Погарську, та г. Чорний Грунь?

І де він був раніше?

Також, аби не втрачати час на перехід до Ясенів, а також через те, що дизель до Івано-Франківська відправляється о 9.30 з Ясенів, я подзвонив Івану, і він обіцяв нас завтра забрати звідси.

А потім був останній вечір біля вогнища. Та несподівано для всіх в мене народилась ідея, і, що найцікавіше, всі підтримали, - пройтись ЦИМ же маршрутом, але в зворотному напрямку.

Тому Карпати - тримайтесь, ми повернемось. Скоро.

На цьому наша мандрівка мальовничими Карпатами закінчилась.

День 10-11-12

Далі нас чекала дорога додому, облита карпатським дощем і сумом кожного з учасників групи. Додому так просто потрапити теж не вдалось. О четвертій ранку щось трапилося з тягачем у поїзді і ми застрягли десь посеред поля. Дякуючи послузі ?Київстар? ?знайди друга? вдалося з?ясувати де ми. Бо домогтися відповіді від провідника було неможливо хоча б тому, що його не знайшли на місці. Потяг спізнився на три години.

Що ж. Прощання один з одним виявилося важким. Адже разом ми пережили надзвичайні 12 днів, які дозволили відкрити в собі нові якості та вади.