Хребет Аршиця та гірська група Яйка Ілемського. Технічний опис маршруту.

Опис маршруту хр. Аршиця - г. Яйко-Ілемське - хребет за г. Яйком-Ілемським

Вихід із с. Осмолоди від КП зі схемою туристичних маршрутів по Горганах (фото 1).

Фото 1. КП в с. Осмолода (початок маршруту)

Перейшовши міст через Лімницю, потрібно повернути на роздоріжжі праворуч (дорога зі жвавим лісовозним рухом). До відновленого монастиря (зовні дуже мало скидається на культову споруду) - один 45-хвилинний перехід.

Звідси до лісництва Мшана (фото 2) - ще один перехід.

Фото 2. Лісництво Мшана

Від будиночка лісників далі головна дорога пролягає через міст через р. Мшану у місці її впадіння у р. Молоду. Міст не потрібно переходити, натомість слід повернути праворуч і рухатися добре наїждженим шляхом у пн.-зх. напрямку долиною між хребтом г. Яйка-Ілемського і хр. Аршицею, уздовж русла Мшаної.

За один перехід можна дістатися до занедбаного будиночка. Звідси приблизно стільки ж до діючого гуртожитка лісорубів, він збудований над маленьким потічком, притокою Мшаної. Не переходячи цей потічок, потрібно рухатися проти течії вгору маркованою стежкою, що іноді відходить від нього на відстань 70?100 м. Увага: на карті 500-метрівці, якою ми користувалися, початок стежки позначений на кількасот метрів далі від фактичного, до того ж на правому (орографічно) боці потічка - можливо, так було раніше.

Якщо є бажання, через хвилин 20 можна облишити маркер і, забираючи вліво, піти по дну струмка . Через 10 хв по ходу праворуч ви помітите його притоку, що б?є просто з-під землі - це характерний вихід підводного русла гірського потоку (імовірно, вихідне русло оз. Росохан) та дорогу, що спинається вгору і відходить від струмка у пн-зх напрямку. Прямуючи нею близько півгодини (не повернути ліворуч угору!), ви дійдете до цього невеличкого, але мальовничого озера, яке позначене не на кожній 500-метрівці (фото 3).

Фото 3. Озеро Росохан

Фото 4. Гребінь Аршиці

Оз. Росохан розташоване на висоті 1120 м, живиться водами з г. Верх-Менчелик (1554 м). Розміри (залежно від пори року дещо різняться): довжина бл. 60 м, ширина 20 м, глибина - до 4,5 м. Явного вхідного, як і вихідного русла немає, дно кам?янисте, крізь прозору товщу води просвічується багато затоплених колод. Вода чиста, холодна, приємна на смак; ознак життєдіяльності макроорганізмів не спостерігається. За даними сайту Дримба. Карпатські маршрути, кілька спроб розвести тут рибу успіху не мали, а вкрай бідний підводний рослинний світ озера навіює думки про необхідність проведення аналізу складу води (скажімо, на вміст срібла, цинку, тощо).

Над озером немає зручного місця для стоянки, тому краще трохи повернутися лісовою дорогою назад. За озером дорога перетворюється на ледь помітну круту стежку, що має вести через ліс на Аршицю, - під снігом виявити її неможливо, однак людські сліди, по яких ми йшли, можливо, належали тому, хто знав, як пролягає стежка.

Наш вихід на хребет відбувся трохи вище за сідловину між г. Верх-Менчелик (на пн-зх від нього) та наступною безіменною вершиною. Лінія лісу тут з обох боків досягає майже самого верху хребта (фото 4). З наступного підвищення, позначеного кількома турами різної форми та величини, добре видно чотири найближчі вершини (фото 5), третя з яких (та, що видається на Зх), має назву Верх-Слубушниця (1561).

Фото 5. Гребінь Аршиці

Зі слів очевидців: "По хребту було кілька вершин, позначених турами, імен ми не знали і карта не давала. Ми вирішили іменувати так: Фігня - 1, Фігня ? 2, ...., Фігня ? N . Спочатку стежку можна було чітко розмежувати, але місцями були такі непролазні місця... Я у грубих джинсах і штурмовці пороздирав кінцівки так, що не було живого місця. Найприкольніше, коли падаєш в жерепі з 20-ма кг на горбі. От тоді прокльонів..." [Блудне Яйко Ілемське, травень 2001 р. Радіальний ключ (на жаль, сторінка в інтернеті, на яку слід було б послатися, вже не існує :-((, тому надалі посилатимемось на неї як на Блудне Яйко) ].

Безіменна вершина після г. Верх-Менчелик вкрита камінням, нижче - жереп, крізь який чіткої стежки знайти не вдалося: схоже на те, що мандрівники йдуть напролом, але щоразу різними шляхами. Деякі ділянки витоптані краще і місцями нагадують стежку, однак у єдину лінію вони не складаються. До г. Верху-Слубушниці хребет вкритий жерепом не всуціль: трапляються зарослі низьких ялинок, невеликі осипи.

На сідловині між Верхом-Слубушницею (стежка на неї, можливо, є) і наступним пагорбом є зручні місця для ночівлі. Це практично єдине на Аршиці місце, крім г. Горгана-Ілемського (1586), де є сміття. Між кущами невисокого жерепу можна сховатися від вітру, а підстилаючу поверхню вибрати на власний смак: кам?янистий ґрунт чи м?який глибокий мох. З цього місця відкривається чарівний краєвид (фото 6): видно як на долоні г. Яйко-Ілемське (1679) з його трьома лавинними кулуарами, хребет, у якому знаходиться ця вершина, г. Молоду (1723) та інші.

Фото 6. Яйко

Фото 7. Жереп на Аршиці

Після Верху-Слубушниці - жодних натяків на стежку у густому високому (понад середній людський зріст) жерепі (фото 7). Це наштовхує на думку, що стежка може бути нижче, тобто вже на східному схилі хребта. Однак це лише припущення, бо у травні (навіть після такої безсніжної, як цьогорічна зима) на східному схилі висять карнизи: цілком можливо, що під товщею снігу - такий самий жереп, як і на хребті. Вмерзлі сліди до чергової висоти свідчили, що хтось повважав за краще обійти жереп по карнизу. Ми спробували так само, але це бажання швидко зникло, оскільки через мороз напередодні (? 10°) сніг на доволі крутому безлісому схилі укрився товстою шкіркою справжньої криги, яку об 11-ій ранку вдавалося проломити лише в окремих місцях (температура повітря сягала -5°). Для пересування по такому рельєфу потрібно мати принаймні льодоруби.

На останній перед Горганом-Ілемським пагорб веде ледь помітна стежка, яка набуває чіткіших обрисів ближче до вершини. Непрорубана стежка, як тут, - це не більше, ніж коридор у жерепі, яким можна пройти, ступаючи переважно по землі, а не по гілляччю. Щоб розпізнати таку стежку, треба бути дуже уважним до найдрібніших прикмет - ними можуть слугувати, наприклад, специфічні подряпини - коли ногою наступити на сплетення стовбурів і гілок, вони труться і вичовгуються; іноді у вічі впадає вицвіла обгортка карамелі.

Пагорб укритий камінням, з нього на сідло широка стежка (починається трохи лівіше від гребеня). Звідси на Горган-Ілемський можна піднятися без перешкод: низький чагарник невеликими кущиками, де-не-де дрібний осип (фото 8). На вершині Горгана-Ілемського - багато турів і стовпчик 1902 р. з літерами MT (фото 9).

Ми спустилися з гори у західному напрямку, сподіваючись знайти стежку, що, як позначено на карті, проходить по межі лісу, однак це було нелегко, зважаючи на сніг. Траверсуючи схил, повернули на південь, і в місці, де стежка заглиблюється у ліс, знайшли напіввиталий тур із каміння. Оскільки у лісі лежав глибокий сніг (крижана шкірка не розтанула того дня навіть ополудні), ми орієнтувалися лише на компас і карту.

Фото 8. Перед Горганом-Ілемським

Фото 9. На вершині Горгана-Ілемського

Через півгодини спуску - кам?яне поле, справжні розміри якого добре видно при підйомі на Яйко-Ілемське (на карті вони заменшені, фото 10). Нижче виявляється ще одна розбіжність сучасного рельєфу з картою: вирубка на схилі Горгана-Ілемського. З цієї вирубки добре видно перешийок, який із боку вирубки здається цілком укритий лісом. На його гребені ми нарешті виявили продовження добре втоптаної стежки, початок якої ознаменувався туром на схилі Горгана-Ілемського. Таким чином, нею з перешийка за бажанням можна піти як на Горган-Ілемський наліво, так і на Яйко-Ілемське направо (фото 11).

Найзручніші місця для табору слід шукати перед самим підйомом на хребет, навколо великої галявини. В описі сходження на Яйко 2001 р. [Блудне Яйко] це місце згадується так: "Тут у вирубці, незважаючи на понівечені схили, краєвиди незабутні. Табір ми розклали просто на перевалі, хоч і в ялинках. Дрів тут навалом. (...) До води треба було падати до річки добрих кілька десятків метрів, проте де ви бачили, щоб все це було разом: гарне місце, вогонь, вода і краєвиди? [Блудне Яйко].

Фото 10. Ділянка осипу на схилі Горгана-Ілемського

Фото 11. Вид на Аршицю з підйому на Яйко

Це справді чарівне місце (фото 13) : з галявини, яка наполовину заросла малиною, можна весь вечір милуватися засніженим Яйком. Струмок (витоки р. Мшаної) протікає поруч по дну лавинного кулуара - спускаючись туди, важко не помітити сліди сходження лавин: повалені дерева, інший уламковий матеріал ( фото 12 ). Здається, саме про це місце було написано: "на хребет по одному зі снігових язичків було б простіше махнути, проте 800 м перепад по снігу під кутом 45° було б трохи складнувато,"[Блудне Яйко] - во істину , безумству храбрых поем мы песню!

Фото 12. Лавинний виніс на схилі Яйка

Фото 13. Перед підйомом на Яйко

Після галявини стежка заходить у ліс. Нам пощастило знайти чужі сліди, залишені тоді, коли сніг був придатний для вирубування сходин, цим і скористалися. Спочатку було очевидно, що сліди збігаються зі стежкою, вкритою снігом, однак через 45 хв плавного набору висоти почався крутий підйом в лоб на хребет (по жорсткому фірну без кішок і льодорубів цей схил долати не те що не рекомендується, а просто неможливо). За описом літнього сходження: "добре топтана стежка (...) йде рівно, через кілометр виходить на невеличку полонину, де також є місце для ночівлі (вода, за розповідями, - наліво). За полониною починається підйом середньої крутизни. Далі є розгалуження стежки (орієнтир - дерев'яний хрест) наліво на траверс і прямо (рухатися прямо). Стежка виводить на безлісий гребінь між Яйком і Лисаком, звідки до вершини Яйка - приблизно 40 хв ходу. Підйом пологий, стежка йде жерепом, проходимість нормальна, місцями стежка виходить на кам'яні розсипи, але загубити її тяжко" [ Назар Барабаш, Яйко-Іл. Підхід з Мислівки через Правицький Кордон].

Тезі про ходибельність ділянки між полониною та камінням суперечать рядки іншого опису: "Згодом нас зустрів наш друг Жереп, (...) в його кронах ми відчули себе справжніми мавпами - за ті 200 м, що відділяли Жереп і нас від відкритого схилу, на землі ми побували лише двічі чи тричі," [Блудне Яйко] - та оскільки друге написано раніше, можна припустити, що за час, який минув, жереп просто утоптали.

Фото 14. Перед вершиною Яйка

Фото 15. На вершині Яйка-Ілемського

По снігу жереп можна обходити доти, доки це безпечно (фото 14), далі вийшли на каміння і легко відшукали стежку. Пласка вершина Яйка позначена хрестом (фото 15).

Стежка з Яйка-Іл. далі по хребту, за даними карти, відсутня, але на вершині наступного горба її фрагменти проглядаютья, а спуск звідси та підйом на г. Поганець (1667) відбувається прорубаним в жерепі шляхом по самому центру хребта (фото 16) - що важко припустити, розглядаючи ці зарослі місця з Аршиці. Загалом хребет набагато більш ходжений, ніж попередній. Перед підйомом на Поганець із заходу нагору виходить маркована біло-жовтим стежка (цим маркером позначена решта шляху по хребту). На карті стежка має траверсувати г. Укерню (1620), однак насправді вона жодного разу не примушує знижуватися настільки, як вказано на карті, і проходить через усі названі і безіменні вершини.

Фото 16. Жереп на хребті Яйка

Фото 17. Карнизи на гребені хребта Яйка-Ілемського

На Укерні залишалися потужні снігові карнизи (фото 17). Після цієї вершини хребет закінчується. З висоти 1400 можна простежити значну частину шляху до оз. Синевир. Нижче цього місця виявити жовтий маркер не вдалося; натомість з?являється біло-червоний, що допоможе за будь-якої погоди спуститися на затишну полонину (фото 18), однак навряд чи варто за ним простувати дал і: швидше за все, він веде на г. Молоду (1723).

Вигляд гірської групи, у якій розташоване Яйко-Ілемське, з-над с. Свобода - фото 19.

Фото 18. Краєвид у бік хр. Яйка-Ілемського

Фото 19. Гірська група Яйка-Ілемського

Загальні зауваження

Протяжність хр. Аршиці - 26 км, хребта Яйка-Ілемського, - близько 20 км. З огляду на те, що звичайно швидкість руху групи в альпійській низькорослій сосні надзвичайно мала, проходження Аршині по верху займає принаймні два дні. Спуск з неї та підйом на Яйко в р-ні перемички можна здійснити швидко, але треба пам?ятати про відносну безводність обох хребтів (втім, завдяки снігу ця проблема усувається). Хребет після Яйка можна пройти за 4?5 годин, однак і на полонині за хребтом вода відсутня.

І ще: Аршиця - як маленький келишок чогось міцного, старого й улюбленого. Сюди варто йти з друзями (а не просто учасниками) у тому разі, коли хочеться відпочити від випадкових зустрічей з людьми і сміттям. Пам?ятайте про особливий ризик для кінцівок та очей у жерепі, а також про те, як складно звідси евакуювати потерпілого - бережіть себе і насолоджуйтеся.

Травень 2007