Статья Соколова В.А. об единстве пешего и горного туризма

Чим відрізняється гірський туризм від пішохідного ?

Необхідність у викладенні цього матеріалу викликана тим, що останнім часом серед деяких представників туристської громадськості особливо гостро сприйнята моя особиста позиція щодо особливості одного з видів спортивного туризму (СТ), а саме - гірського.
У мене, як представника велосипедного туризму, до 2007 року існувало правило - не втручатися у процес формування нормативних документів інших видів СТ. Однак, мій, як я вважаю, достатній туристський досвід дає мені право мати власну об?єктивну думку на процеси розвитку СТ і окремих його видів.
Звернути увагу на гірський туризм, як особливий вид СТ, мене змусило висловлювання провідних представників цього виду (не називатиму прізвищ і у подальшому), що пішохідним туризмом займаються ?болотники?. Після цього я більш уважно звернувся до методик визначення категорій складності походів з пішохідного та гірського туризму. Представникам цих видів СТ відомо, що визначення складності маршруту та категорійності походів проводиться:
- у гірському туризмі тільки за подолання одного виду локальних перешкод - перевалів, а в деяких випадках - з урахуванням сходжень на вершини, які останнім часом хоча й здобувають популярність, але все ж таки є прерогативою альпінізму;
- у пішохідному туризмі за кількісним показником балів за подолання різноманітних локальних перешкод, що значно точніше відображає характер і складність маршруту.
Таким чином, гірський туризм є поодиноким (окремим) випадком пішохідного туризму в гірських районах. При цьому виникає певне протиріччя - в одних і тих же горах спортсмени-туристи одного виду спорту ходять в походи за різними правилами (методиками) і по різному оцінюють складність своїх маршрутів. З останнім не можна погодитися. Адже при здійснені пішохідних походів у високогірних районах перешкодами є не тільки перевали, але й такі локальні перешкоди, які у деяких випадках можуть бути також визначальними, наприклад, організація складної переправи через річку, долання льодових ділянок, особливо, з тріщинами, крутосхили і скиди в долинах тощо. На сьогоднішній день туристи пішохідними у своїй походній практиці використовують перевали за складністю від 1А до 2Б, а гірники - від 1А до 3Б*. Виникає питання: ?Чому пішохідними обмежили для себе складність перевалів до 2Б??. Може тому, щоб не втручатися у сферу гірників, хоча практично усі пішохідники вищої спортивної кваліфікації, пам?ятаючи, що ?краще гір можуть бути тільки гори?, долали у своїй практиці не тільки перевали 3А і 3Б*, але й підкорювали різні вершини. Будуть вони це робити й надалі незалежно від того, чи будуть їх називати себе представниками гірського чи пішохідного туризму. Особисто я вважаю, що гірський туризм є однією з різновидностей пішохідного туризму.
Якщо поглянути в історію, то ще у 1966 році провідні туристи СРСР з туризму Ю.Гранильщиков, С.Вейцман, В.Шимановський у книзі ?Гірський туризм? вказали (мовою оригіналу): ?Любое пешеходное путешествие, включающее перевалы от 1-Б и выше категорий сложности или приравненные к ним по трудности участка горного рельефа, является комбинированным горно-пешеходным путешествием. Его общая сложность по решению МКК может быть оценена на одну (не более) категорию выше, чем сложность пешеходной (основной) части маршрута?. Крім цього, О.В.Колотуха у своїй книзі ?Спортивні рекреаційно-туристські ресурси України? (Київ, 2006) вказує на ствердження Ю.Гранильщикова про те, що в Карпатах та Криму на даний момент відсутні маршрути, що відповідали би вимогам, що ставляться до гірських подорожей. Але це не виключає можливості наявності у цих та інших районах характерних для гірських подорожей перешкод, включаючи категорійні перевали.

Враховуючи викладене вище, виникає об?єктивна необхідність - класифікувати у балах усі перешкоди, що зустрічаються у пішохідних походах у високогірних районах, у т.ч. й перевали 3А і 3Б*, які до цього були пріоритетними у так званому у 70-ті роки ?гірсько-пішохідному туризмі?. Я впевнений, що це стане корисним для подальшого розвитку всього спортивного туризму.
Конкретна пропозиція:
Провідним туристам, представникам пішохідного і гірського туризму, створити експертну групу по розробці єдиної методики визначення складності перешкод і категорійності пішохідних походів у рівнинних районах, середньогір?ї та у високогірних районах (див. табл.). Тоді може буде не два види туристів, що ходять пішки у гори і долають однакові перешкоди, а буде єдиний вид туристів - туристи-пішохідники, що ходять у походи у рівнинних районах, середньогір?ї, а також у високогірних районах, а техніка долання перешкод і оцінка складності маршрутів буде визначатися за єдиною методикою.
З повагою до усіх, хто по справжньому вболіває за спортивний туризм і найкращими побажаннями: В.А.Соколов
Для тих, хто не знає що то за турист Соколов В.А., вкажу, що у 1956 році я у складі групи з 4-х спортсменів здійснив свій перший (більш як 1000-кілометровий) туристський похід з Києва до Криму (в основному, по ґрунтових дорогах). У наступному, 1957 році, наша група вже з 6 спортсменів здійснила 2200-кілометровий похід з Києва до Сухумі, подолавши засніжений Клухорський перевал. Після цього було здійснено біля 100 категорійних велопоходів у різних географічних районах СРСР, у т.ч. 7 походів V категорії складності у якості керівника з подоланням перевалів за 3-4 тис. метрів н.р.м. Крім велопоходів я брав участь у 2-х лижних походах І-ої к.с., у мотопоході ІІІ к.с. З числа некатегорійних заходів брав участь у 2-х експедиціях на снігову людину з подоланням перевалів та вершин вище 4 тис.метрів в районі Гіссарського хребту, піднімався на сідловину Ельбрусу. Продовжую і зараз щорічно здійснювати велопоходи. З 1965 року - майстер спорту СРСР з велоспорту, з 1990 року МС СРСР з велотуризму, суддя всесоюзної категорії з велоспорту, інструктор міжнародного класу та суддя міжнародної категорії зі спортивного туризму, ?Почесний працівник туризму України? та ?Заслужений працівник фізичної культури і спорту України?.
За основним фахом - інженер-будівельник (з 1965 року), кандидат технічних наук, доцент.