Структура та діяльність туристських клубів

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ САМОДІЯЛЬНОГО ТУРИЗМУ
1.1 Виникнення та розвиток туристсько-краєзнавчої діяльності у світі та на території України.
1.2 Розвиток спортивного туризму в Україні (Клуб туристів Будинку вчених)

РОЗДІЛ 2. ТУРИСТСЬКИЙ КЛУБ, ЙОГО СТРУКТУРА ТА ДІЯЛЬНІСТЬ
2.1 Туристський клуб на Україні
2.1.1 Самодіяльний туризм як основний предмет діяльності туристського клубу
2.1.2 Типове положення про територіальний спортивний туристський клуб .
2.1.3 Положення про школу спортивного туризму Київської міської федерації спортивного туризму
2.2 Туристський клуб у Німеччині
2.2.1 Структура та організація діяльності Німецького Альпійського Союзу 2.2.2 Робота секцій та центральної структури Німецького Альпійського Союзу
2.2.3 Організація навчання в Німецькому Альпійському Союзі
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. Спортивний туризм є невідємною складовою загальнодержавної системи фізичної культури і спорту і спрямований на зміцнення здоровя, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини шляхом її залучення до участі у спортивних походах різної складності та змаганнях з техніки спортивного туризму. Спортивний туризм є важливим засобом сприяння підвищенню соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру.

Спортивний туризм здійснює різноманітні спортивні, оздоровчі, рекреаційні, пізнавальні, виховні, економічні та інші функції, але через низку чинників рівень їх реалізації на сьогодні не відповідає потенційним можливостям туристсько-спортивного руху в Україні.

Головна особливість спортивного туризму полягає у тому, що він, на відміну від більшості інших видів спорту, не потребує відносно великих матеріальних видатків, так як, по-перше, розвивається в існуючому навколишньому природному середовищі і не вимагає значних капіталовкладень для підготовки та проведення туристсько-спортивних масових заходів та зведення спеціальних споруд для їх проведення, по-друге, матеріально-технічне та організаційне забезпечення зазначених заходів в значній мірі здійснюється силами та засобами самих туристів, по-третє, вже склалася і діє громадська система підготовки та підвищення кадрів, яка з мінімальними видатками з боку держави може і надалі ефективно функціонувати.

Розвиток нових напрямів спортивного туризму екстремального, пригодницького, вітрильних та інших подорожей, проведення комбінованих за видами туризму подорожей з використанням наявних природно-рекреаційних, історико-культурних та кадрових ресурсів країни, не тільки створює умови для залучення до активних занять спортивним туризмом населення України, а й має стимулюючий вплив на розвиток міжнародного та зарубіжного туризму, сприяє загальному розвитку туристичної галузі України як потенційно високорентабельної галузі економіки та її входженню до світового туристичного ринку.

Однак, на сьогодні, незважаючи на наявні потенційно великі можливості, свою соціальну і економічну значущість, спортивний туризм в Україні розвинутий недостатньо. Труднощі, з яким зіткнувся в своєму розвитку спортивний туризм, в першу чергу, повязані з економічними проблемами розвитку суспільства, а також з майже повною відсутністю державної та громадської підтримки цього виду спорту, недосконалістю, а в окремих випадках і відсутністю сучасної нормативно-правової, методичної та інформаційної бази, яка б враховувала його реалії, а також внутрішніми організаційними проблемами в самому туристсько-спортивному русі, що накопичились за останні роки.

Базовою умовою подальшого динамічного розвитку спортивного туризму є створення його ефективної національної моделі як масового самодіяльного спорту та спорту вищих досягнень, яка б сприяла зростанню спортивної майстерності туристів. Створення такої моделі неможливо без відходу від стереотипів 70-80-х років щодо шляхів розвитку спортивного туризму, критичного аналізу традицій та накопиченого в спортивно-туристському русі України досвіду, урахування розвитку України як незалежної держави та її територіального природно-географічного туристсько-спортивного потенціалу, а також без урахування рівня розвитку спортивного туризму в інших країнах.

Мета і завдання роботи виявити й обґрунтувати умови реалізації ефективної національної моделі спортивного туризму як масового самодіяльного спорту на базі діяльності туристського клубу; перевірити методику організації туристсько діяльності у рамках діяльності туристського клубу.

Обєкт дослідження – туристський клуб.

Предмет дослідження структура та діяльність туристського клубу.

Методологія дослідження. Методологічною основою дослідження послужили праці вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем структури та діяльності туристських клубів (А.А.

Остапець-Свєшніков, А.М. Ланцберг, П.С. Лінчевський, Л.Ф. Нікішин, А.А. Коастуб, Я.І. Серкіз та інші), законодавчі та нормативні акти органів державної влади України з питань розвитку спортивного туризму (закон України "Про туризм", Закон України "Про фізичну культуру і спорт", Програма діяльності Федерації спортивного туризму України з розвитку спортивного туризму та інші).

У процесі дослідження застосовувалися наступні методи: аналіз, узагальнення, порівняння.

Практичне значення. Створення ефективної моделі розвитку та популяризації спортивного туризму за допомогою туристських клубів є запорукою подальшого динамічного розвитку спортивного туризму.

Структура роботи. Робота складається з вступу, двох розділів, висновку, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 41 сторінки друкованого тексту, включаючи 1 таблицю. Список використаної літератури містить 27 джерел.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ САМОДІЯЛЬНОГО ТУРИЗМУ

1.1. Виникнення та розвиток туристсько-краєзнавчої діяльності у світі та на території України
Туризм і краєзнавство як явища громадського життя варто розглядати як наслідок промислової революції, коли поява буржуазних відносин у ряді країн Західної і Центральної Європи пред'явило до виховання і навчання підростаючого покоління зовсім нові вимоги. На історичну сцену в епоху Відродження виступив ідеал усебічно розвиненої особистості. Однієї з перших спроб використання походів у виховних і освітніх цілях була організація подібних занять у "Будинку ігор" - школі, створеній в 1425 році Вітторіно да Фельтре в Мантує (Північна Італія). Його вихованці здійснювали одноденні і багатоденні походи в передгір'ях Альп.

Активними прихильниками використання пішохідних і кінних екскурсій з метою освіти і фізичного виховання учнів були видатні діячі епохи Відродження: Т.Мор, Ф.Рабле, І.Меркуріаліс, Е.Роттердамський, М.Монтень. Наприкінці XVІІ - початку XVІІІ століть у школах Італії, Англії, Франції, Німеччини, Австрії, Швейцарії й інших країн при вивченні предметів, у першу чергу, природничонаукового циклу вчителі стали використовувати поїздки і прогулянки по околицях. Так виникло поняття екскурсії, тобто найпростішої форми подорожі. При цьому багатьма відомими педагогами епохи Ренесансу підкреслювалася необхідність розвитку пізнавальних, дослідницьких здібностей учнів. Значимість наочних дослідницьких методів в освітньому процесі неодноразово підкреслювали у своїх роботах Я.А.Коменський Ж.-Ж.Руссо, И.Г.Песталоцці, А.Дістервег. Учням шкіл нового типу - колегій - раз у тиждень надавався один рекреаційний (вільний) день, який, в основному, використовувався для прогулянок і походів з пізнавальною метою. Розробляючи програму загальнодоступних середніх шкіл для Чеського королівства, Я.А.Коменський пропонував: "...наприкінці навчання два чи три роки залишаться для подорожей".^[9]

У Росії й Україні інтерес до подорожей історично виявився тісно зв'язаний із краєзнавством. Зведення про минуле селищ, міст і губерній ввійшли в місцеві і загальросійські літописи. Тому можна вважати їх першими краєзнавчими дослідженнями в нашій країні. Початок краєзнавчих досліджень відноситься до епохи Перетворень початку XVІІІ століття і зв'язано з указом Петра І від 13 лютого 1718 року, у якому пропонувалося доповідати царю про всі цікаві знахідки, а тих, хто їх знайде, - нагороджувати.^[10]
В XІX столітті в країнах Західної Європи велику популярність здобула ідея "наочності" у шкільному навчанні, а також ідеї розвитку творчих здібностей дитини як умови успішного навчання. На перший план виступила ідея можливості практичного застосування знань. Подібні ідеї в Росії та Україні пробивали собі дорогу не просто, що, безумовно, пов'язане з умовами їх історичного розвитку в XІ столітті. Одним з перших, хто на практиці використовував різні форми дослідницької діяльності учнів, був декабрист И.Д.Якушкин, що викладав у Ялуторовській жіночій школі, перебуваючи у засланні. Він був одним з перших ентузіастів і організаторів екскурсійної роботи і туризму. Зокрема, він практикував походи та екскурсії з метою вивчення навколишньої природи.

Наприкінці XІX та особливо на початку XX століття туристсько-екскурсійному напрямку дослідницької діяльності у вітчизняній педагогіці стало приділятися підвищена увага. У цьому виді педагогічної діяльності об'єдналися інтереси суспільства, педагогів та самих учнів. Чимала заслуга в обґрунтуванні ефективності екскурсій з погляду одержання науково-практичного знання належить К.Д.Ушинському, А.Я.Гердові, П.Ф.Каптереву. А.Я.Герд ввів у практику викладання природознавства екскурсію як метод навчання.^[11]

Перші масові учнівські екскурсії були проведені в 1892 році Кримським гірським клубом для учнів одеських реальних училищ. На початку XX століття в країні за деякими підрахунками існувало близько 100 організацій, що займалися проведенням екскурсійної роботи. У цей період по всій Російській Імперії створювалася велика кількість добровільних суспільств, головною метою яких було вивчення рідного краю, організація пізнавально-освітніх екскурсій і наукових подорожей у різні куточки країни. При цьому учасники екскурсій займалися не лише розгляданням природи й історико-культурних пам'ятників, але й проводили практичні спостереження, ставили досвіди, результати яких старанно фіксувалися і публікувалися в друкованих виданнях навчальних закладів.^[8]
У числі найбільш відомих товариств, створених у цей період можна назвати Кавказький альпійський клуб у Тифлисе, Крымско-Кавказский гірський клуб в Одесі, Владикавказский гірський клуб та інші.

Тематика й напрямки діяльності цих суспільств були дуже різноманітні. До кінця XІX століття було багато зроблено для того, щоб утягнути учительство в туристсько-екскурсійну роботу. Були намічені багатоденні маршрути по країні: шість по Кавказу, два в Криму, два по Волзі й один по Уралу. Ці райони і сьогодні є популярними в туризмі.^[12]

Подібна активна робота вчителів не залишилася непоміченої владою. Так, Міністерство Народної освіти в 1910 році рекомендувало до включення в навчальні програми екскурсії як вид дослідницької діяльності. Йдучи назустріч численним проханням керівників учнівських суспільств, Міністерство шляхів сполучення ввело в 1899 році загальний пільговий тариф для всіх залізниць на літній період для учнім нижчих навчальних закладів. На початку ХХ століття видавалися спеціалізовані туристсько-екскурсійні журнали: "Руський турист" у Санкт-Петербурзі, "Екскурсійний вісник" у Москві, "Записки Кримсько-Кавказського Гірського клубу" в Одесі, де кожне товариство прагнуло поділитися своїм досвідом.^[13]

Одним з перших, хто на початку ХХ століття обґрунтував значення далеких екскурсій, розкрив їхній виховно-освітній зміст, був І.М. Гревс. У 1903 році у Санкт-Петербурзі була видана його книга "Освітні прогулянки по Росії". У 1910 році відомими в дореволюційній Росії методистами природничонаукових дисциплін Б. Є. Райковим і Г. І. Бочем була випущена книга "Шкільні екскурсії, їхнє значення й організація", у якій був узагальнений досвід Санкт-Петербургского лісового комерційного училища і деяких інших навчальних закладів з організації та проведення подорожей і екскурсій. Методична сторона туризму і краєзнавства визначалася в той час роботами Н. П.

Анциферова, І. М. Гревса, І. А. Гейніке, І. М. Корфа, В.А.

Маєвського, І. І. Полянського, А.А. Яхонтова.^[12]

1.2 Розвиток спортивного туризму в Україні (Клуб туристів Будинку вчених)
Можна з великою впевненістю сказати, що історія виникнення і розвитку туризму в Україні (у тому числі і спортивного) в значній мірі зв'язана з Академією наук України і Київським Будинком Учених. Піонерами туристського руху в Україні по праву можна вважати Заслуженого Майстра Спорту М. Т. Погребецького і його учнів академіка АНУ І. Н. Францевича і членкора АНУ П. Г.

Борзяка. Погребецький М. Т. був не тільки видатним альпіністом, але й невтомним мандрівником, географом, туристом-дослідником. Відомо більш 300 друкованих праць, що вийшли з-під його пера.

У 1933 р. при Київському Будинку Вчених створили гірську секцію, що стала організаційним і методичним центром альпіністських і туристських груп, кружків у наукових установах міста. До кінця 1940-х років туристські й альпіністські групи, кружки, секції були загальними, не розділялися.

Одночасно зі зміцненням перших туристських кружків проводилася велика організаційно-пропагандистська робота, що була спрямована в першу чергу на роз'яснення цілей і задач туризму, туристські кружки реорганізуються в секції.

Наприклад, у 1937 р. в Інституті електрозварювання організувалася група аматорів подорожей на байдарках. Найбільш активним її членом був П. І. Севбо. Йому належить пріоритет у створенні першої в Україні конструкції туристської байдарки з укриттям.^[14]
Успішний розвиток туристського руху був перерваний ІІ світовою війною. Відродження і подальший розвиток самодіяльний туризм одержує в 1950-і роки.

Тон задавали аматори гірських і пішохідних подорожей. Організаційним і методичним центром туристського руху як і раніше залишався Київський Будинок Учених. В другій половині 1950-х років з ініціативи астронома професора С. К.

Всехсвятського і фізика академіка А. С. Пекаря відродилася секція туризму. У 1958 р. при Будинку Вчених був утворений один з перших в Україні туристський клуб, що недавно відзначив своє п'ятдесятиліття. Перший його голова молодий співробітник Інституту геологічних наук АН Б. А. Горлицький, до складу правління клуба увійшли в основному випускники туристсько-альпіністських секцій Київського університету і Політехнічного інституту 1958-59 р.

Клуб здобував усе велику популярність. Київський Облрадпроф видав кошти для закупівлі туристського спорядження й організації пункту прокату, що в свою чергу ще більше сприяло розвитку клубу. Створили школу инструкторів, що проходили практику в самодіяльних туристських таборах у Криму і на Кавказі, де були підготовлені сотні значківців "Турист СРСР". Вихованці цих таборів згодом стали активними організаторами-керівниками туристських секцій. Діяльність клуба не обмежувалася проведенням походів вихідного дня й організацією туристських таборів. Клубу туристів при Київському Будинку Вчених належить пріоритет у відродженні такої форми туристських подорожей, як науково-спортивні експедиції, учасники яких виконували конкретні завдання різних наукових установ, наприклад Українського географічного товариства.

Клуб створив методику проведення таких подорожей, рекомендував найбільш цікаві і доцільні маршрути.

Зусиллями ентузіастів при клубі вдалося створити туристську бібліотеку.^[15]
У щотижневий клубний день (четвер) збиралися туристи з усього Києва, комплектувалися туристські групи й організовувалися походи, як вихідного дня, так і більш складні, працювала маршрутна комісія. У приміщенні Будинку Вчених регулярно проводилися публічні звіти про найбільш цікаві туристські походи з демонстрацією слайдів і кінофільмів.

Одним з популярних напрямків туристської роботи було проведення туристських злетів. Багато років туристи клубу збиралися в районі селища Клавдиєво на свій традиційний осінній зліт. Не менш популярним був щорічний зліт туристів-водників улітку на річці Довбичці. Ці злети збирали сотні аматорів туризму.^[14]
Популярність клуба зростала. До 1963 року практично він виконував функції міського туристського клуба. Клуб мав великі зв'язки з туристами інших регіонів України та СРСР. Відбувався обмін туристськими групами з Болгарією, Польщею, НДР.

До кінця 1961 року кількість активних членів клуба перевищила 500 осіб. У 1960-і роки клуб поєднував 12 первинних туристських секцій системи АН. У походах вихідного дня регулярно брали участь близько 2,5 тисячі чоловік. У самодіяльних таборах щорічно відпочивало більш 400 туристів і підводників. Одночасно в клубі йшла підготовка туристів вищої кваліфікації. Для цього щорічно організовували походи вищої категорії складності в різні географічні райони Примор'я, Памір, Алтай, Тянь-Шань, Туву, Камчатку. При участі Київського відділення географічного суспільства були проведені науково-спортивні експедиції по пошуку "сніжної людини", за спостереженнями вивержень вулканів Камчатки та інше.

У 1962 р. звання "Майстер туризму СРСР" удостоїлися члени клуба туристів Будинку Вчених Б. А. Горлицький, А. А. Кондрацький і Р. Я. Берман; 150 членів клуба стали розрядниками по туризму.

Однак, у другій половині 1960-х років у діяльності правління туристського клубу все більше почали виявлятися тенденції до відходу від керівництва туристськими секціями в установах АН. До кінця 1960-х років Клуб туристів при Київському Будинку Вчених став міжрайонним міським клубом. Це змусило керівництво СК "Наука" створити клуб, що курирував туристські секції в організаціях АН, у 1969 році на установчих зборах представників 48 туристських секцій був створений клуб туристів АН УРСР, головою якого був обраний А. А. Кондрацький.

Характерною рисою цього періоду стало зростання популярності водяного туризму. Майстрами спорту з водяного туризму стали Э. В.

Барчук, В. С. Смирний, Г. К. Вихованців, В. Г. Коструба.^[16]
Але до кінця 1970-х проявився спад у туристській роботі в Будинку Вчених. Це значною мірою було зв'язано з тривалим ремонтом і реконструкцією Будинку Вчених.

Клуб втратив своє окреме приміщення й у значній мірі молодіжний актив. І лише в 1983 році після першого злету туристів-ветеранів Києва Клуб туристів при Будинку Вчених відновив роботу, але вже в новій якості. Він перетворився в клуб туристів-ветеранів Києва. Його знову очолив Б. А. Горлицький. Відновилися публічні звіти про походи і подорожі. На початку 1990-х років у клуб влилися і ветерани київського альпінізму.

Головами клуба в різні роки були: Б. Горлицький, А. Святський, С. Кругляк, М. Мільштейн, В. Бабенко.

Туристський актив клуба вніс значний вклад у розвиток туризму в Україні, працюючи в різних суспільних туристських органах і організаціях.^[14]

РОЗДІЛ 2. ТУРИСТСЬКИЙ КЛУБ, ЙОГО СТУРКТУРА ТА ДІЯЛЬНІСТЬ
2.1 Туристський клуб на Україні

2.1.1 Самодіяльний туризм як основний предмет діяльності туристського клубу
Самодіяльний туризм специфічний вид туристської суспільної діяльності, яка здійснюється на добровільній самодіяльній основі без участі (або без участі в основній частині організації подорожі) організаторів туризму (тур операторів, тур агентів).^[1]
До 1990 року самодіяльний туризм існував як суспільний рух і реалізувався завдяки різноманітній системі туристських клубів Рад з туризму та екскурсій Центральної Ради з туризму та екскурсій СРСР, в структурі якої існувало Управління самодіяльного туризму, а також завдяки клубам туристів та туристським секціям, які існували на великих підприємствах, в установах та учбових закладах.

В 1989 році кількість клубів досягла 700. При клубах функціонувало більше 80 регіональних федерацій спортивного туризму. На підприємствах, в установах та учбових закладах на суспільних початках працювало більше 30 тисяч туристських секцій та комісій. В самодіяльний туризм було втягнено близько 7 мільйонів людей, включаючи всіх учасників туристських походів: оздоровчих, вихідного дня, спортивних і т.д., а також проводилися походи, злети та змагання приблизно для 15 мільйонів людей. При цьому кількість учасників спортивних категорійних походів, які дають право на присвоєння спортивних розрядів та звань по туризму, склала близько 140 тисяч людей. Всі заходи самодіяльного туризму фінансувалися за рахунок коштів рад профспілок. В 1989 році на потреби самодіяльного туризму було виділено близько 6 мільйонів карбованців.^[17]
Як правило, даний різновид туризму характеризується активними способами пересування. При цьому маршрут, склад туристської групи, спорядження, забезпечення продуктами харчування, спосіб пересування та фінансування організується самостійно або за підтримки туристських клубів, секцій, суспільних організацій.

Самодіяльний туризм підрозділяється:
1. За формою проведення: прогулянки, походи, подорожі, злети, експедиції, змагання.
2. По видах маршрутів: пішохідні, лижні, гірські, водяні, спелео, альпінізм, велосипедні маршрути, мотоциклетні, повітряні, комбіновані.
3. По складності: категорийні і некатегорийні маршрути.
4. По організаційним приналежностям: туристські клуби, станції юних туристів, туристські секції, спортивні організації.^[2]

Однією з важливих особливостей самодіяльних походів є чітка організація та систематичне проведення. В залежності від можливостей це можуть бути походи вихідного дня, багатоденні не категорійні або категорійні походи. Організацію та проведення походу незалежно від його складності регламентують "Правилами проведення туристських спортивних походів", "Правилами організації та проведення самодіяльних туристських походів та подорожей", а також відомчими інструкціями Міністерства у справах родини, молоді та спорту тощо. Дані документи визначають які організації можуть проводити походи та подорожі, як комплектуються туристські групи в залежності від складності обраного маршруту та виду туризму, установлюють порядок оформлення маршрутних документів. В них чітко сформульовані вимоги до учасників та керівників походів, а також права та обовязки керівників та учасників групи.

Походи та маршрути самодіяльного туризму розробляються самими туристами або рекомендуються туристськими клубами.^[7]

2.1.2 Типове положення про територіальний спортивний туристський клуб.

Територіальний спортивний туристський клуб (далі Клуб) є добровільним громадським обєднанням, що створюється на засадах єдності інтересів громадян прихильників спортивного туризму, для реалізації мети і завдань, передбачених Статутом Клубу.

Клуб у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України, іншими актами законодавства України, наказами та іншими нормативними документами центрального органу виконавчої влади з питань фізичної культури і спорту України, рішеннями місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, документами Федерації спортивного туризму України, а також цим Положенням та своїм Статутом.

Клуб діє на демократичних засадах: добровільності, рівноправності, самоврядування, виборності та підзвітності своїх керівних органів, законності та гласності.

Клуб набуває статусу юридичної особи з моменту його державної реєстрації і має самостійний баланс, відокремлене майно, розрахунковий, валютний та інші рахунки у банках України, круглу печатку, необхідні штампи, бланки та іншу атрибутику, зразки яких затверджуються керівним органом Клубу. Символіка Клубу реєструється у встановленому порядку.

Клуб у своїй діяльності з розвитку спортивного туризму тісно співпрацює з місцевими органами виконавчої влади з питань фізичної культури і спорту, Федерацією спортивного туризму України та її територіальними (місцевими) осередками, а також з іншими зацікавленими установами та організаціями.

На підставі цього Положення можуть розроблятися статути про конкретні спортивні туристські клуби, які не повинні суперечити законодавству України.^[6]
Клуб є громадською організацією, що створюється і діє з місцевим статусом. Діяльність Клубу поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону України. Територія діяльності самостійно визначається Клубом.

Легалізація (офіційне визнання) Клубу є обовязковою і здійснюється шляхом його державної реєстрації у встановленому законом порядку.

Клуб є юридичною особою і діє на підставі власного статуту, що затверджується і реєструється у встановленому законом порядку.

У статуті Клубу зазначається: назва клубу, його статус та юридична адреса, мета та завдання клубу, умови і порядок прийому в члени клубу, вибуття з нього, права та обовязки членів клубу, порядок утворення та діяльності статутних органів клубу, місцевих осередків та їх повноважень, джерела надходження та порядок використання коштів та іншого майна клубу, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань, порядок внесення змін та доповнень до статуту клубу, порядок припинення діяльності клубу і вирішення майнових питань, повязаних з його ліквідацією. У статуті Клубу можуть бути передбачені інші положення, що стосуються особливостей його створення і діяльності.^[4]
Клуб створюється на засадах колективної форми власності відповідно до чинного законодавства.

Клуб є неприбутковою організацією. Статус неприбуткової організації клуб набуває з моменту його включення до Реєстру неприбуткових організацій та установ у встановленому порядку.

Засновниками Клубу можуть бути громадяни України, які досягли 18 років. Рішення про заснування Клубу приймається загальними зборами (конференцією).

Клуб може на добровільних засадах входити до складу інших громадських організацій, у тому числі бути колективним членом відповідної федерації спортивного туризму, брати участь у заснуванні спілок обєднань громадян (союзів, асоціацій тощо), укладати з ними угоди про співпрацю і взаємодопомогу.

Метою створення та діяльності клубу є сприяння розвитку спортивного туризму у відповідній адміністративно-територіальній одиниці, регіоні України, підвищення ролі фізичної культури і спорту у всебічному гармонійному розвитку особи, зміцнення здоровя населення, формування здорового способу життя.

Основними завданнями Клубу є: - сприяння реалізації місцевих (регіональних) програм розвитку спортивного туризму;
- здійснення організаційних, навчально-методичних та консультативних заходів з розвитку спортивного туризму;
- сприяння організації взаємодії громадських та інших установ, організацій, фондів з державними організаціями та установами з розвитку спортивного, масового та оздоровчого туризму;
- здійснення заходів з масового залучення до активних занять спортивним туризмом різних соціальних та вікових груп населення;
- організація засобами спортивного туризму змістовного дозвілля громадян, розвиток та пропаганди туристсько-краєзнавчих та туристсько-спортивних можливостей рідного краю;
- сприяння зміцненню фінансової, матеріально-технічної бази спортивного туризму, розвитку туристсько-спортивної інфраструктури;
- розвиток та удосконалення діяльності з підготовки та підвищення кваліфікації туристів-спортсменів та інших категорій кадрів спортивного туризму;
- сприяння створенню в місцевих (регіональних) установах, організаціях, на підприємствах секцій спортивного туризму, первинних туристсько-спортивних колективів та відомчих клубів спортивного туризму.

Для виконання статутних завдань Клуб в установленому законом порядку:
- організує та проводить спортивні туристські походи, експедиції, подорожі з різних видів спортивного туризму, спрямованих на забезпечення зростання туристсько-спортивної майстерності учасників;
- організує роботу туристсько-спортивних, оздоровчих таборів та баз;
- проводить у встановленому порядку підготовку, підвищення кваліфікації та атестацію громадських туристських кадрів, спортсменів-розрядників із спортивного туризму;
- здійснює організацію та проведення спортивних туристських змагань та зльотів з різних видів спортивного туризму;
- здійснює заходи щодо розвитку екстремального туризму, проведення комбінованих за видами туризму подорожей, розвитку інноваційних технологій у спортивному туризмі;
- здійснює заходи, спрямовані на зміцнення матеріально-технічної бази спортивного туризму у регіоні;
- надає на договірних засадах методичну та практичну допомогу спортивним туристським секціям підприємств та організацій;
- здійснює навчально-тренувальну роботу зі спортивного туризму в секціях, групах, гуртках Клубу;
- бере участь у розробці та впровадженні місцевих, регіональних та всеукраїнських цільових та комплексних програм розвитку спортивного туризму, вносить свої пропозиції до органів державної влади та місцевого самоврядування;
- здійснює господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових підприємств, установ і організацій із статусом юридичної особи, засновує підприємства, засоби масової інформації;
- інформує громадськість про свою діяльність;
- здійснює заходи по залученню фінансових, матеріально-технічних, інтелектуальних, інформаційних ресурсів, необхідних для організації своєї діяльності.
- здійснює міжнародні звязки у всіх формах, не заборонених чинним законодавством.^[6]

Клуб може вступати у міжнародні громадські (неурядові) організації, підтримувати прямі міжнародні контакти і звязки, укладати відповідні угоди, а також брати участь у здійсненні інших заходів, що не суперечать міжнародним зобовязанням України При здійсненні своєї статутної діяльності Клуб користується правом:
- виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права;
- представляти й захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів у державних та громадських органах;
- організаційно, фінансово та матеріально-технічно підтримувати інші обєднання громадян, надавати допомогу в їх створенні;
- одержувати від органів державної влади й управління, органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;
- вносити пропозиції до органів влади та управління;
- розповсюджувати інформацію та пропагувати свої цілі;
- засновувати засоби масової інформації; Для виконання статутних завдань і цілей Клуб може здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств у порядку, встановленому законодавством.^[1]

Клуб будує свою діяльність на засадах індивідуального та колективного членства. Індивідуальними членами Клубу можуть бути громадяни, які досягли 14 років, визнають і дотримуються Статуту Клубу, беруть участь у його роботі та сплачують членські внески. Прийом індивідуальних членів здійснюється зборами Клубу, а в період між ними правлінням Клубу на підставі особистої письмової заяви громадянина.

Колективними членами Клубу можуть бути колективи підприємств, установ і організацій, що визнають принципи, мету, завдання та Статут Клубу, сприяють їх втіленню у життя, сплачують членські внески. Колективні члени Клубу реалізують свої права та обовязки через своїх представників. За колективними членами Клубу зберігається їх самостійність. Вони не відповідають по зобовязанням Клубу, а Клуб по їх зобовязанням. Індивідуальні та колективні члени Клубу мають рівні права та обовязки.

В Клубі може бути почесне членство. Діяльність почесних членів регулюється положенням, затвердженим правлінням Клубу.

Членство у Клубі може бути припинено внаслідок: особистої письмової заяви до зборів членів Клубу, а у період між ними до його правління (для індивідуальних членів); рішення керівного органу та поданої заяви (для колективних членів); виключення з Клубу за дії, несумісні з його Статутом; невиконання рішень Правління Клубу; тривалої неучасті у роботі Клубу (більше одного року) без поважних причин.

Права та обовязки членів Клубу реалізуються у порядку, визначеному Статутом Клубу. Члени Клубу мають право:
- брати участь у роботі Клубу;
- обговорювати на зборах Клубу будь-які питання діяльності Клубу;
- індивідуальні члени та повноважні представники колективних членів можуть обирати та бути обраними до всіх виборчих органів Клубу;
- отримувати інформацію з питань діяльності Клубу;
- критикувати виборні органи та членів Клубу з посиланням на конкретні документи або дії, при обговоренні на зборах відповідних органів Клубу;
- брати участь з дорадчим голосом в засіданнях правління і будь-якого органу Клубу за попереднім узгодженням з останнім;
- вільно виходити з членів Клубу у встановленому порядку;
- здійснювати інші дії, передбачені Статутом Клубу.

Члени Клубу зобовязані:
- виконувати у своїй роботі Статут Клубу;
- підтримувати своїми діями авторитет Клубу, дотримуватись дисципліни, норм моралі та ділової конструктивної критики;
- виконувати рішення органів Клубу, прийняті у межах їх компетенції;
- брати участь у діяльності Клубу та співпрацювати з громадськими комісіями відповідної федерації туризму з видів туризму та напрямів роботи;
- сплачувати членські внески;
- під час участі у спортивно-туристських, навчальних та інших заходах Клубу, дотримуватись встановлених правил їх проведення, вимог техніки безпеки, дбайливо ставитися до природного середовища, памяток історії та культури.^[19]

Клуб самостійно визначає свою організаційну структуру, керуючись чинним законодавством України та своїм Статутом. Керівними органами Клубу є загальні збори, правління; контрольним органом ревізійна комісія (ревізор); керівною особою голова правління Клубу. Керівні та контрольні органи, а також голова правління Клубу діють в межах повноважень, визначених Статутом Клубу.

Вищим керівним органом Клубу є загальні збори (конференція) членів клубу, які скликаються не рідше одного разу на два роки. Позачергові збори (конференція) можуть бути скликані на вимогу 1/4 чисельного складу, або правління Клубу. Збори (конференція) є правомочними, якщо у їх роботі беруть участь більше половини членів Клубу або їх повноважних представників.

Рішення про затвердження Статуту Клубу, внесення до нього змін та доповнень, про припинення діяльності Клубу приймаються на загальних зборах членів Клубу кваліфікованою більшістю, не менше, ніж 2/3 від чисельності членів клубу. Інші рішення приймаються простою більшістю голосів присутніх учасників зборів (конференції).

Процедура голосування визначається зборами Клубу.

Загальні збори (конференція) можуть прийняти рішення з усіх питань діяльності Клубу. До виключної компетенції загальних зборів відноситься:
- прийняття Статуту Клубу, внесення до нього змін та доповнень;
- обрання правління, голови Клубу;
- обрання заступників голови Клубу та визначення їх чисельності;
- обрання ревізійної комісії або ревізора; на термін повноважень правління клубу;
- визначення головних напрямків діяльності Клубу та прийняття програмних документів.

- розгляд звітів правління клубу та ревізійної комісії, оцінка їх роботі;
- реалізація права власності на майно та кошти Клубу;
- право відміни рішень правління та голови Клубу, а також рішення керівних органів та керівних осіб тих організацій, які підпорядковані Клубу;
- прийняття нових колективних членів Клубу;
- розгляд апеляцій на рішення правління та ревізійної комісії (ревізора) Клубу;
- передача частини повноважень правлінню; Усі посадові особи обираються загальними зборами (конференцією) на термін не більший, ніж два роки. Строк повноважень осіб, обраних загальними зборами (конференцією), закінчується з моменту обрання нових осіб на виборні посади.

Між зборами (конференціями) діяльністю Клубу керує його правління, яке у період між загальними зборами є вищим керівним органом Клубу. До складу правління входить за посадою голова Клубу та його заступники, а також інші члени правління, кількість яких визначається загальними зборами (конференцією) Клубу. Голова, його заступники, члени правління можуть працювати у Клубу на штатній основі, за сумісництвом або на громадських засадах.

Засідання правління скликаються не рідше одного разу на місяць і є правомочними, якщо на них присутні більше половини членів правління. Головує на засіданні правління голова Клубу, а в його відсутність - один із його заступників. У засіданнях правління можуть брати участь члени ревізійної комісії (ревізор) із дорадчим голосом.

Рішення правління можуть прийматися як на його засіданні, так і шляхом опитування.

Рішення правління, прийняте на його засіданні, є правомочні, якщо за нього проголосувало більше половини від загальної кількості присутніх на засіданні членів правління. Рішення, прийняте шляхом опитування, є правомочні, якщо за нього проголосувало 2/3 обраних членів правління з письмовим підтвердженням результатів особистого голосування.

Правління Клубу:
- розробляє заходи, спрямовані на виконання рішень загальних зборів Клубу;
- розробляє перспективні, календарні, поточні плани роботи клубу, погоджує річні кошториси, готує інші документи, що стосуються його поточної роботи;
- скликає збори (конференції) та визначає норми представництва колективних членів;
- утворює постійні або тимчасові виконавчі, робочі та громадські консультативно-дорадчі органи, визначає їхню компетенцію та структуру, призначає та звільняє їх керівників;
- розпоряджається коштами та майном Клубу, призначає матеріально-відповідальних осіб, надає право підпису фінансових документів, затверджує штатний розпис апарату правління;
- може відмінити рішення голови Клубу, його заступників та інших керівних осіб Клубу.

- звітує перед загальними зборами Клубу за свою діяльність;
- вирішує інші, визначені Статутом Клубу, питання його діяльності.

Вищою посадовою особою Клубу є його голова. Голова Клубу у своїй роботі керується Статутом Клубу, рішеннями правління та загальних зборів (конференції) Клубу. Голова Клубу: - здійснює загальне керівництво Клубом;
- скликає та організовує роботу правління Клубу, головує на них;
- подає загальним зборам (конференції) звіт про роботу правління;
- діє від імені Клубу та представляє його без доручення у зовнішніх стосунках;
- має право підпису фінансових та інших документів Клубу;
- Формує апарат правління, визначає працівникам апарату правління посадові обовязки та приймає на штатну роботу керівника апарату;
- організує виконання роботи по затверджених планах;
- підписує офіційні документи Клубу.

- може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам, керівнику апарату правління клубу.

Ревізійна комісія (ревізор) діє відповідно до Положення про цю комісію, що затверджується загальними зборами Клубу. Керівництво ревізійною комісією здійснює її голова. Голова, заступники голови, члени ревізійної комісії Клубу можуть бути виключені з Клубу лише за рішенням загальних зборів (конференції) Клубу.^[6]

Клуб як юридична особа може мати у своїй власності майно та кошти, необхідні для здійснення його статутної діяльності.

Клуб набуває право власності на майно та кошти, передані йому членами Клубу в установленому порядку, набуті від вступних та членських внесків, пожертвувані громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів; на майно і кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених Клубом госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств; на майно та кошти, придбане на інших підставах, не заборонених законом.

Джерелами коштів та майна Клубу є: вступні та членські внески членів Клубу; кошти та майно, що передали члени Клубу в установленому порядку; добровільні внески юридичних осіб; кошти державного та місцевих бюджетів, що виділяються у розпорядження Клубу для виконання державних, регіональних програм розвитку туризму, реалізації повноважень, делегованих місцевим органом виконавчої влади з фізичної культури і спорту; надходження від установ, організацій, видавництв, засобів масової інформації, заснованих Клубом; кошти або майно, що надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги від громадян, підприємств, установ і організацій у встановленому законом порядку; пасивні доходи; кошти або майно, що надходять Клубу від проведення основної діяльності.

У власності Клубу можуть бути будівлі, приміщення, споруди, житловий фонд, інше нерухоме майно, транспортні засоби, обладнання, інвентар, грошові кошти, акції, облігації, інші цінні папери та будь-яке майно, необхідне для матеріального забезпечення статутної діяльності Клубу, не вилучене з цивільного обігу і не обмежене у використанні.

Клуб самостійно і незалежно здійснює право володіння, користування та розпорядження належним йому майном через керівні органи Клубу. Майно та кошти Клубу не можуть перерозподілятися між його членами і використовуються лише для виконання статутних завдань.

Клуб як юридична особа несе фінансову та іншу відповідальність за свою діяльність. Клуб формує і виконує власний бюджет. Клуб веде оперативний та бухгалтерський облік, статистичну звітність, реєструється в місцевих органах державної податкової служби та вносять до бюджету платежі в порядку і розмірах, передбачених законодавством.^[6]
Члени Клубу сплачують членські та вступні внески. Періодичність, розмір та порядок сплати членських внесків установлюється Положенням, яке затверджується загальними зборами (конференцією). Кошти, отримані від членських внесків, розподіляються відповідно до Положення про членські внески.

Діяльність Клубу може бути припинена у звязку з реорганізацією або ліквідацією. Клуб може бути реорганізований або ліквідований на підставі рішення загальних зборів (конференції), або за рішенням судових органів у порядку, встановленому законодавством України. Якщо рішення про припинення діяльності Клубу прийняте загальними зборами, всі питання про використання майна та коштів Клубу вирішуються загальними зборами та обраною ними ліквідаційною комісією відповідно до чинного законодавства України та статуту Клубу. При цьому всі активи Клубу повинні бути передані іншій неприбутковій організації відповідного виду або зараховані до доходу бюджету згідно з чинним законодавством.

Якщо рішення про ліквідацію Клубу прийняте в судовому порядку, всі майнові, фінансові та інші питання, пов'язані з його ліквідацією, вирішуються в межах чинного законодавства відповідно до рішення суду.

Рішення про реорганізацію Клубу приймається загальними зборами (конференцією) у порядку, визначеному цим статутом Клубу. Усі майнові, фінансові та інші питання, повязані з реорганізацією Клубу, вирішуються загальними зборами (конференцією). Рішення про ліквідацію Клубу має бути опубліковане в періодичній пресі.

Зміни та доповнення до Статуту Клубу затверджуються загальними зборами (конференцією).

Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше, ніж 2/3 від кількості членів Клубу Про зміни і доповнення до Статуту Клубу повідомляється в легалізуючий державний орган у 5-денний строк.^[4]

2.1.3 Положення про школу спортивного туризму Київської міської федерації спортивного туризму

Школа спортивного туризму (далі "Школа туризму) Київської федерації спортивного туризму діє як учбово-тренувальний підрозділ Київської федерації спортивного туризму і здійснює підготовку кадрів у спортивному туризмі і спортсменів-туристів, які залучаються до організації спортивних та учбових заходів, походів, змагань .

Школа діє згідно з "Положенням про систему підготовки кадрів у спортивному туризмі".

Президія Київської федерації спортивного туризму здійснює безпосереднє керівництво і контроль за школою туризму і забезпечує її роботу.

Школа може мати свої філії у організаціях, спортивних і туристських клубах і колективах, що потребують підготовки кадрів зі спортивного туризму. При цьому школа є вищестоящою організацією відносно філій. Створення філій здійснюються постановою Президії Київської міської федерації спортивного туризму на основі відповідних звернень до неї. Звернення має містити відомості про можливості надання приміщень для проведення занять учбових груп, спортивних споруд, забезпечення відповідним спортивним інвентарем курсантів, кандидатури начальника.^[18]

Всі спортивні заходи і походи в школі туризму здійснюються у відповідності до Правил проведення змагань і походів зі спортивного туризму, інших нормативних документів Федерації спортивного туризму України.

Керівництво школою здійснює начальник школи.

Він видає відповідні накази по школі, контролює діяльність філій, його заступників, викладацького складу, виконання учбових програм, має право тимчасового відсторонення від виконання обовязків начальників учбових частин філій, своїх заступників, викладачів школи, зараховує до школи курсантів.

Звітує перед Президією. Призначається за рішенням Президії Київської федерації спортивного туризму.

Заступник начальника школи з учбової частини підпорядковується безпосередньо начальнику школи, виконує його обовязки в разі відсутності. Відповідає за складання учбових програм, тематичних, календарних учбових планів, практичних занять, табірних зборів, учбових походів. Здійснює контроль за організацією і ходом учбового процесу у філіях, контролює діяльність начальників філій з питань організації учбового процесу.

Призначається Президією Київської міської федерації спортивного туризму.

Начальник учбової частини філії школи туризму заступник начальника школи. Керує філією школи туризму. Призначається Президією Київської федерації спортивного туризму за поданням організації при якій створено філію.

Викладацькі, інструкторські кадри призначаються наказом начальника школи туризму. Вимоги до рівня підготовки слухачів, стажерів та викладацького складу визначаються згідно до "Положення про систему підготовки кадрів у спортивному туризмі".^[20]

Навчальний процес здійснюється згідно програм і планів занять, розроблених керівництвом школи на базі керівних і методичних документів спортивного туризму, що затверджуються Президією Київської міської федерації спортивного туризму. Місце проведення занять визначається керівництвом школи і філій. В навчальному процесі обовязково передбачається участь курсантів в учбових походах, табірних зборах, змаганнях з техніки спортивного туризму.

Слухачі (курсанти) школи зараховуються до школи на підставі персональних заяв наказом начальника школи. Вимоги до рівня їх підготовки визначаються "Положенням про систему підготовки кадрів у спортивному туризмі".

Підсумки навчання підводяться (з видачею відповідних ітогових документів посвідчень і довідок) за підсумками засвоєння теоретичного курсу, складання залікових іспитів у володінні практичними навичками загальнотуристської підготовки і техніки туризму (під час табірних зборів, змагань), участі в заліковому туристському спортивному поході.^[7]

Президією Київської міської федерації спортивного туризму для контролю за теоретичними знаннями затверджується склад екзаменаційних комісій, за прийомом заліків з володіння практичними навичками експерти (інструктори зі спортивного туризму, інструктори для проведення учбових походів).

Фінансування інструкторсько-викладацького складу, забезпечення учбового процесу може проводитись за рахунок Київської міської федерації спортивного туризму, за рахунок філій згідно з домовленостями між Київською федерацією спортивного туризму і організацією, при якій організовано філію.

Фінансування курсантів школи для участі у спортивних змаганнях, походах, забезпечення спорядженням може здійснюватись як за рахунок курсантів, так і за рахунок організацій, при яких створено філію, або Київської федерації спортивного туризму.^[20]

2.2 Туристський клуб у Німеччині

2.2.1 Структура та організація діяльності Німецького Альпійського Союзу.

Deutsche Alpenverein (далі DAV) Німецький Альпійський Союз, найкрупніший у світі гірський клуб, що існує з 1869 року. Основи успіху або ж навпаки труднощів туристських гірських клубів часто знаходяться в їх структурі та принципах побудови.

Німці охоче стають членам DAV, найчастіше, ще в дитячому віці, та залишаються в клубі у багатьох випадках до кінця своїх днів. В Німеччині, де високі гори є лише тільки на півдні, проживає 80 млн. людей, з яких 725 тисяч (за офіційними даними на кінець 2005 року) є членами DAV. На півдні Німеччини (у Баварії) з 12-ти мільйонів жителів 400 тисяч - 3,3 % є членами DAV. У передгірських районах 300 тисяч в середньому 5 %. За даними 2005 року в DAV було 147,5 тисяч членів дитячого та юнацького віку.

Основу структури DAV складають 355 секцій. Невеликі секції (менше 200 членів) або гіганти (наприклад "München" та "Oberland" у Мюнхені з 55 тисячами членів кожна) рідкі. В основному секції привязані до міст та мають 1000-3000 членів. Секцій, заснованих на організаціях, наприклад в навчальних закладах, одиниці. Декілька секцій в одному місті теж рідкість, таке є тільки у великих містах, наприклад Мюнхені, Берліні, Франкфурті.^[21]

У назві DAV нічого не говориться про альпінізм, це не альпіністський, а альпійський клуб, обєднуючий усі варіанти гірської людини: гірських туристів, туристів-лижників, гірських велосипедистів, скелелазів усіх видів, сімейних туристів "вихідного дня", каньйонщиків, що спускаються по тіснинах і водоспадах, водників по гірських ріках, гірських лижників-альпіністів та альпіністів, які групуються по здібностях та смаках.

Люди приходять у секції DAV в дуже юному віці і залишаються до кінця, інколи являючись членами декількох секцій.

DAV фінансово незалежний від держави або інших структур. Центральна організація, як і окремі секції, є незалежною юридичною особою, має свій статут та банківський рахунок, підлягають, як й інші суспільні організації, пільговому оподаткуванню. Облік членів та видача річних членських посвідчень централізовані, дані з компютерів у секціях передаються до центру.

Членство в DAV платне. У таблиці 1 наведені дані про вартість членства у секціях DAV-Garhing. Плата у секціях відрізняється незначно, наведені нижче цифри є типовими, річна плата складає біля 1-2% від середньомісячної заробітної платні в Німеччині.^[22]

Таблиця 1: Вартість річних членських внесків у секції DAV-Garhing

Продовження таблиці 1: Вартість річних членських внесків у секції DAV-Garhing

Членські внески розподіляються приблизно навпіл між Центральними структурами DAV та секціями. При цьому Центр сплачує індивідуальну гірську страховку членів клубу.

Секції купують на отримані кошти спорядження, літературу, підтримують стан гірських хатинок, що їм належать, і т.д. Керівництво невеликих секцій (голова, його заступник, відповідальний за навчання, за спорядження та його ремонт, незалежний експерт, що перевіряє річний баланс, та інші) зарплатні не отримують. У великих секціях є оплачувані посади. Як секції, так і Центр DAV зводять безприбутковий нульовий фінансовий баланс.^[21]

2.2.2 Робота секцій та центральної структури Німецького Альпійського Союзу

Робота кожної секції координується щомісячним збором її керівників та здійснюється у відповідності з піврічною програмою (літо, зима), що складається та розсилається Центром DAV. Щомісячна програма заходів формується на основі пропозицій, що надходять від керівників окремих напрямків (наприклад гірський туризм, альпінізм, скелелазіння, сімейний туризм і т.п.). Програма містить короткий опис заходів чи маршруту, вимоги до учасників та умови (ступінь складності, дату, час та місце зборів), а також розклад та зміст тренувальних занять у місті або на виїзді. В програмі окремо виділені заходи для юнацтва JDAV.

Члени великих секцій платять за свою участь у заході або виїзді (за надання інструктора та суспільного спорядження), у малих секціях (200-400 членів) такої платні зазвичай немає. Заява на участь у заході, проходженні маршруту подається як мінімум за два тижні, тоді ж проводяться збори або співбесіда потенціальних учасників з керівниками заходу. За рішенням керівника виїзду можлива участь у заході членів інших секцій DAV або з секцій OAV австрійського або AVS південно-тирольського альпійського клубу, а також гостей, які не входять у ці клуби.

Члени DAV мають знижки при відвідуванні скалодромів та інші знижки.

Члени клубу мають добрий середній спортивний рівень у різноманітних напрямках, рівень багатьох окремих спортсменів унікально високий.

Наприклад деякі члени DAV приймають участь у змаганнях зі скелелазіння 9-10 рівнів.

Тільки у 1992 році, через 123 роки після свого заснування DAV вступив у Німецьку спортивну лігу. Це було зроблено задля розвитку спортивного скелелазіння та інших видів гірського туризму.^[23]
Центральна структура DAV має як неоплачувані посади (члени різноманітних комісій, робочих груп, що приймають принципіальні рішення), так і оплачуванні робочі посади (наприклад виконавчий директор, персонал відділу навчання, відділу техніки безпеки та технічна підтримка гірських хатинок та т.п.) За отримані від секцій кошти Центр DAV підтримує видавництво літератури (збірки описів маршрутів, навчальна та методична література, карти і т.п.); навчання німецьких Fachübungsleitern (аналог українського інструктора) та Bergführern (гірський гід); ведення досліджень з техніки безпеки в горах; заходи з охорони природи в Альпах; підтримують ремонт та модернізацію гірських хатинок, що належать секціям DAV; відшкодовують витрати, понесені гірськими хатинками за вертолітні закидання харчів та устаткування; також несе й інші витрати.

Відпрацьовані багаторічною успішною практикою Принципи Побудови DAV, його правила, норми, структура та організація праці є гарним прикладом організації людей на основі спільних інтересів у вільній європейській державі.

За досвідом DAV гірський клуб з високим спортивним рівнем, а також будь-який інший клуб зі спортивним спрямуванням, може бути заснований на: - обєднані в єдиний клуб людей всіх гірсько-спортивних та туристичних напрямків, незалежно від віку, здібностей та інтересів;
- платнім членстві в клубі та фінансовій незалежності від держави;
- централізованім включенні індивідуальною гірської страховки у вартість членських внесків та отриманні в результаті високих знижок по страхуванню внаслідок масовості;
- відсутності системи допуску на маршрути та розрядних норм;
- забезпечення сервісу в горах на базі гірських хатинок, 50% знижок на проживання там членів клубу, знижки на літературу та спорядження;
- спеціальній увазі на роботі з дітьми та юнацтвом та створенні умов для збереження в клубі його літніх членів.

Вказані принципи побудови доповнюють та взаємно посилюють свою дієвість.^[22]

2.2.3 Організація навчання в Німецькому Альпійському Союзі
Особливості навчання в Deutsche Alpen Verein (DAV) Німецькому Альпійському Союзі безпосередньо звязані зі структурою цього клубу. Головне, що DAV зєднує в собі різноманітні види гірського спорту, тому система навчання має багато напрямків, не обмежуючись лише альпінізмом.

В DAV виділені наступні напрямки навчання: -Wanderungen пішохідний туризм;
-Familientouten туризм для сімейних груп з дітьми;
-Ski alpin, Skilauf гірські лижі та біг на лижах;
-Mountainbike гірський велосипед;
-Bergsteigen сходження на гору, яке має туристичний характер;
-Hochtouren високогірні маршрути, що мають альпіністський характер;
-Alpinklettern гірське скелелазіння, стінні маршрути, більш відомі в СНД як технічний клас;
-Skibergsteigen лижне сходження на гору, лижний гірський туризм;
-Skihochtour лижні високогірні походи, лижний альпінізм;
-Klettersport скелелазіння;
-Sportklettern / Wettkampfklettern спортивне скелелазіння.

Первинне навчання членів DAV проводиться в секціях. Звичних в Росії та, мабуть, в Україні альпіністських таборів, де проводиться планове навчання, в DAV, як і в інших клубах держав Європейського Союзу, немає. Місцями навчання на виїзді по секційним програмам зазвичай є гірські хатинки (більш ніж 2 тисячі), тобто присутня розгалужена децентралізована інфраструктура, яка забезпечує проживання та харчування у горах.^[23]
В секціях складаються програми заходів на півроку, в які включені навчальні заняття, а також походи, сходження, тренування на рельєфі, які мають навчальний характер. Керівництво секцій формує загальну програму на базі пропозицій головних по напрямках, наприклад лижі, скелелазіння, гірський туризм, тощо.

Розрядних норм в DAV немає, також немає розрядних вимок, а отже немає й обовязкових етапів навчання, немає обовязкових первинних учбових програм та планів. В секціях виділені заняття для починаючих та для досвідчених, "просунутих". Заняття мають направлений практичний характер.

Інформацію загального або теоретичного характерів члени DAV отримують самостійно, спеціальної літератури в секціях та в вільному продажі дуже багато.

Проводять навчання в основному Fachübungsleiter в дослівному перекладі "керівник спеціальних занять (вправ)" або Bergführer "гірський провідник (гід)". Хоча сутність занять може бути й однаковою, різниця між Bergführer та Fachübungsleiter велика.

Bergführer це професіонал, який заробляє на життя, навчаючи своїх клієнтів або проходячи з ними різного роду гірські маршрути. Bergführer це універсал, який володіє всіма видами гірського спорту: лижі, альпінізм, скелелазіння, тощо.

Fachübungsleiter це аматор, близький аналог українських інструкторів альпінізму, який зазвичай не робить зі свого захоплення професійної діяльності та має іншу основну професію. Fachübungsleiter спеціалізується на однім, вибранім виді гірського туризму та не проводить навчання за межами отриманої кваліфікації. Не всі секції DAV мають власних Bergführer, тому основну роботу з навчання в секціях ведуть, як правило, Fachübungsleiter.

Органи DAV, що відають навчанням Bergführer и Fachübungsleiter, знаходяться в Мюнхені, це дві окремих структури, їх лінії навчання є багаторічними, мають навчальні програми, методики, навчальну літературу, вимоги щодо допуску до навчання, жорстке відсівання негідних або непідготовлених учасників, проміжні та заключні, теоретичні та практичні екзамени.

Фактично, система навчання Bergführer та Fachübungsleiter це основа якості та професіоналізму в горах, що є характерною рисою досвідчених членів DAV. Цю систему можна віддалено порівняти з системою підготовки радянських альпіністів, де також існували методики, навчальні плани, східчаста багаторічна підготовка. Через систему підготовки Fachübungsleiter в DAV щорічно проходять 2000-2500 людей.^[21]

До навчання на FÜL допускаються особи з 18 років, що мають не менший, аніж трьохрічний досвід походів, сходжень (повинен бути представлений перелік цих походів або сходжень за останні три роки).

Кожний з навчальних курсів проводиться щорічно 2-4 рази в різноманітних гірських районах Альп. Зазвичай члени DAV проходять один-два курси в рік, отримуючи до проходження кожного курсу теоретичний матеріал для самостійного оброблення на приблизно 50 годин. Все навчання триває 2-3 роки. Навчання на Fachübungsleiter проводять Bergführer Гірські гіди. В процесі навчання та випускних екзаменів на FÜL йде виявлення невідповідних людей та їх відсівання, в основному через недостатній рівень особистої підготовки та техніки.

FÜL ліцензія дозволяє вести навчання з відповідного напрямку. Ліцензія FÜL видається не назавжди, її потрібно пролонгувати. Кожний FÜL повинен раз в два роки проходити хоча б один курс підвищення кваліфікації, що відповідає його направленню.

DSB ліцензія німецького спортивного союзу, дає право працювати тренером, викладати в школі спорт, наприклад скелелазіння, тощо, тобто це вже професійна ліцензія.

На півдні Німеччини в Баварії скелелазіння є дуже популярним, тому може бути факультативним шкільним предметом. В 2005-2006 роках скелелазіння включалося у дослідному порядку в перелік добровільно обираних випускних шкільних екзаменів.

Группа D це професійні тренери, що отримують кваліфікацію "Тренер Категорії В" з можливістю подальшого навчання на кваліфікацію "Тренер категорії А".

Вартість курсів складає 350-550 євро за тиждень. Секція, якщо вважає це доцільним, може оплатити біля 30-40% вартості. Загальна вартість навчання на FÜL приблизно 1500-2000 євро.

Для спортсменів, що не є членами DAV, навчання коштує приблизно на 40% дорожче (2000-2800 євро).^[22]

ВИСНОВОК

Сучасні економічні і соціальні передумови, що склалися в Україні, сформували суспільне замовлення на розвиток системи самодіяльного спортивного туризму.

Однак рівень діяльності та структури туристського клубу не відповідає потребам українського суспільства. У зв'язку з цим актуальною є розробка моделі функціонування й розвитку цієї складової туристської галузі.

Україна має достатній ресурсно-туристський потенціал, а деякі групи ресурсів взагалі є унікальними для розвитку спортивного, самодіяльного туризму: кліматичні, які можна оцінити як надзвичайно сприятливі; орографічні, серед яких провідне місце займають гірські ландшафти Українських Карпат та Гірського Криму; спелеологічні ресурси Поділля та Криму, які можна оцінити як унікальні; водні, серед яких дуже важливими є ресурси морських узбереж Чорного та Азовського морів, річкові ресурси; культурно-історичні ресурси, які відіграють надзвичайно важливу роль для задоволення пізнавальних потреб туристів тощо.

Напрямами удосконалення територіальної структури туристських клубів в нашій країні є створення в районах (містах) України нових центрів туризму з подальшою розробкою місцевих та міжрайонних туристських маршрутів і розширення мережі туристських клубів.

Внутрішня перебудова структури туристського клубу України не зможе суттєво поліпшити ситуацію з підвищенням його ролі в суспільному житті нашої країни.

Тому питання розвитку треба вирішувати на загальнодержавному рівні. Створена в державі нормативно-правова база покращила умови для його подальшого розвитку, але недостатньо.

Самодіяльний спортивний туризм є специфічною територіальною рекреаційною системою. Його специфічність полягає в тому, що, по-перше, він не потребує відносно великих матеріальних видатків, по-друге, основний контингент прихильників цього різновиду туризму складає соціально важлива категорія суспільства учнівська молодь. Для забезпечення змістовної організації відпочинку учнівської молоді на місцевому рівні необхідна розробка регіональних туристських, рекреаційно-оздоровчих, екскурсійних програм, що спираються на місцеві рекреаційно-туристські ресурси. Цей туристський продукт має високу соціальну ціну.

Задля подальшого інтенсивного розвитку самодіяльного спортивного туризму необхідна розгалужена система туристських клубів та їх стабільне функціонування, що неможливо без державної та громадської підтримки, яка майже відсутня. І це не єдина проблема, що стоїть на шляху повноцінного формування та вдосконалення цієї системи. Відсутність сучасної нормативно-правової, методичної та інформаційної бази, економічні проблеми розвитку суспільства, внутрішні організаційні проблеми в самому туристсько-спортивному русі, що накопичились за останні роки.

Базовою умовою подальшого динамічного розвитку спортивного туризму є створення його ефективної національної моделі як масового самодіяльного спорту на базі діяльності туристського клубу. Задля цього треба, по-перше, відійти від стереотипів 70-80-х років щодо шляхів розвитку спортивного туризму та, по-друге, ураховувати рівень розвитку спортивного туризму в інших країнах, насамперед у країнах Західної Європи. Відпрацьовані багаторічною успішною практикою принципи побудови західноєвропейських клубів, їх правила, норми, структура та організація праці є гарним прикладом організації людей на основі спільних інтересів.

Спираючись на більш ніж сторічний досвід Західної Європи та запозичивши де-яки елементи структури та керівництва, і в Україні можливо створити впливову туристсько-спортивну організацію міжнародного значення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України "Про туризм" від 18 листопада 2003 року
2. Закон України "Про фізичну культуру і спорт" від 25 лютого 2004 року
3. Програма діяльності Федерації спортивного туризму України з розвитку спортивного туризму у 2004 2008 роках, протокол 1, п. 7 від 09.06.2001 року
4. Статут Федерації спортивного туризму України (зареєстрований Міністерством юстиції України 08.02.2001р., свідоцтво 1572)
5. Про класифікацію маршрутів туристських спортивних походів (Постанова Президії ФСТУ 08.12.01р.), Спортивний туризм: інформаційно-методичний збірник. Вип. 2. К., 2002.
6. Про типове положення про територіальний спортивний туристський клуб (Постанова Президії ФСТУ 08.12.01р.), Спортивний туризм: інформаційно-методичний збірник. Вип. 3. К., 2002.
7. Правила проведення туристських подорожей з учнівською і студентською молоддю України. Наказ Міністерства освіти України 96 від 06.04.1999р.
8. Отечество: Альманах. Вып. 7. М.: ЦДЮТиК МО РФ, 2001. 78 с.
9. Kun L. Egyetemes testneveleses sporttortenet Всеобщая история физической культуры и спорта /перевод с венгерского под общей ред. В.В. Столбова. М.: Радуга, 1982. 118 c.
10. Пирожков Г.П. Краеведение: Учеб. пособие / Тамбов: гос. ун-т им. Г.Р.Державина. Тамбов: Ч.1, 1996. 166 c.
11. Шмидт С.О. Краеведение и документальные памятники. - Тверь: МП Алтай, 1992. 210 c.
12. Усыскин Г.С. Очерки истории российского туризма. СПб.: Издательский Торговый Дом "Герда", 2000. 148 c.
13. Константинов Ю.С. Tуризм в России/ Очерки истории 1919-1998гг. M. Радуга, 2000. 288 c.
14. http://www.tourlib.columb.net.ua/
15. http://www.tkg.org.ua
16. Серкіз Я.І. З Історії українського мандрівництва. Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. Проблеми розвитку туризму в Україні і завдання відновлення історичної памяті . К., 1994.
17. Энциклопедия туриста. М., 1993. 548 c.
18. Положення про систему підготовки кадрів спортивного туризму (Пост. Виконкому ФСТУ 11.03.02р.), Спортивний туризм: інформаційно-методичний збірник. Вип. 3. К., 2002.
19. Глобальний етичний кодекс туризму. Збірник нормативно-правових актів Туризм в Україні, т.5, під заг. ред. Вихристенка Б.І., Ужгород: ІВА, 2000.
20. Положення про школу спортивного туризму Київської міської федерації спортивного туризму (Пост. Виконкому ФСТУ 11.03.02р.), Спортивний туризм: інформаційно-методичний збірник. Вип. 4. К., 2002.
21. http://www.techkom-outdoor.de/ru/mountain/dav-beschreibung.html
22. http://de.wikipedia.org/wiki/Deutscher_Alpenverein
23. http://www.alpenverein.de/
24. Остапец-Свешников А.А. Педагогика туристско-краеведческой работы в школе - М.: Педагогика, 1985. 184 c.
25. Інформація про стан розвитку туристсько-краєзнавчої роботи серед учнівської молоді в Україні (станом на 1 вересня 2004 року) / Туризм і краєзнавство: Інформаційно-методичний вісник 16. К., 2004. 68 с.
26. Никишин Л.Ф., Коастуб А.А. Туризм и здоровье. К., 1991. 98 с.
27. http://zoctcum.by.ru/