Велика прогулянка

Оповіді про прогулянку на велосипедах замками Закарпаття, що відбулася 27-29 червня 2009 року.

Вже досить давно було в мене таке бажання - поїхати й подивитися на славнозвісну Долину Нарцисів та на руїни старої фортеці, які знаходяться поблизу міста Хуст. Давно хотілося й бажалося, але все що з цього виходило - перегляд чергових фото звітів долини й цвітіння мукачевської сакури, сумні подихи, ось й усе. Робота, час - завжди щось є на заваді й чогось не вистачає. Та черговий фото звіт в ЖЖ спільноті, який розповідав про простоту пересування між замками хустівським та мукачевським й три вихідних дні, даровані державою, таки спонукали відкрити карту, розробити маршрути й поїхати....зовсім в іншому напрямку.

Прорахувавши можливі варіанти, вивівши загальний кілометраж та розіславши потенційному списку учасників три варіанти вело-подорожі, розпочалися пошуки описів та детальної інформації р-нів Довге, Хуст, Мукачеве.

Найцікавіше розробляти маршрут, коли ти намагаєшся наситити його старовинними пам?ятками чи якимись "цікавинками", та в пошуках керуєшся лише гарними фотографіями, бо ніколи в такому випадку не знаєш, куди тебе заведе нерівна дорога глобальної мережі Інтернет. От і мене, пошуки в www.google.com.ua опису нитки подорожі Свалява-Хуст-Мукачеве вивели на описи досить цікавих місцин - Чинадієво та Берегове.

Дивитися квітучі нарциси у червні місяці було вже запізно, а новий знайдений опис селищ виявився настільки колоритним, що першочергова ідея подивитися хустівську фортецю, поступово переросла у відвідини замків "Шенборн" (з\с "Карпати"), "Перені" (с. Чинадієво) та "Паланок" (м. Мукачеве).

Отже маршрут було перероблено до одного варіанту й становив шлях: Свалява-Чинадієво-Мукачеве-Берегове-Нове Село-Мукачеве.

Та ні я, ні жоден з учасників не здогадувався, що саме готує нам ця подорож, й що вона виявиться зовсім не такою, як планувалося, а чимось більш надзвичайним та цікавим.

Частина 1. Свалява, як вона є

Місто Свалява відоме всім своїми карпатськими курортами з лікувальною водою. Та окрім мінеральних джерел, у передмісті розташована стара церква, яка збудована без жодного цвяха - церква Св. Миколая.

Миколаївська церква датується 1588 роком та внесена до державного реєстру культурних надбань України. Саме вона стала нашою першою "цікавинкою" на маршруті, коли потягом Київ-Ужгород (007) о 14.25 ми прибули на залізничну станцію міста, складом 5 велосипедистів та 5 велосипедів.

Знайти розташування церкви Святого Миколая першочергово виглядало задачею непростою, оскільки детальних описів місцезнаходження пам?яток Сваляви та й електронного варіанту карти міста - в Інтернеті не було. Допомогли зорієнтуватися GPS координати одного з українських навігаційних порталів.

Свалява виявилася містом досить таки маленьким й привітним. На вокзалі нам чітко пояснили, де саме шукати дерев?яну церкву, та як до неї проїхати. Опис збігався з напрямком GPS координат й досить швидко ми опинилися на місці.

Дорогою ж до церкви, що проходить околицею міста, можна також побачити костел Святої Діви Марії, православну церкву, та новий недобудований римо-католицький храм.

Залізничний вокзал м. Свалява. Прибуття

м. Свалява. Недобудований римо-католицький храм. Сучасна класика

м. Свалява. Церква Св. Миколая. Вигляд ззовні

Місцевий наглядач церкви Св. Миколая бачачи нашу зацікавленість дозволив подивитися її з середини, розповів історію побудови та перевезень. Бо саме тим і цікаві такі гуцульські споруди - без жодних втрат їх можна переміщувати з одного місця на інше, збираючи й розбираючи, оскільки для цього зовсім не треба залучати цвяхи.

Саме так були перевезені та розміщені всі старовинні будинки та церкви, що виставляються зараз в ужгородському краєзнавчому музеї.

До речі, про нашу цікавість й настирливість, вона стане нам у пригоді не лише з церквою Святого Миколая, але про це пізніше.

Отже подякувавши наглядачеві за цікаву розповідь, лишивши невеликий внесок на реставрацію церкви та вислухавши поради щодо костелів та монастирів, які ми можемо також подивитися по дорозі Свалява-Мукачеве, Мукачеве-Ужгород, наша група виїхала з міста у напрямку залізничної станції "Карпати" та селища Чинадієво.

м. Свалява. Церква Св. Миколая. Вигляд зсередини

м. Свалява. Дзвіниця біля церкви Св. Миколая

м. Свалява. Пам?ятник Кирилу та Мефодію (Кирило-Мефодіївський монастир)

Частина 2. Подорож у світ О. Дюма - замок "Шенборн"

.

Замок "Шенборн", який розташований на території сучасного пансіонату "Карпати", знаходиться зовсім неподалік від Сваляви, лише за 13 км. До речі, залізнична станція, на якій слід сходити, у випадку прибуття до пансіонату потягом, також називається "Карпати". І якщо комусь потім пояснювати де саме розташований замок, то неодмінно слід зауважити "В Карпатах. Ні не просто в горах, то така ще й назва станції...і пансіонату"; ).

Власне кажучи, плутанина щодо замків "Шенборн" та "Перені" починається одразу, якщо спробувати відшукати точний опис їх розташування, й не тільки назва в тому винна. Уся місцина від з\с "Карпати" і майже до Мукачева називають Чинадієво, хоча саме селище, від залізничної станції, починається по трасі лише через 7 км. У випадку з замками, як й з церквою Св. Миколая, допомогли GPS координати та карта, знайдена на одному з сайтів автомобілістів.

Отже, щоб завітати до замку "Шенборн" (XVII-XVIII ст..), слід від Сваляви проїхати у напрямку Мукачева, до з\с "Карпати". Саму станцію буде помітно відразу, бо вона також схожа на маленький замок. Праворуч від станції, знаходиться вхід на територію пансіонату. Але варто бути уважним, й почати гальмувати велосипед відразу, як на горизонті замаячіє зупинка туристичних автобусів, бо проїхати вхід, по трасі, дуже легко.

Заплативши символічні 2 грн. за вхід, та піднявшись приблизно 600 м по кам?яній дорозі, "потрапляєш у роман Олександра Дюма". Й таке порівняння насправді виявилося не перебільшенням. Графський будинок, парк, є навіть ставок. Хоча на ньому й не квітнуть лілеї, як у відомій пісні, та ставок від того не менш привабливий. За історичними довідками, в свій час, його обриси нагадували кордони Австро-Угорської імперії. Вода в ставку містить гліцерин, тому купання в ній омолоджує; ).

Сам замок, був свого часу перебудований з маленького мисливського будиночку єпископа Шенборна, й в архітектурі містить дуже розповсюджений на той час в Європі астрономічний символізм. Будівля має 4 башти (за кількістю сезонів),12 входів (за кількістю місяців),52 кімнати (за кількістю тижнів), та 365 вікон (ну, за кількість днів напевно: )).

З\с "Карпати". Маленький замок біля замку (джерело: www.geocaching.su)

Озеро в замковому парку. В минулому мало обриси кордонів Австро-Угорської імперії

Й до речі, саме Лотар Шенборн привіз у ці краї сакуру, яка на дивовижу дуже добре прижилася, й відома своїм чарівним весняним цвітінням у Мукачеві й по всьому Закарпаттю. У парку замку "Шенборн" - її також багато, як і інших екзотичних дерев: магнолій, катальпів, оцетних та тюльпанових.

На території пансіонату, неподалік від "австро-угорського озера", також міститься невеличка "мисливська" загорожа, за якою можна побачити лебедів, зайців (чи то може були кролики), свійських курей (не дуже по-графськи: )) та молоденьку косулю.

Хоча й дуже хотілося перевірити чарівні властивості шенборнського озера на комусь з хлопців, та гроза, що почала затягувати сонячне небо та потроху крапати на нас дощиком, пришвидшила оглядини замку та парку й примусила поспішити далі - у Чинадієво.

З\с "Карпати". Замок графа Шенборна (XVII-XVIII ст.). Типова ілюстрація до романів О. Дюма

Частина 3. "Сент-Міклош". Перше кохання

.

Замок "Перені", що стоїть на березі річки Латориця, також знаходиться по трасі Свалява-Мукачеве, у містечку Чинадієво. Відстань від Сваляви до замку становить 20 км, від з\с "Карпати" - приблизно 7 км.

Саме селище, в минулому мало назву Сент-Міклош (Святий Миколай), та за часів другої світової війни його перейменували у Чинадієво.

"Перені" ("Сент-Міклош") - замок-фортеця, з великою кількістю бійниць та стінами товщиною в один метр, зведений у XV ст. бароном Перені. Від нападників, замок був захищений урвищем й річкою, що протікала тут раніше. Нажаль, до нашого часу, оборонні споруди замку не збереглися, як і чарівний сад, що оточував замок лише два сторіччя тому.

В самому місті, окрім старовинного замку XV ст. знаходиться ще одна "дивинка" - зруб буку, в середині якого дивовижним чином утворився християнський хрест. Святиня знаходиться у місцевому католицькому костелі, який розташований за 40 метрів від замку.

м. Чинадієво. Католицький костел, в якому зберігається загадковий зруб бука

м. Чинадієво. Замок "Сент-Міклош", він же "Перені" (XV ст.). Центральний вхід

Як вже було сказано вище, точного опису де саме в містечку стоїть замок, відшукати не вдалося, лише приблизні координати. Та ми сподівалися, що місцеві жителі знають про замок "Перені" все, й допоможуть його знайти. До речі, перепитатися місця знаходження варто, бо табличка, яка вказує на замок, досить невеличка, а сама споруда з 2001 року взята в оренду приватною особою - художником Йосипом Бартошом. Отже ввечері "Сент-Міклош", як кожний приватний будинок, замикається за залізні ворота. Саме ці ворота о 7 вечора ми й зустріли.

Відстань віз замку "Шенборна" ми вже певний час минали під дощем, який тільки посилювався, й відсутність хвіртки та недосяжність наступної "цікавинки" маршруту, почали навіювати розчарування. У описі, який вдалося знайти, було сказано, що про відвідини замку барона Перені, слід домовлятися заздалегідь. "Не лізти ж нам з велосипедами через паркан?!....". Сумно.

Пострибавши навколо воріт, ми вже збиралися їхати далі, до місця нашої ночівлі, та несподівано з іншого боку почувся голос чоловіка. То виявився наглядач замку (принаймні я так вважала, та потім з?ясувалося, що то сам власник - художник Бартош), який пояснив нам, як саме проїхати на територію через подвір?я поряд розташованої кав?ярні.

Виявилось, що ми трошки не встигли, замок вже не працює, а взагалі то він з 9 ранку відкритий для відвідувачів. Отже на все, що були сподівання - обійти "Перені" навколо, пофотографувати, та й все. Та на нас очікувала друга несподіванка (бо перша було те, що до замкового подвір?я ми таки потрапили) - нас запросили у приміщення.

З самого порогу, тендітна й молода дівчина привіталася й розпочала розповідь-екскурсію. Як виявилося, власними силами орендатору замку, який у ньому й проживає, вдалося відновити покрівлю та відреставрувати перший поверх. До облаштованої експозиції входять 2 частково мебльовані кімнати (вітальня й скандинавська зала) та невеличка картинна галерея з зображенням всіх колишніх власників (автором картин є Йосип Бартош). У задньому крилі, біля другого додаткового входу, у невеличкій кімнаті проживає сам господар з сім?єю. Кімната поруч - відведена під майстерню.

м.Чинадієво. Замок "Сент-Міклош". Картинна галерея

м. Чинадієво. Замок "Сент-Міклош". Вітальня

м. Чинадієво. Замок "Сент-Міклош". Скандинавська зала

У приміщенні замку часто влаштовуються різноманітні концерти, виставки та вернісажі, з залученням відомих художників України, Угорщини, Словаччини, Румунії, Швеції, Данії. В дарунок майстрам пропонують залишати одну з своїх картин, за кошти продажу яких утримується й продовжує реставруватися будівля. Але творчі меценати часто полишають дві чи то три картини. Саме таким шляхом вдається підтримувати старовинний замок у прийнятному стані, бо держава ніяких коштів не виділяє.

До речі, замок "Сент-Міклош" ("Перені") є першим замком на Україні, взятим в оренду. На його повну реставрацію зараз треба 1,3 мільйон євро. Перші ж кошти на відбудову, свого часу, виділило Міністерство культури Угорщини. За задумом Йосипа Бартоша, замок має стати історико-краєзнавчим центром, з картинної галереєю, залами для концертів та конференцій.

Детальніше знайомлячись з теперішніми господарями, в мене все більше з?являлося переконання, що запозичення практики чинадієвського замку, можливо, врятувала б полишені на призволяще таку безліч інших старовинних замків та угідь, розпорошених по нашій країні. Де є господар, там є господа, бо найчастіше - пам?ятки історії руйнуються часом й зазвичай розбираються місцевим населенням на будматеріали.

Прослухавши цікаву екскурсію, ми почали збиратися в дорогу. Та негода на той час - тільки посилилася. Дощ не вщухав, стало досить прохолодно. Йосип Бартош, почавши випитувати напрямок нашої подальшої подорожі й де ми плануємо зупинитися, запропонував нам відшукати непогане місце для ночівля десь поблизу, у містечку.

Але ночувати у населеному пункті якось не хотілося, й ми щиро дякуючи за турботу все ж вирішили їхати по негоді далі.

"Та куди ж ви поїдете, дощ" - не вгамовувалися господарі, - "ну от можна зупинитися у найближчому пансіонаті,180 грн. за номер". Названа цифра не була передбачена нашим бюджетом й не викликала оптимізму.

"Ну чи хоч би... залиштесь у нас, місця ж багато". Цікава пропозиція, та й у подвір?ї замку ми могли б поставити намет, але ж якось незручно. "Можете розміщуватися на першому поверсі".

Залишитись у замку?! Пропозиція була несподівана, більш ніж несподівана - нестримно захоплююча! Здається очі загорілись у кожного по черзі. Було вирішено порадитись та проголосувати.

? Ночувати у замку, ну не знаю, це якось...ну дивно чи що. Це ж споруда XV сторіччя, як ми можемо тут ставити свій намет - аргументувала я.

? Так вони ж самі запропонували, ти розумієш - самі! - переконував Максим.

? На природі я ночував досить часто, а от у замку, ні разу - розмірковував у голос Тім. - Давай приймемо пропозицію!.

Голосуємо, я утримуюсь, прийняте рішення - ночуємо у "Перені": ).

Заводимо свої велосипеди до приміщенні, перепитуємо скільки будемо винні за ночівлю. "Та скільки полишите у скрині добровільних внесків, стільки й буде. До речі, в залі є книга відгуків - ну то можете туди щось написати". Я не вірю власним вухам! Озвучую намір ставити намет на другому поверсі - там ще не було реставрації, відсутні вікна, подерті стіни, гуляє вітер, майже спартанські умови й ми зможемо нікого не потурбувавши переночувати й приготувати вечерю. Господарі махають руками й пропонують ночувати в одній з 2 х відреставрованих залів - там ніби то добре, бо є лавки и диван (усе 18 ст.!). Я переконую господарів - що це незручно, ми звикли спати на підлозі, й нам буде добре у наметі на 2 му поверсі.

"Та я й сам такий, теж по горам ходжу" - посміхається художник.

Починаємо розбирати свої речі... Господар з дружиною приносять зі своїх кімнат три дерев?яні лавки, зі словами "Ну от всім вистачить де лягти, а ви вже самі вирішуйте ночуватимете тут чи на горі" й полишають нас на одинці.

Ночувати на першому поверсі мене довго вже не вмовляли; ). Факт самої присутності у такому місті, осягнути було важкувато й стан, який навіювали стіни - захоплював, лякав, дивував, бентежив уяву. То була наша третя несподіванка у цьому замку - замку "Святого Миколая".

До речі, збентеження уяви потрошку почало охоплювати всіх. Споглядаючи портрети на картинах, та насторожено кидаючи оком на двері в підземелля, де колись катували людей, розмову завели про привидів...

Вечерю готували все ж таки на 2 му поверсі на пальнику, у найбільш затишній кімнаті, спочивальні графині Ілони Зрині - колишній господарці замку та сучасній музі "Перені".

За переказами, Ілона Зрині, стала дружиною ватажка повстанців-куруців, Імре Текелі, тим самим зрікшись власного графського імені та статків. За ради свого жертовного кохання, Ілона полишила рідну Угорщину та виїхала до Туреччини, де був уполонений її коханий. Саме замок "Сент-Міклош" був місцем таємних побачень закоханих.

Для Сашка місця на лаві не знайшлося, йому дістався старовинний диван

Простора вхідна зала на деякий час прихистила наші велосипеди

Імпровізація з лавами

Після вечері, ми були всі запрошені на домашнє вино. Саме за розповідями та дискусіями стало відомо, що наш велозагін біля воріт було добре видно. Але найчастіше, люди побачивши зачинені ворота, розвертаються й йдуть собі. А от наші пострибування й навіть вилазання на паркан - зацікавили господаря. Отже наша допитливість - стала нам у пригоді вдруге. Не знаю, чим ми таким сподобались цим людям, які прихистили нас у негоду, але мене - вони зачарували, це вже точно: ).

Господар, виявився особистістю неординарною. В минулому барабанщик гурту "Кредит", який грав "heavy metal". Свого часу, гурт був один з найкращих у Радянському Союзі, й навіть записав власний альбом у Німеччині. Часи змінювались, люди теж. Після гурту, колишній музикант якийсь час працював за кордоном, став іконописцем, реставрував церкви й каплиці за кордоном та на Україні. Одного разу вирішив змінити місце проживання й приїхав у Чинадієво з наміром оселитися з родиною й придбати маленький будинок. На разі - будинок виявився замком: ). Зараз - приймає туристів, пише картини, слухає класичну музику, у різний спосіб шукає кошти на реставрацію замку. По вечорам - дегустує домашнє вино.

Недавно до замку навідувався нащадок родини Перені - Янош Перені, й мав намір фінансувати реставраційні роботи, за умови офіційної підтримки з боку нашої держави. Та звісно, цей пункт - найхиткіший у домовленості, нажаль.

Вечір завершився переглядом фільму про замки Закарпаття. Кожного року ці старовинні споруди потроху втрачають свою велич - час стирає їх на порох. Хустівський, Немицький, замок тамплієрів у селищі Середнє, та багато інших. Сьогодні вони є, але чи буде на що дивитися років так через десять, бо навіть через п?ять? Саме тому, зустріч з людьми, для яких піклування "про груду каміння" стала справою життя - дивовижна! А мені здавалося, що таких особистостей вже й не існує, чи то їх дуже мало, й приємно що я все ж помилялася: )

Ніч пройшла трохи полохливо, таки уява - сильна штука. Очікування привидів, здригання на кожний шурхіт, та навіть не на шурхіт, а грохотання - бо акустика там неймовірна - закінчилася світанком.

До замків - звикаєш непомітно, в них починаєш закохуватися. В моєму житті небагато таких місць, до яких хочеться повернутися вдруге, бо їх енергетика не полишає навіть через кілька років. Чинадієвський замок став одним з таких місцин теж. Це виявилося моє перше кохання - кохання до замку: ).

Ну що ж, цікава вийшла пригода, цікава ніч, та нам треба збиратися, їхати далі. Подякувавши за прихісток, записавши до книги відгуків кілька десятків рядків, полишивши у скриньці пожертв сплату за ночівлю, та зі словами "Ну що, сьогодні ночуємо у "Паланку"", ми попрощалися з замком "Сент-Міклош" й виїхали до Мукачева.

м. Чинадієво. Замок "Сент-Міклош". Кутова вежа

м. Чинадієво. Замок "Сент-Міклош". Один з вітражів першого повершу. Робота рук дружини Йосипа Бартоша, Тетяни

Замок "Сент-Міклош". Старовинна гравюра джерело: www.castles.com.ua

Частина 4. Недільний веломарафон

.

Наступною нашою зупинкою мав стати Свято-Миколаївський православний жіночий монастир, який знаходиться на так званій Чернечій Горі, біля самого берега р. Латориця, на околицях Мукачева.

Взагалі недільний день нашої подорожі, за підрахунками, мав видатися досить насиченим, оскільки передбачав близько 80 загальних кілометрів та досить спекотний переїзд від м. Мукачеве до м. Берегове. Та підрахунки вело можливостей групи виявились дещо заниженими, бо цього дня нам вдалося наїздили більш ніж 110 км (на щастя, в мене не було вело-комп?ютера: ), бо може й більше) й дещо розширити заплановані межі історичних "цікавинок".

Отже.....наступною нашою зупинкою став Свято-Миколаївський православний жіночий монастир. Монастир зведений ще у XI ст.. литовсько-руським князем Федором Корятовичем, тому вважається одним з найстаріших в Україні. За легендою, місце для майбутнього монастиря вказав Ангел.

Від околиць Чинадієво, прямісінько до Чернечої Гори, вздовж річки, веде ґрунтова дорога, яка досить приємно порадувала наші велосипеди. Нарешті кожний з них зміг відчути себе гірським байком, коли долав глинясті болотця та численні калюжі глибиною в одну третину колеса, накрапані вчорашнім дощем.

Для цієї дороги також є невеличка порада: виїжджаючи з Чинадієво, лише за 5-10 хвилин потрапляєш на табличку "Мукачеве", от же якщо основною цілю є саме замок "Паланок", то слід їхати далі, та маючи на меті заїхати ще й до монастиря, слід перед в?їздом у місто звернути вправоруч на дорогу, що веде до головної траси Свалява-Мукачеве. Саме за невеличким мостом через р. Латориця, ліворуч, й починається дорога до Чернечої Гори.

м.Мукачеве. Свято-Миколаївський монастир

м.Мукачеве. Свято-Миколаївський монастир

Після відвідань монастиря, далі наш шлях тривав через центр міста до мукачівського замку "Паланок". Нажаль проїжджаючи містом, можна було лише в уяві домальовувати ту красу, в яку зодягається Мукачеве кожного квітня. Та навіть без цвітіння сакур, місто було дуже гарне, й подивитися було на що: центральна Площа Миру та міська ратуша, білий палац князів Ракоці, костел Св. Мартіна, православний кафедральний собор, греко-католицький кафедральний собор та інше.

м.Мукачеве. Міська ратуша

м.Мукачеве. Костел Св. Мартіна

м.Мукачеве. Замок "Паланок"

До замку "Паланок", з центру міста ведуть дві основні вулиці - Берегівська та ім. І. Зрині. Зручніше звісно їхати останньою чи звертати з вул. Берегівська на вул. Шевченка, яка теж веде прямісінько до замку.

Замок "Паланок", височіє над так званій Замковій горі, яка має вулканічне походження. За переказами, назва замку походить від частоколу - паланку - який свого часу оточував Замкову гору.

За описом, та побоюваннями "як же ж ви з велосипедами?" від підніжжя гори, на якій височіє замок, веде затяжний крутий підйом. Та на перевірку, він виявився не таким вже й затяжним, але дорога досить таки вузька й придатна для руху автомобілів в одному напрямку.

Свої велосипеди нам вдалося залишити неподалік центрального входу, біля зупинки туристичних мікроавтобусів, під наглядом місцевого дідуся, який пригощав всіх туристів, звісно за символічну ціну, домашнім вином, малиною та аличею. Сплата за таку охорону була досить прийнятна - придбання подвійної порції (трохи зеленуватої) аличі: ). А ось сам вхід до замку вже обійшовся трохи більше - 7 грн. з людини.

Замок "Паланок" розбудовувався поступово, починаючи з IX-X ст. Тому загалом він складається з трьох частин - Верхнього, Середнього та Нижнього замків. Кожна частина несе свою певну історичну та функціональну особливість: нижній замок - захисний, складався з рову та оборонних укріплень; середній - господарчий, зі службовими приміщеннями, казармами, рицарським залом; верхній замок - був резиденціє безпосередніх господарів.

Досить тривалий час мукачівським замком володіли трансільванські князі Ракоці, та свою європейську славу він зазнав за часів життя саме Ілони Зрині, у родовому будинку якої ми ночували минулої ночі.

Ця високоосвічена та тендітна жінка, нащадок родоводу хорватських правителів, сама, протягом трьох років, очолювала гарнізон з 2,5 тисяч вояків та тримала оборону мукачівського замку від нападів австрійської армії. Скорений таким героїзмом жінки, турецький султан нагородив Ілону Зрині грамотою-атнаме, що є єдиним випадком в історії Туреччини. Незважаючи на поразку Ілони, та підписання капітуляції, в подальшому боротьба проти австрійців була продовжена її сином, князем Ференцем ІІ Ракоці, який свого часу, будучи ще маленьким хлопчиком, разом з матір?ю обороняв мукачівські мури. Відображення цих прадавнішніх історичних подій зафіксовано у постаменті Ілони Зрині та її сина Ференце Ракоці, який знаходиться у замку.

м.Мукачеве. Замок "Паланок". Квадратна башта-донжон

м.Мукачеве. Замок "Паланок". Постамент Ілоні Зрині та її сина Ференце Ракоці

м.Мукачеве. Замок "Паланок"

Перетинання та поєднання історичних подій замку "Перені" та "Паланок", особисто для мене несло відтінок якогось долучення до подій того часу. Можливо так вплинуло перебування в чинадієвському замку та розповіді Йосипа Бартоша про цей родовід, але фотографуючи та гуляючи коридорами мукачівського замку, усе оточуюче видавалось не прісно-музейним (незважаючи на юрбища туристів: )), а справжнім. Тут колись бились людські серця, й деякі з них горіли від жагучої ненависті, котрісь тремтіли від страху, а якісь квітли від ніжності.

Таке саме незрозуміле відчуття справжності присутності, свого часу охопило мене у лівадійському палаці, коли вже пропускаючи повз вуха стандартні факти з життя царської родини, в одній з вітрин я побачила просте засвідчення людських стосунків - самотужки намальовану котроюсь з доньок Миколи II листівку, з підписами "Тато та Мама". І в ту мить здалося, що то не на тлі історичних подій розгортаються особисті відносини між людьми, а життя людини, її суми й радості, сподівання та розчарування, співпадають з подіями часу...

Довго можна було б ще блукати коридорами та виставковими залами "Паланку"; роздивлятися тотемного птаха мадяр - Турула, який у бронзі височіє над горою; вдивлятися в портрети на картинах та просто насолоджуватися панорамними краєвидами Мукачева.

Але ж замки замками... та обід має бути завжди за розкладом. А за нашим розкладом він мав бути у м. Берегове, за 30 км звідси, й судячи з годинника, припадав десь уже на 15.00: ).

Треба було їхати, що ми й зробили.

Від Мукачева до Берегове веде дуже зручна асфальтована траса, виїзд на яку знаходиться одразу за замком, вздовж каналу Коропець. Тому ще певний час їдучи дорогою, оглядаючись, позаду можна споглядати "Паланок" та місто у всій красі.

Берегове - місто контрастів. Саме так можна охарактеризувати цю місцину й увесь район, оскільки більшість населення тут складають автентичні угорці (венгри). Місцеві між собою спілкуються тільки рідною (мадярською) мовою, а відповідаючи нам українською чи російською - був чутній винятковий акцент.

Селища Берегівського району відрізняються наявністю одразу двох прапорів - українського й угорського, та своїм власним відліком часу, відмінним від київського.

Взагалі мадяри (угри), свого часу, прийшли й оселились на території сучасної Угорщини з уральських земель й на тлі всіх європейських народностей дуже сильно відрізняються, так же, як і угорська мова, яка належить до фінно-угорської сім'ї.

Бажання побувати у містечку Берегове з?явилося одразу, тільки но Google повідомив про можливість побувати у "маленькій Венгрії", скуштувати національної угорської кухні та поплескатися у місцевому басейні з мінеральною водичкою, прототипом будапештських Сечені.

Підштовхували також й теплі спогади про Будапешт - хотілося ще раз зануритися у атмосферу угорської культури, чи бодай хоч трішечки її відчути.

Зараз, після подорожі, з упевненістю можу сказати, що Берегове - це досить бюджетний варіант для всіх бажаючих побувати в Угорщині. Можливо трохи й з відтінком рідної батьківщини, та таки досить колоритне місце.

Схожу PR компанію довелося мені проводити по дорозі й серед команди - треба ж було якось аргументувати обід, що чекав нас за 30 км та дати відповідь "а що ми там побачимо (забули: ))?". Сподіваюсь принаймні 3 години проведені у ресторані "Золота Пава" не залишили нікого байдужим (?: ) ).

Отже відстань від Мукачева до Берегове наш вело загін, по досить гарній асфальтованій дорозі, подолав трохи більш ніж за годину. Дублювання назв двома мовами почали споглядати ми ще з селищ Гать та Яноші. Та й будиночки були вже якимись іншими, зовсім несхожими на ті, що зустрічалися по трасі Свалява-Мукачеве.

До центру міста, де до речі згруповані усі пам?ятки (костели та церкви), веде так звана вулиця Мукачівська (а з Мукачева - вулиця Береговська: )). Прямуючи нею до центральної площі, площі Героїв, по дорозі можна побачити спортивну базу "Закарпаття". Саме на території цього комплексу знаходиться відомий термальний басейн, температура води якого становить 33 градуси. За відгуками, у відкритому басейні цікаво поплавати взимку, коли навкруги ще й сніг лежить.

Треба буде якось це перевірити, бо нажаль за браком часу, ми не мали можливості поплавати у хлоридно-натрієвій водичці.

За тим же браком часу, а точніше, у зв?язку з концептуально зміненим маршрутом, не вдалося нам детально оглянути й саме місто, екскурсію довелося проводити швидко, під невеличким дощиком й виключно "на колесах": ). А подивитись у місті є що: площа Героїв; реформаторський костел XIII-XIX ст. та будинок імперського суду (площа Кошута); римо-католицький собор Воздвиження Чесного Хреста XIIIст. (площа Ф. Ракоці); палац князя Г. Бетлена XVI ст. та безліч інших костелів XIII-XV ст.

м.Берегове. Пам?ятник Шандору Петефі

м.Берегове. Римо-католицький собор Воздвиження Чесного Хреста XIII ст

м.Берегове. Реформаторський костел XIII-XIX ст

Експрес-перегляд міста був обумовлений необхідністю виїхати з Берегове не пізніше шостої вечора.

Рішення про такі зміни графіку пересування було прийнято під час обіду, в перервах між очікуваннями та ласуваннями угорських страв.

Отже, поки ми чекали наше замовлення у одному з береговських ресторанів, постало питання: "А куди далі?". За планом, після огляду міста, ми мали ставати на ночівлю біля водосховища, на пів дорозі до Мукачева, вимальовуючи маршрутом трикутник. За умови ж везіння та відповідного розкладу, можна було також дизелем доїхати до містечка Батьове, а звідти до Ужгорода, й наступного дня, оглянувши місто, виїжджати потягом у Київ. Та якщо відповідного дизеля чи потяга не буде, що ж тоді?

"А як щодо варіанту поїхати велосипедами до Ужгорода через Чоп чи Мукачеве" - запропонував Максим. Цікавенька пропозиція, та за залишок світового часу ми до Ужгорода звісно не встигнемо, не та відстань (70 км десь) отже треба дивитися місце ночівлі на півдорозі.

Офіціант приніс нам перші страви - салати (європейський етикет: )), а я виклала на стіл топографічну й туристичну карти та описи пам?яток Ужгорода - треба ж знати не тільки куди, а й навіщо ми туди поїдемо; ).

Міряємо, прикидаємо, вирішуємо - перевірити розклад на залізничному вокзалі, й якщо дизеля немає - їхати через Мукачеве до селища Середнє (і замок тамплієрів, виявляється, там неподалік; дивина, бо саме туди мені й захотілося, після перегляду в гостях у Бартошів фільму про замки) й біля озера (чи то ставка) ставати на ночівлю. Сказано, зроблено.

Нам принесли гарячі супи-гуляші й юшки в хлібі.

м. Берегове. Костел на вул. Бетлена

м. Берегове. Невідома споруда, вул. Сечені

...

? Так скільки нам ще кілометрів?

? Поки не впадемо: ).

? А на вулиці дощик. Може ще тут посидимо?

? Десерт?

...

? Вечеряти ви хоч будете? - без надії в голосі питає Оля, наш завгосп, дивлячись на обсяг замовлення та пусті тарілки.

? Здається вже нє - не роздумуючи відповідає чотири голоси.

? Ну, й куди тепер подіти дві банки шпрот, що були розраховані на цей обід?

З розкладом дизелів нам таки не пощастило, оскільки найближчий необхідний потяг мав прибути пів на восьму, а за цей час ми вже планували доїхати до Мукачева й вирушити по трасі на Ужгород. За таких планів, "Паланок" випало споглядати ще й у променях вечірнього сонця. Берегове, нажаль, детально все ж не оглянули, тому є привід приїхати у це "угорське" містечко ще раз. Бо куди ще можна поїхати пообідати за 60 кілометрів та за 60 грн:)

Сонце поступово сідало за обрій, довкола було видно лише поля, й як виявила бойова розвідка - з безліччю колючок та вогким глиняним ґрунтом. Одне селище змінювалося іншим, а ставити намети не було де. Після цілого й вдосталь таки насиченого дня, останні три кілометри до с. Середнє вже далися важко. Та позитивною несподіванкою стало футбольне поле, на під?їзді до села, особливістю якого був кутовий нахил загальної площини. Як на ньому грають - то загадка: ).

Намети, за околицями селища, ми вже ставили у світлі ліхтарів. Недільний день завершився варінням гречки на трьох (дехто таки зголоднів: )), опівнічним чаюванням та розмовами за спогадами дня минувшого.

Траса Мукачеве-Ужгород. Футбольне поле

м. Мукачеве. Сонячний день не обійшовся без наслідків: )

Частина 5. Книжки відкладені на потім

.

З сімох днів тижня є один такий, що підпорядковується виключно впливу Місяця, й не як інакше. І от якщо в такий день дуже сильно намагатися прокинутись о шостій ранку, то благо, якщо нічне світило вам дозволить це зробити хоч би о восьмій, біоритми та все таке - то тонкі матерії: ).

Отже, у понеділок, дзвінок будильника пролунав на весь намет о шостій годині ранку, та виявився не аргументом того, що вставати вже час. Та коли настала вже година другого ранкового підйому, о сьомій, ігнорувати цього малого нахабника вже не можна було, бо виїжджати все ж мали о дев?ятій, щоб встигнути в Ужгороді не лише до потяга (о 13.20) але й хоч трохи подивитися місто, фортецю й краєзнавчий музей.

Як виявило пізніше опитування за багаттям та гарячим чаєм, перший будильник окрім мене взагалі ніхто не чув, та й за другим довелося чи вже не за каремати витягувати кожного по черзі з намету. Звісно уся провина була Місяця й не опівнічних розмов. А чия ж ще?; )

Ранок виявився гожим та привітним. Взагалі пробудження у лісі - то тема, про яку можна довго говорити окремо, якщо ще й враховувати те, що майже вся подорож минала рівнинною частиною Закарпаття, без жодного лісу.

Поснідавши й зібравшись ми вирушили у центр селища Середнє, шукати тамплієрівський замок.

Хто б сказав, то я б не повірила, що ми його у цій подорожі побачимо. Та думки, як відомо, то метафізична сила, яка час від часу має здатність приймати досить чіткі матеріальні обриси. От же й вималювалися вони у середньовічний, оповитий легендами замок, Ордену Рицарів Христа.

Середнянський замок був побудований монашесько-лицарським Орденом Тамплієрів у XII столітті й свого часу був най східнішою оборонною спорудою. Зараз замок є єдиною спорудою Ордену на території України.

Частина баштових стін, які можна побачити в наш час, є лише найвищим поверхом, відкритим для сторонніх оглядачів. Однак особливістю споруд Рицарів Христа є саме те, що основна та найтаємничіша частина замків захована під землею, й може складати 2-3 й більше поверхів.

с. Середнє. Тамплієрівський замок. Вигляд ззовні

с. Середнє. Тамплієрівський замок. Вигляд зсередини

Сама історія існування Рицарського Ордену, його переслідування та розпорошення монахів по різним куточкам світу, оповите столітніми таємницями та легендами. Одним з таких останніх прихістків храмовників, стали саме північно-східні землі тодішньої Європи. Можливо, якусь частину таємниці великих магістрів містить в собі й середнянський замок. Та нажаль на його території ще жодного разу не велись детальні дослідницькі роботи. На прохання сучасних монахів Ордену, взяти замок в оренду, наша держава відповіла відмовою. Отже замок й надалі залишатиметься не вивченим, поступово руйнуючись й можливо, через певний час, лише прапор, встановлений біля руїн, буде нагадувати що колись тут існував Тамплієрівський Орден. На жаль, вже навіть зараз на запитання "а де тут у вас старовинний замок" ми почули відповідь "та хіба то замок, одне каміння".

Отже, повивчавши трохи руїни рицарської давнини, ми залишили с. Середнє, та попрямували до останнього пункту нашою великої прогулянки - міста Ужгород.

м. Ужгород. Замковий парк. Статуя орла-турула

м. Ужгород. Замок

Остання ділянка асфальтованої дороги, виявилась трохи не передбачуваною, оскільки була прокладена вже не рівнинами, а пагорбами. Тому на деяких підйомах швидше виявлялося вести велосипед пішки: ). Такий темп, здавалось би якихось останніх 20 км, на жаль забрав в нас значний проміжок часу, саме той - за який ми не встигли оглянути все місто й краще роздивитися ужгородський замок. Та й навіть якби не місцевий хлопчина, який зголосився, на своєму велосипеді, показати нам найкоротший шлях до ужгородського замку, то пів годинної прогулянки замковим парком, в нас також не було б. Тому Ужгород, з його краєзнавчим музеєм, монастирями, парками, та чудернацьким рестораном "Деца у Нотаря" з винятковим колоритом, для нас так й залишився - оповіддю на самому початку.

Наша велика прогулянка завершувалася. Останні кілометри ми вже мандрували потягом Ужгород-Київ, проїжджаючи через Чоп, ще раз споглядаючи "Паланок" у вагонне вікно, та милуючись безліччю карпатських тунелів та краєвидів. Тому, склавши свої велосипеди на треті полиці, запевнивши сусідів, що ні педалі ні колеса на них не зваляться вночі:), почали пригадувати всі моменти й особливості мандрівки... Пригадувати наші 170 км й розуміти, що у ці місця неодмінно треба буде повернутися, додивитися все те, що не встигли й розвідати нові й цікаві куточки рідної історії і краю.

Використані джерела:
http://www.poi.uzhgorod.ua
http://48x24.com/
http://rodnayastrana.info/chinadievo.php
http://www.stejka.com
http://castles.com.ua/
http://gazeta.ua/index.php?id=246336&eid=671
http://www.tour.uzhgorod.ua/transcarpathia/chinadievo-castle-1/
http://www.berehovo-tour.info/