Велопрогулянка цікавинками Тернопільщини. З Дубно до Золочіва

Пролог

Їдея цієї подорожі прийшла моїй хорошій знайомій й чудовій дівчині Олесі. Задумалися якось, що є безліч місць на Україні, де ми не були - як історичнох пам`яток так й природних цікавинок. Отже не варто обмежуватись Кримом й Карпатами. А оскільки відстані між цікавинами немаленькі - то вирішили заодно й спробувати себе в велотуризмі.

Спочатку ми розраховували на дещо довший маршрут - планували захопити ще мальовничий замок на озері у Свірші - але через загруженність на роботі мусили скоротити маршрут, а змогли поїхати врешті-решт тільки ми вдвох.

Далі йде усяка лірика :), а практичні моменти описані в додатку

Отже?

День 0

Київ. Південний вокзал, 40 хвилин до відходу поїзда. На яку колію його подаватимуть - невідомо. Починаю деструктурувати велосипеди й створювати дещо з металу та скотча - це треба запхнути в чохол (у нас варіант 2-в-1 - один чохол на два велосипеди). Поїзд прийшов, як і слід було очікувати, на першу колію - хапаю в`язанку з двох велів й волочу її в протилежний кінець вокзалу. Єдине, що радувало - на першій колії високий перрон, легше буде затягати велосипеди. Але радість була недовгою - біля нашого останнього - 15-го - вагона, перрон полого спускається :)

Залазимо в вагон й починаємо пхати металоконструкцію на багажну полицю. Від гуркоту й сердитого сопіння просинається жінка на першій полиці й з острахом дивиться на все це. З`ясувалося, що нам доведеться тримати велосипеди всю ніч, бо колись на когось з третьої полиці впала ?кравчучка? - зі смертельним кінцем.

Але ось велосипеди оплутані мотузочкою - й сусіди сплять спокійно. Недовго думаючи, лягаємо спати й ми.

День 1

Дубно

П`ята ранку, перрон вокзалу у Дубно. Додивляюсь сон, паралельно збираючи велосипеди.

Повелотинялись деякий час по місту, доки відкрився замок.

Нам на двох проводять персональну екскурсію по Дубненській фортеці.

Потихеньку реставрується один з палаців. Нас провели до кількох залів, в яких залишились фактично тільки паркет та ліпнина під стелею.

До 86-го року в цьому приміщенні була військова частина, що, насправді й завдало йому чи не найбільших збитків. Зокрема відколупали одну з німф на ліпнині в бальній залі - бо вона не задовольняла вимогам моральності й могла розтлівати солдат.

Дубно. Ранок. Початок подорожі	Башта Беата - символ міста
Дубенська фортеця

Проїжджаємо кілька церков й виходимо до колишнього монастиря бернардинців, а нині Миколаївського собору. Робітники, що працюють на реставрації люб`язно (щоб ми робили без Олесиного шарму :) провели нас у підвал під собором. Доволі похмуре місце - розкопані залишки монахів та жертв НКВД-иських розправ.

Далі наш шлях лежить до Дубенського форту.

Дубенський форт

Мабуть одне з найбільш вражаючих місць на нашому шляху. Трохи поблукавши, ми врешті-решт знаходимо власне форт - він добре замаскований, ззовні - начебто просто схили, земляні вали. Проходимо повз заржавілі залишки воріт, нас зустрічають порядком розвалені цегляні стіни. Проходимо трохи вздовж стін й натикаємося на підземний хід. Колись він був закриритий масивними сталевими дверима - зараз залишилися лише проіржавілі рама та завіси.

Зовнішні мури форту

Внутрішнє подвір`я

У форті

З вологої напівтемряви туннелю ми виринаємо до внутрішного двору, де знаходиться двоповерхова споруда форту. Тут були казарми й церква.

У форті	Один із входів до форту
Залишки броньованих дверей	Такі ходи пронизують всі оборонні вали

Будівлі поросли чимось схожим на ліани, що додає занедбаності й якоїсь нереальності. Окрім центральної будівлі, тут ще й цілий лабіринт ходів, кімнат, сходів, потаємних виходів - вони пронизують оточуючий земляний вал.

Кілька годин у форті пролетіли непомітно. Нам треба їхати далі, на південь. Біля знака ?Кременець 42 км ->? нас наздоганяє легкий дощик. Наступні пару годин ми безперервно втікали від негоди - врешті решт нам це вдалося, практично уже на межі Рівненської й Тернопільскої областей. Крім того, тут мали місце дві знаменні події. По-перше, ми в`їхали в межі карти Тернопільської області, що лежала у мене в рюкзаку - відразу на душі стало спокійніше :) По друге, ми зустріли знак ?Велосипедна доріжка?, і, як не дивно, власне велосипедну доріжку. Судячи з її стану, велосипедистів тут не дуже люблять, але сам факт її аявності - це вже дещо. Особисто я цей знак зустрів уперше в житті :)

Кременець

Це містечко мальовничо розкинулось на кількох горбах. Рельєф нашої подорожі урізноманітнився нарешті підйомами й спусками :)

Замкова гора у Кременці

Кременець. Середня школа

Кременець. Костьол-ліцей

Прямуючи до кременецької замкової гори запитали дорогу. Запитали, як виявилося, в головного кременецького могильщика, пана Всеволода. Не думав до цього, що людина може так гордитися професією копача могил. Пан Всеволод мав вдалий день, то ж на радощах проводив нас на саму гору. А піднятися туди варто як мінімум заради краєвиду, що відкривається від замку. Лісисті кременецькі гори, все місто - немов на долоні, вдалині, на обрії можна розгледіти обриси Почаївської лаври, куди ми завтра попрямуємо.

Біля зруйнованих воріт сидить з книжкою дівчинка.

- А можна я вам розповім історію замку?

Гм, ну хіба можна відмовитись? Від Мар`яни, так звали дівчину, що своєю ерудованістю й бажанням вчитися посоромила би багатьох столичних однолітків - дізналися багато цікавого як про і сторію міста, так й про його сучасне життя.

Спускаємось, ще раз проїждаємо мальовничим центром міста - до готелю на околиці (готель виявився на диво недорогим й затишним).

Після насиченного дня спалося солодко :)

День 2

Почаїв

Почаївська лавра, як і форт, вразила своєю масштабністю. Але на відміну від форту, де панує запустіння, тут вирує життя. Це ціле місто в місті, зі своїми законами, не тільки відокремлене мурами, але ще й живе немов би у своєму часовому вимірі, неквапливому й розміреному. Його не порушує метушня й гамір, притаманні популярному туристичному місцю.

		Вид на лавру
У Почаївській лаврі

Варто пристати до якоїсь з числених екскурсій - є шо послухати. Запам`яталась одна з церков. Спускатися до неї треба сходами, але вона не під землею, а в мурі. Ікони в церкві вразили яскравими, сказати б - живими - кольорами.

Також запам`яталася гамірна трапезна з меланхолійною бабусею, що підбиває на рахівниці вартість трапези.

Підкамінь

Виїжджаємо з Почаєва й немов знову переносимось в інший світ. З гамірного людного місця потрапляємо в тишу й практично безлюддя. Вказівників практично немає, додається (нарешті! :) орієнтування по карті, асфальт змінюється гравійкою. Проїжджаємо практично безлюдними вулицями одного села, полем, ще одне таке ж село - тут вже недалеко й до Підкаміня.

Чоловік, в якого питаємо, як проїхати до Каменя, питання схоже не розчув, але відповів:

?Вам їхати треба? Вам або туди (махає рукою в одному напрямку, по дорозі), або - туди (показує в протилежний бік)?. Що ж, відповідь точна і вичерпна, нічого не скажеш :)

Дорога на Підкамінь

Той самий Камінь

Залишки храму на камені

Врешті нам показують дорогу, й ми - біля величезного Каменя, що височить на пагорбі над селищем (звідси й назва - Підкамінь), з одного боку - густий ліс, з іншого - високі масивні мури монастиря. Як тут з`явився Камінь - існує багато легенд. Й справді, він дещо ?не вписується? - ніяких скельних виходів поруч не видно. Це місце теж немов живе у своєму часі. Це відчуття тим сильніше, що людей тут практично немає.

Зверху на камені колись було язичницьке капище, а пізніше - християнський храм. Там і досі видно видовбані у камені ніші.

Поруч є дві печери, Але одна з них засипана, друга - зовсім невелика.

Повертаємося до монастиря. Насправді більшу його частину займає психоневрологічна лікарня. Кілька монахів живуть в іншій частині. Тут стоїть церква, в її крилі, що краще збереглося є діюча каплиця - одна на рівні землі, інша - під нею, в підвалі. За радянсько ї влади тут була в`язниця, значну частину церковної утварі спалили в`язні - рятувались від холоду. Церква реставрується, переважно руками місцевих жителів, незважаючи не похмуре минуле й невеселе сусідство - потроху повертається до життя.

А нам пора вертатись в сьогодення й думати, де б заночувати :)

Місцеві жителі порадили готель в сусідньому селі. Але при ближчому знайомстві ми з`ясували, що його цінова політика нам не підходить. Задорогий, якщо сказати по-людськи :)

Тож пішли шукати ночівлю по хатам.

Ми не тільки знайшли де переночувати, а ще й... Проте це вже буде завтра.

А поки що - щира подяка Паші з села Лукаші і його родині, що дали нам притулок.

День 3

Зранку Паша люб`язно визвався показати нам місцеву ц і кавину - заповідник ?Триніг?.

Про який ми самі навряд чи колись взнали би, а якби й знали - то навряд чи знайшли б.

Триніг

Триніг

Село швидко закінчилось, ми виїхали на грунтовку. Лісова дорога добряче заросла, але після двох днів твердого покриття - це те, що треба :) Дорога губиться, ми петляємо стежкою між величними буками - і ось ми власне на території заповідника ?Триніг?. Назву заповіднику дав ось такий, чудернацької форми камінь, схожий на звіра на трьох ніжках.

Прощаємося з Пашею, він вертається додому, а нам - їхати далі. Приблизно знаходжу за хмарами сонце, приблизно орієнтуюся - де це ?далі?. Приємною лісовою дорогою, розбавленою багнюкою після позавчорашніх дощів, вибираємося на мальовничу галявину із ставком. Звідси уже видно потрібну нам дорогу.

Дорога запам`яталася - кілометрів сім майже суцільного спуску, повз мальовничі краєвиди - ліс, яри - немов потрапив ненадовго до Карпат.

Буковий ліс. Кажуть це далеко не найбільші буки.
	Лісом - дорогою

Правда наступна ділянка - трасса - була доволі неприємна через велику кількість фур, що з гуркотом пролітають поруч з тобою, але на щастя недовга.

Підгірці

Таки да, Під-Г-і-і-і-рці :) - підйом до селища був мабуть найважчим на нашому маршруті.

Замок все ще на реставрації, і схоже, буде ще довго. Тож всередину нікого не пускали, й ми гуляли замковим парком, вельми мальовничим.

Костьол у Підгірцях

Підгорецький замок

Ввечері того ж дня, несучи на багажнику дощ, ми в`їхали до Олеська й зупинилися в місцевому готелі. Містечко нагадує один величезний ботанічний сад - в кожному дворі, на кожній вулиці буяє бузок. На жаль, ми приїхали доволі пізно, й замок та музей були вже зачинені.

А наступний день був понеділок, теж вихідний, в усіх музеях. Тому довелося вдовольнитися зовнішнім оглядом.

День 4

Золочів

Золочівський замок. Китайський палац

Через вихідний до Золочівського замку ми також не попали - завдяки Олесиному шарму вдалося вмовити охоронця й ми заглянути до внутрішнього двору, але не більше того.

Львів

Далі ми сіли на електричку до Львова. Залишили велосипеди у камері схову (вузькі львівські вулиці, забиті машинами - несприятливе для велотуристів середовище) й прогулялися ще містом.

Знову перрон, на жаль - подорож закінчується. Складаю пазл з велосипедів та їх запчастин, провідники з підозрою за цим спостерігають. Категорично вимагали квитанції, довелося купити.

Вагон новий, полиці з червоною оббивкою, проте з`ясувалося, що багажна полиця в нових вагонах ближче до стел і й наша металоконструкція не влазить. Довелося перескладати пазл ще раз :)

Епілог

Київ, вокзал. Дорога додому - вулиці практично порожні. Але жаль, все-таки, що все так швидко закінчилось? Що ж, значить - час думати про нову подорож :)

Маршрут: Дубно - Тараканівський форт - Кременець - Почаїв - Підкамінь - заповідник "Триніг" - Підгірці - Олесько - Золочів

Учасники:
Олеся Гавран (ідея й організація походу, PR)
Віталі Набока (технічна підтримка, господарча частина)

Додаток: (опис маршрута, корисна інформація)