Звіт про гірський похід 3 к.с. Джунгарським Алатау

Маршрутна книжка - 57-07
Керівник групи Соколов Артем Михайлович.

Маршрутно-кваліфікаційна комісія м. Києва розглянула звіт і вважає, що похід може бути зарахований 8 учасникам та керівникові як похід 3 категорії складності, і 3 учасникам як некатегорійний похід з елементами 3 к.с.

ЗМІСТ

1. Довідкові дані про туристський спортивний похід
1.1.Організація що проводить похід
1.2. Параметри походу
1.3. Характеристика району проведення походу
1.3.1. Загальні відомості про район
1.3.2. Флора та фауна
1.3.3. Історичні місця
1.4. Докладна нитка маршруту
1.5. Дані про досвід учасників
1.6. Звіт, відео та фото матеріали
2. Організація туристського спортивного походу
2.1. Загальна ідея походу
2.2. Варіанти під'їзду та від'їзду. Обґрунтування вибору точок початку та кінця походу
2.2.1 Транспорт і реєстрація
2.3. Заявлена нитка маршруту
2.4. Заявлений графік походу
2.5. Запасні варіанти
2.6. Аварійні виходи з маршруту
2.7. Зміни маршруту та їх причини
2.8. Інформація про проходження маршруту кожним учасником
2.9. Подяки
3. Графік руху та технічний опис проходження маршруту
3.1. Пройдений маршрут
3.2. Графік руху
3.3. Висотний профіль маршруту
3.4. Технічний опис проходження маршруту та паспорти перевалів
3.5. Опис виходу трьох учасників, що зійшли з маршруту
3.6. Картографічний матеріал
4. Додатки
4.1. Перелік особистого спорядження
4.2. Перелік групового та спеціального групового спорядження
4.3. Відгуки про фототехніку
4.4. Склад групової аптечки і коментар
4.4.1. Групова аптека
4.4.2. Особиста аптека кожного учасника
4.5. Оцінка придатності інвентарю, рекомендації щодо спорядження та інвентарю
4.6. Перелік продуктів, раціон харчування та його вага
5.6.1. Розкладка
4.6.2. Меню
4.6.3. Продукти
4.6.4. Закупки
4.6.5. Підножний корм
4.6.6. Загальна вага продуктів та спорядження на групу та в середньому на людину
4.7. Кошторис витрат на похід
4.8. Розклад руху транспорту, час роботи відділень зв'язку та ін
4.8.1. Контактні адреси та телефони
4.9. Список туристських звітів та інших джерел інформації

1. Довідкові дані про туристський спортивний похід

1.1.Організація що проводить похід

Туристський клуб НТУУ "КПІ" "Глобус", – www.tkg.org.ua

1.2. Параметри походу

1.3. Характеристика району проведення походу

1.3.1. Загальні відомості про район і мотивація

Фізична карта району з позначеннями основних географічних назв і маршруту

Джунгарський Алатау з точки зору геології формально належить до Північного Тянь-Шаню, хоча відділений від нього настільки розлогою долиною р. Ілі, що часто розглядається окремо. Більше того, кліматично і біологічно цей район теж відрізняється від "основного" Тянь-Шаню. Кліматично Північна Джунгарія – це Алтай, Південна – це Тянь-Шань, а самі гори оточені з усіх боків степами та напівпустелями. Якщо на північних схилах живуть бурі ведмеді у майже сибірський тайзі, то якщо перевалити на південь – їх замінюють верблюди і колюча степова рослинність.

Вузьким містком з'єднується Джунгарський Алатау з "монголомовним" хр. Борохоро у Китаї, який тільки через 400 км на сході торкається основної східної частини Тянь-Шаню. На півночі, через глибоке і вузьке провалля – знамениті Джунгарські Ворота, – масив межує з невисокими пагорбами хр. Тарбагатай, які вже належать Алтайський системі.

На заході гір немає, що дозволяє західно-розташуваному великому водному дзеркалу оз. Балхаш генерувати особливо красиві заходи сонця у горах.

Окрім унікальної географії Джунгарії поталанило на історичні події, як у давнину, так і у сучасності. Завдяки наявності гір вище снігової лінії, і, відповідно, рікам, що витікаються з них і роблять оточуючі пустелі родючими, цей район був заселений здавна і був традиційною ареною воєн і чехарди народів. Традиційна назва Джунгарського Алатау і територій на південь, захід і північ – Джетису (Семиріччя) за числом основних рік, які витікають з джунгарських гір (враховуючи р. Ілі) і впадають в оз. Балхаш. Саме через Джунгарські Ворота Чингісхан (як і більшість кочівників до і після нього) йшов захоплювати Європу. А на Півночі Джетису ближче до верхів'їв Іртишу були його зимівлі, де орда набиралася сил в часи розквіту імперії. Півднем, через долину р. Ілі, – йшла казахська гілка Шовкового шляху з унікальною переправою в районі місцевості Тамгали-Тас. Через прості перевали цих районів йшов гірський важливий шлях з Сарканду в Жаркент, через сучасну територію Китаю.

Пік Семенова-Тяньшаньського

В районі Джунгарського Алатау порівняно з іншими районами гірської Азії було проведено дуже мало походів, хоча зледеніння Джунгарського Алатау майже вдвічі більше ніж на Алтаї, а найдовші льодовики досягають 11 км (л. Абая). Причому район, як для Азії, невисокий, що мало б генерувати сталий потік туристів. Але вперше до району піка Семенова-Тянь-Шаньського (найвища точка району, 4662 м.) пішохідні туристи дійшли тільки в 1963 р. і до 80-х туристи походи в район припинили, так і не зробивши жодного гірського походу. Цьому, по-перше, "посприяло" прикордонне розташування гір. А по-друге – після збройного конфлікту "Жаланашколь" у 1969 році з китайцями, які мали претензії на значну частину Казахстану, у район взагалі стало неможливо потрапити без ґрунтовного "випуску походу" у КДБ. В квітні/травні того ж року дійшло до повної евакуації жителів району і організації фронту. Зрозуміло, чому про рекреаційний потенціал забули надовго.

Щасливо врятувавшись у 69-му від втрати середньоазійських республік Союз зрозумів, що два комуністичних режими добрими сусідами бути не зможуть. Місцевість Джунгарського Алатау була прискіпливо картографована, не забули про всякий випадок й про карти Китаю. Про той самий випадок сформували новий Середньоазійський військовий округ (1 кат.) за рахунок поспіхом перекинутих Білоруського, Уральского і половини Московського (тим більше, що повертати цю армію на місце доконфліктної дислокації було надто дорого).

Цікаво, що на топокартах позначки місяців проходження з'явилися навіть у сідловин складністю 2Б і 3А, аби тільки ця сідловина вела в Китай. Малоімовірно, що люди хоч раз піднімалися на них, і напевно ці стратегічні перевали залишаються непройденими й досі. Вершини зі встановленими за допомогою гелікоптерів триангуляціями зустрічаються впритул до найвищих вершин і кордону. У звуженнях долин р. Коксу та Ілі і зараз стоять чудово збережені похмурі ешелони бетонних ДОТів, які мали уповільнити визвольний похід Народної Армії Китаю. У горах, у долинах рік, що вели до н/к перевалів з Китаєм були прокладені дороги і побудовані застави, які наразі вже закинуті. А патрулювати місяцями у "секретах" низькі сідловини перевалів, до яких прокласти дорогу не вийшло, прикордонників регулярно закидували гелікоптерами ще у 90-х.

Таким чином до 80-х років Джунгарія залишалася майже невідомою туристам, окрім західної частини (хр. Каратау), найвіддаленішої від кордону і ближчої до м. Талди-Корган. Після походу у 1980 році та статті у 1983 році В. Тихонова почалося активне гірське освоєння району, хоча все ж переважно західної частини. Східні та північно-східні райони продовжували залишатися порожніми, якщо не враховувати числені прикордонні пости. Тільки в 2003 році Казахстан і Китай нарешті домовилися про передачу частину території Південної Джунгарії (все лівобережжя р. Хоргос стало китайським) і режим допуску послабився. Проте ще у 2004 році прикордонники дозволяли проводити походи тільки в Північній Джунгарії і тільки за умови наявності в групі громадян Казахстану.

Наразі основне завдання прикордонників – відлов китайських збирачів рогів маралів, золотого кореня та іншої джунгарської флори і фауни. Частково в цьому допомогають місцеві жителі, яким призначено винагороду у 100000 тенге (близько 800$) за впійманого живого китайця.

Таке виокремлене розташування, незвичайна історія, відсутність людей, а також лише епізодичні візити туристів протягом десятиліть роблять район особливо привабливим. Що й стало основною мотивацією його відвідати.

Несподівано для нас, вже по приїзді, знайшлася ще одна цікава особливість цієї частини Казахстану, – ми постійно стикалися з нагадуваннями про Україну. Перше питання, яке нам задали у аеропорту Алмати було "А чого це у вас акценту нема?". Дійсно, навіть "г" там вимовляють майже як в Україні. На базарі в Талди-Кургані закупилися халвою Дружківської фабрики та цукерками Рошен, хоча були впевнені, що в Азії солодощі виключно свої. Далі було більше – у мові начебто російськомовних місцевих ми чули "чисто російські" вирази на кшталт "здесь можно наколыбытысь" (про кафе), "в том селе вси повмыралы " (про закинуте селище). В селах, які проїжджали повз, від оформлення хат було враження, що їдемо Чернігівщиною.

Виявилося, що вплив українських переселенців, які їхали, хто добровільно (за царськими пільгами, на цілину), хто примусово (заслання, військові УПА та їх сім'ї) до Північного Казахстану протягом останніх 150 років досі відчутний. Наші супроводжуючі розповіли, що під час громадянської війни українські поселенці утворювали тут мініреспубліки і певні села досі називають за іменем місцевих отаманів. Здивував і лісник в перший день походу – виявляється, у нього самого бабуся окрім української інших мов не знала, а є села в степовій частині, де українці вже виїхали хто додому, хто в міста, а казахське населення, яке досі там живе, продовжує між собою розмовляти українською. В кінці походу, місцевий житель села Коксу показував висілки, де колись жили українці. Нажаль ми забули, як він його назвав, але місце мало чисто українську назву (щось подібне до Млинівка), причому про зміст її перекладу місцеві не здогадуються.

1.3.2. Флора та фауна

Соссюрея загорнута (Saussurea involucrata)

Район цікавий своєю фауною – в ньому ще вільно ходять ведмеди, сурки, марали та архари, водиться нешугана риба, та флорою – різномаїттям зелені та трав, зустрічаються дивовижної краси червонокнижні рослини, які ростуть прямо на осипу.

Але клімат поступово змінуюється і тут. Якщо колись оптимальний час походу був середина липня-середина серпня, то зараз погода встановлюється тільки на початку серпня. Сильні літні зливи (як у 2007 році – кожен день червня був дощовим) змінили звичні режими річок і позносили старі мости і переправи, що ще залишалися від радянських часів. Також збільшена сила потоку води та її бурхливий характер призвели до зникнення форелі в р. Теренсай та інших.

Однак ще можна зустріти, наприклад, квітку з назвою "соссюрея загорнута" (Saussurea involucrata), яка дуже цікава своїм зовнішнім виглядом та місцями, де вона примудряється рости – у крайніх умовах високогір'я (на камінних моренних полях, де навіть лишайників небагато, впритул до льодовиків). Взагалі у великому роді соссюрей приблизно 350 видів, більшість з яких росте у Гімалаях та Китаї. Також зустрічається в Монголії та Киргизії. Вид, який зустрічається в Джунгарії, – соссюрея загорнута, – має щиток з кошиків нагорі стебла тісно загорнутий широким листям. Суцвіття занурено в покривало з цього листя; крім захисної функції, вони, напевне, ще здатні відігравати роль апарату для захоплення комах.

Ясенець вузьколистий (неопалима купина)

Ясенець вузьколистий

Є сенс згадати можливі небезпеки з представників флори та фауни, про які повинен знати турист, зібравшись у гори Джунгарського Алатау.

Ясенець (неопалима купина) – багаторічна отруйна рослина до 100 см висоти. Листя з продовгуватими листочками довжиною до 5-10 см; суцвіття – рясно вкрите залозистими волосками; пелюстки бузково-рожеві з більш темними жилками; плід – коробочка, густо вкрита залозистими волосками. Квітне у травні – липні. Росте ясенець в південно-східній частині Казахстану, на гірських трав'янистих схилах і узліссях гірських лісів, поблизу передгір'їв серед чагарників і у луках. Листя нагадують листя ясена, квіти – великі, ніжно бузкового чи рожевого кольору. Трохи нагадують квітучий тютюн. Рослина має різкий неприємний запах ліків (асоціація зі стоматологічним кабінетом). Запах зазвичай відчувається здалеку і має служити попередженням про небезпеку.

В ясенці міститься ефірна олія – 0,15%, що виділяється рослиною в навколишнє повітря, особливо у сонячні дні. Тому, якщо в спекотний день піднести до рослини запалений сірник, то ефірна олія загоряється і оточує усю рослину ореолом полум'я. Вогонь згає, а ясенець залишається неушкодженим, звідси й назва "неопалима купина". Також, в рослині є алкалоїд сапонін, який є причиною опіків.

Цієї рослини в жодному разі не можна торкатися або нюхати! Особливо небезпечні саме квіти і коробочки з насінням. Під час доторку людина нічого не відчуває (у цьому її підступність), а згодом, годин через 12, шкіра на місці доторку червоніє, покривається пухирями й утворюється хімічний опік другого ступеня. Невдовзі пухирі лопаються, відкриваючи оголене м'ясо.

Аконіт джунгарський

Аконіт джунгарський – багаторічна трав'яниста рослина (у просторіччі борець). Стебло пряме, до 1,8 м заввишки. Листя округле, темно-зелені. Суцвіття – верхівкова пензель зі значних неправильних квіток, які мають різний колір залежно від виду: сині, фіолетові, бузкові, жовті, кремові і рідко – білі. Верхня частина має вигляд шолома чи ковпачка, під яким захована решта частина квітки. Під цим шоломом знаходяться редуковане вінце, перетворене на два синіх нектарника, котрі приваблюють запилювачів – джмелів, без яких аконіти неспроможні розмножуватися. Цвіте аконіт у другій половині літа.

Вся рослина отруйна і отрута сильніша за отруту курари (корінці). Однак у світі таке розмаїття аконітів, що ніколи не можна точно сказати, що саме цей шкідливий. Має надзвичайне проникнення крізь шкіру у кров, якщо його рвати голіруч, то за кілька годин очевидні симптоми харчового отруєння. Шкідливий навіть мед, у якому є частки пилку. При перших ознаках отруєння (оніміння язика, всього тіла, почуття жару у грудях, животі, нудота, блювота) потрібна термінова медична допомога. Не варто його нюхати, ставити в кімнаті, і просто рвати – просто милуйтеся.

Ідентифікацію аконіту ускладнює його сильна схожість на дельфініум, який також широко поширений у Джунгарії, але не є отруйним. Виглядає для неспеціаліста майже ідентично до аконіту (відрізняється кількістю пелюсток у квітці), тому сплутати ці рослини дуже легко.

Щитомордник (Ancistrodon halys)

Щитомордник

Також ми зустрічали у районі змію щитомордник. Розміри щитомордника невеликі – зазвичай біля 70 см. Загальний фон забарвлення сірий, коричневий, на спині розташовані широкі темні поперечно витягнуті плями, часто обведені чорним. Уздовж боків тулуба йде ряд дрібніших темних плям. На голові згори виділяється чіткий плямистий малюнок, а збоку проходить темна смуга. Живуть ці змії в степах та у глинистих і щебневих пустелях. У горах щитомордники зустрічаються на висоті до 4000 м (за відповідних умов; у Джунгарії оціночно до 2500 м.). Для відпочинку змії обирають щілини між каменями, нори піщаних ховрашків та інших гризунів. На полювання щитомордники виходять зазвичай після заходу сонця і активні до ранку. Проте навесні і восени вони активні і вдень. Укус щитомордника дуже хворобливий, та за 5-7 днів настає повне одужання. Смертельних випадків від укусу цієї змії майже невідомо.

1.3.3. Історичні місця

Як вже сказано вище, Джунгарія дуже багата на історичні пам'ятки. Одне із таких місць ми відвідали після походу – місцевість Тамгали-Тас, що переклається як "розмальовані камені".

Вид з "печери відлюдника" на р. Ілі

Місцевість розташована серед розпеченої жовтої напівпустелі, на березі яскраво блакитної р. Ілі, яка дає життя вузькій стрічці зелені вздовж ріки. Тут на початку другого тисячоліття знаходилася природня переправа через р. Ілі, вбудована в систему Шовкового Шляху. Течія тут стрімка, і тренована людина-пловець, пливучі в повну силу проти течії, в кращому випадку буде нерухома відносно берега. Тому традиційна азіатська переправа, коли пловці направляють і тягнуть плоти або човни, тут не працювала. Проте, через особливості поворотів ріки утворилося місце, де течія сама переносить плаваючі предмети на інший берег, не встигаючи віднести їх нижче за течією. Цим місцем і користувалися, як переправою "в один кінець".

Три головні зображення будд

Біля переправи і району були поселення монахів-буддистів (іслам прийшов сюди пізніше), від яких залишися багатометрові вирізблені на камені фігури бодхісатв із написами тибетською та калмицькою мовами. Найбільша фігура в центрі – Джан-рай-сику і знамените "Ом мані падме хум" (ཨོཾ་མ་ཎི་པ་དྨེ་ཧཱུྃ་). Ліворуч – зображення будди Шак'ямуні або Гуатама. Напис: "Вклоняюся Будді Шак'ямуні". Праворуч від центральної фігури знаходиться Будда Зцілення "Манла". Напис: "Вклоняюся Будді Манла". Окрім трьох центральних фігур є ще дві менші фігури будд і біля 1000 дрібних зображень як буддистського періоду (9-14 ст.) та і з епохи бронзи.

Трохи видно скелелазні маршрути, позначені білими стрічками, що залишися від змагань

Також це місце - скалодром алматинських скелелазів та альпіністів, які активно тут тренуються і проводять змагання весною та восени, коли тут не так спекотно. Влітку на сонці довго неможливо знаходитися (ми поміряли температуру через цілу годину після заходу сонця і коли суттєво повітря охололо - було 34°). Вдень ховалися у річці.

Лівий берег Ілі. Видно прямокутні низькі кіно-декорації фортеці

Любителям мейнстрім-кіно можливо буде цікаво, що на протилежному від кам'яних будд березі побудовані декорації міста Туркестан для зйомок фільму "Кочівник". Зовні виглядають як кам'яна фортеця і дуже гарно вписується в оточуючий ландшафт. Також це "місто" використовувалося для фентезійного фільму "Нічна варта".

1.4. Докладна нитка маршруту

м. Алмати – м. Талди-Корган – м. Текелі – с. Покатилівка – р. Великий Баскан – каньон р. Караунгур – р. Суурли – р. Уток – розвідка п. Закоханих Монтажників (1Б-2А) – л. Абая – вихід на гребінь піка Davidovitch (Абая ПнПнЗ) (~2А, 4520) п. півн. ребру – л. Абая – р. Уток – р. Суурли – п. Суурли (н/к, 2600) – р. Малий Баскан – л. Туристів – п. Котяче Око (2А, 3800) – п. Авсюка (2А, 3800) – л. Авсюка – л. Гагарина – п. Галерка (1Б, 3600) – п. Суфлер (1А) – л. Обручева – п. Обручева (Бесбасканський) (2А, 3800, рад. тур. п/п) – п. Друшлаг/Сцена (1Б, 3700) – л. Колоскова – р. Карасай – р. Карасирик – л. Булгакова – п. Каратор (1Б, 3600) – р. Караарик – р. Лагерна – п. Карангсай Сучасний (2А, 3620, п/п) – р. Карангсай – р. Караарик – р. Коксу – п. Онар (н/к, 2400) – р. Коксу – с. Коксу – Тамгали-Тас – м. Алмати.

1.5. Дані про досвід учасників

Додатковою умовою участі в поході, окрім досвіду участі в поході 2 к.с., було керівництво як мінімум н/к походом з гірською перешкодою (для чоловіків).

Фотографія	П.І.П.	Рік народження	Обов'язки в поході	Туристський досвід
	Соколов Артем Михайлович	1979	керівник	2ГК, 4ГУ – Західний Кавказ 2ГК – Карпати (зима) 3ПК – Родопи (міжсез., 2А) 3ГУ – Центральний Кавказ (Ельбрус, 5621 м.) Альп – Зах. Кавказ, 2А, міжсез
	Дубок Андрій Петрович	1978	зам. ремонтника, фотограф	1ГУ – Західний Кавказ (~3500) н/кГК – Карпати (зима) Альп – Західний Кавказ, 2А, міжсез
	Козлов Захар Володимирович	1979	фінансист	3ГУ – Алтай (п. Дружба, 3420) 2ГУ – Карпати (зима) 3ПУ – Родопи (міжсез., 2А) н/кГК, Карпати
	Лисак Олександр Володимирович	1984	ремонтник-фотограф	2ГУ – Румунія 1ГУ – Карпати (зима) Альп – Західний Кавказ, (2А, міжсез.) Альп – Центральний Кавказ, (1Б, міжсез., 4000) н/кГК, Карпати
	Набока Віталій Юрійович	1978	основний завхоз-фотограф	3ГУ, 1ГК – Західний Кавказ (п. Кожухова, 3400)
	Свірська Тетяна Володимирівна	1981	зам. завхоза	2ГУ – Центральний Кавказ (п. Балкбаши, 3961)
	Смілянець Наталія Леонідівна	1982	відповідальна за аптечку	3ПУ – Центральний Кавказ (ск. Пастухова, 4600) 2ГУ, 1ГК – Зах. Кавказ Альп – Західний Кавказ, 2А, міжсез. 3ПУ – Родопи (міжсез.,2А)
	Данилов Сергій Євгенієвич	1978	хронометрист	2ГУ – Алтай 3ПУ – Тянь-Шань (п. Попова, 4250)
	Данилова Антоніна Павлівна	1979		2ГУ – Алтай 3ПУ – Тянь-Шань (п. Попова, 4250)
	Репало Павло Олексійович	1984	фотограф	2ГК – Румунія (Молдовеану, 2543)
	Кривобабко Руслан Андрійович	1981	зав. по ведмедям	2ГУ – Кавказ

1.6. Звіт, відео та фото матеріали

Звіт можна знайти в Інтернеті на сайті турклубу НТУУ "КПІ" "Глобус".

Також на основі відео-матеріалів, знятих під час походу, змонтовано фільм "Джунгарія-2007". Його можно знайти у бібліотеці турклубу "Глобус", або безпосередньо у учасників походу.

Фото-матеріали представлені частково у даному звіті, частково в Інтернеті на сторінках учасників. Інші фото можна знайти безпосередньо в учасників походу.

2. Організація туристського спортивного походу

2.1. Загальна ідея походу

Ми переслідували такі цілі:

• вперше познайомитися з горами Середньої Азії, з наявним (тобто відсутнім на той момент) висотним досвідом;
• охопити максимально район;
• оглянути різні кліматичні і рельєфно-ланшафтні частин масиву;
• cпробувувати ходити без інформації (або з недостатньою) – звідси Східно-Північна Джунгарія та крайній схід Південної;
• відвідати маловідвідувані і дикі райони (сам район не дуже відвідуваний і вибраний підрайон такий, що туди рідко заходять);
• побувати в найвищому районі Джунгарського Алатау і спробувати зайти на найвищу точку району;
• попасти в райони, де ще наче збереглася майже дика флора і фауна, на яку ще не встигли суттєво вплинути люди;
• зазирнути в Китай.

Такі вимоги реалізуються в маршруті, який би охоплював обидві Джунгарії – Північну та Південну, причому їх східні і крайньо-східні частини.

Таким чином ми зафіксували район – Східно-Північна та Східно-Південна Джунгарія. Перехід через необхідність обходу території Китаю (р. Боротала) довгий і набагато перевищує необхідні для 3 к.с. 140 км. Все усладнюється важкістю організації заброски – це можливо лише в долині Коксу (Казан/Караарик), куди від найближчої цилівізації як мінімум 2 доби. Заброску гелікоптером відкинули як надто дорогу. Тобто маршрут вийшов лінійний і без заброски.

2.2. Варіанти під'їзду та від'їзду. Обґрунтування вибору точок початку та кінця походу

Переваги напряму Південь-Північ:

1. на початку йдуть перевали Південної Джунгарії, які більш-менш описані, відвідувалися вже після появи Інтернету в пострадянському просторі;
2. це дозволяє зробити плавний набір висоти і складності перед заходом в найвищий район Східно-Північної Джунгарії;
3. порівняно зручний підїзд – прямий автобус з Алмати до Жаркенту, звідки недалеко до підніжжя гір;
4. можна завершити похід сходженням на пік Семенова-Тянь-Шанського і спуститися вниз.

Недоліки напряму Південь-Північ:

1. основний – складність відїзду, потрібно об'їхати усю Джунгарію з півночі на південь, декількома видами транспорту; в умовах коли швидкість проходження особливо на півночі не ясна, та при квитках на літак, це дуже незручно,
2. рух на північ – з теплого півдня в більш холодну та сиру північ,
3. за заїзд в зону вільної торгівлю з Китаєм в районі Жаркенту (Панфілова) беруть гроші (якщо виїжджати може вдастся уникнути),
4. не залишається часу і потенційної можливості оглянути деякі цікавинки долини Ілі.

Переваги Північ-Південь:
- всі недоліки Південь-Північ стають перевагами
Переваги Північ-Південь:
- всі переваги Південь-Північ стають недоліками
Але:

1. перевали Південної Джунгарії описані також і з північного боку і це ті, що заходять в долину Хоргоса ("край світу" [2]) і з 2003 р. це вже територія Китаю;
2. акліматизацію можна спробувати набути ще в більш східних ущелинах від піку Семенова-Тянь-Шанського, їх фактично доведеться йти в режимі першопроходження, але це додає цікавості;
3. на заїзді складності добирання не так критичні і компенсуєються швидким виїздом з району;
4. за умови нормальної аклиматизації до піку Семенова-Тянь-Шанського він нормально вписується (на 7 день походу).

2.2.1 Транспорт і реєстрація

Літак

На час підготовки до походу було два варіанти добирання з Києва до Алмати повітряним транспортом:

1. прямий рейс Київ-Алмати (USD 500)
2. поїздом до Москви, й там одним із рейсів Москва-Алмати.

Другий варіант начебто обіцяв доволі значну економію 100-150 USD. В 2006 році квитки на рейс Москва-Алмати коштували близько 300 USD. Проте коли почали розробляти цей варіант, з'ясувалося, що квитки на рейс подорожчали – найдешевший рейс з Москви коштував тепер 400 USD. З урахуванням того, що плацкартні квитки, скажімо на порівняно дешевий поїзд N4 Київ-Москва, коштували 170 грн в один кінець (в два кінці біля 350 грн, тобто ~70 USD), економія була незначною, проте втрачався час.

Тому зупинилися на прямому рейсі компанії UMAir UF109 Київ-Алмати. Алгоритм вибору був простий – інших прямих рейсів з Києва (і навіть з України тільки UMAir літає) не було. Вже тоді було відомо про поганий сервіс та постійні запізнення літаків компанії. Ми в цьому пересвідчились особисто – рейс з Києва затримався на 6 годин, зворотній рейс – на 10. Проте інших варіантів не було. На час написання звіту, компанію UMAir позбавили ліцензії на європейських напрямках через постійні порушення. Проте в країни колишнього СНД рейси все ще діють – майте це на увазі і робіть запас часу при плануванні.

Пошук варіантів вівся з допомогою варіантів пошукових системи Galileo на сайтах агенств:
– має можливість пошуку приблизних цін на певні дати (що добре при попередньому пошуку варіантів), й пошуку на конкретні рейси.
Ціни наводяться без зборів
www.pilot.ua – Ціни наводяться з усіма зборами, але потрібно перепробувати різні дати, якщо рейс не щоденний.
А також система Amadeus за цим посиланням: http://airticket.com.ua/reservation/

Аеропортові збори Борисполя й аеропорту Алмати складають близько 50 USD. Подальші перемовини велися власне з працівниками агентства "Пілот" – вони повідомляють повну ціну квитка.

Рейси UMAir:

• UF109 з Києва по вівторкам й п'ятницям, виліт (за розкладом) в 18.00, прибуття в Алмати в 2.00 за місцевим часом наступного дня.
• UF110 з Алмати по четвергам й неділям, виліт 03.10, приліт в той же в 05.40 за київським часом.

Квитки варто бронювати пораніше. Ми брали 25 травня на 13 липня. Оскільки UMAir в черговий раз підвищувало ціни, це виявилося трохи запізно, тому з 10 місць тільки 7 було по 551, решта 3 – по 601 USD. В результаті, реальна вартість квитка на людину з усіма аеропортовими зборами склала 576 USD. Щодо знижок – в нашому випадку їх не було. Знижки визначаються політикою авіакомпанії, й політика може змінюватись з року в рік, тому варто завжди цікавитись цим у представників агентства чи авіакомпанії щодо знижок – є шанс отримати:

• молодіжні знижки (до 25 років)
• групові знижки (як правило, діють на групи з 10 осіб).
• іноді бувають знижки, якщо купити квитки в певний час
• якщо ввійдуть в положення великих мандрівників, які йдуть відкривати нові землі

Є потреба зауважити також про негативні сторони польотів з UMAir. А саме, відправлення нашого рейсу з Києва було затримано на 6 годин, а відправлення рейсу з Алма-Ати – на 10 годин! Велика подяка Андрію Дубку за те, що він знайшов представника компанії і добився, щоб той нагодував нас у місцевій столовій.
Загалом з UMAir пов'язана велика кількість скандалів, інформацією про які завалений Інтернет. Зокрема, в вересні 2007 UMAir заборонили літати до ЄС, а потім і геть признали банкрутом. Зараз замість UMAir зявляются аналогічні рейси Київ-Алмати від Аеросвіт.

Багаж й ручна поклажа

Норма безкоштовного провозу багажа – 20кг в багаж та 5 кг в салон.

За кожен кілограм понад норми – 4 USD.

Оскільки рюкзаки панів туристів практично напевно в цю норму не вписуються, варто вжити таких заходів:

• мінімізувати вагу особистого та групового спорядження (що й не тільки з точки зору багажу корисно),
• максимально закупати продукти на місці, а не в Києві (див. розділ "Харчування"),
• рівномірно розподілити вагу спорядження й їжі, що буде перевозитись в літаку.

Крім того в аеропорту є ваги, на яких можна зважити рюкзаки, й перерозподілити вагу, якщо потрібно,

• вдягнути важке взуття й речі на себе – в літаку потім можна роздягнутися,
• в ручну поклажу можна набити 6-7-8 кг, на її вагу менш пильно дивляться.

В нашому випадку у кількох учасників був перебір в 1-2 кг, але платити не примушували.

Іще поради:

• ознайомитись зі списком речей, що заборонені в ручній поклажі – щоб не викидати їх, або не повертати багаж. Перелік таких речей там доволі широкий і включає, наприклад, запальнички, гострі предмети, аєрозолі і навіть їжу і бактерії (!).
• не класти в рюкзак цінних речей, грошей, документів, речей, що можуть розбитись. Або принаймі не класти їх у легко доступний ззовні клапан.
• рюкзак повинен мати мінімум виступаючих елементів, кишень й т.д. Льодоруби-палки пакувати всередину, хвости ремінців ховати, лямки затягнути, пояс застібнути по можливості кругом рюкзака.

Місцевий транспорт та оформлення групи

З Києва ми домовилися з фірмою "СТеК" (Дмитро Сагуров) про трансфер з м. Алмати до c. Покатилівка і вище, якщо буде дорога. Фірма є оператором місцевого туризму в районі Джунгарського Алатау і розташована в м. Тєкєлі.

За домовленістю фірма робила нам реєстрацію в Казахстані (реєстрація потрібна з 26 жовтня 2006 року для громадян України), прокордонні перепустки (в прокордонні зони 2 окремих загонів – Сарканд і Жаркент) і лісовий квиток (перепустка в лісову частину Саркандських гір, яка має охоронний статус). Загалом послуги фірми (всі документи, трансфер Алмати - Тєкєлі на ГАЗелі і Тєкєлі - лісничий пост на р. Великий Баскан на ГАЗ-66) обійшлися нам в 100$ з особи. Дорого, але з урахуванням того, що відстань трансферу склала біля 500 км і необхідність реєстрації в двох загонах, прийнятно.

Альтернативні варіанти трансферу включають: залізницю до Уштобе, звідки таксі або автобус до Талди-коргана, або автобус зі станції Сайрам до Талди-коргана. Трансфер Талди-корган - Покатилівка складніший і вимагає без пересадки і пошуку транспорту в Покатилівку в Сарканді. Оптимістичний час самостійного добирання складає 2.5 доби за умов відсутності проблем з транспортом.

Претензій до роботи фірми "СТеК" немає. ГАЗель з водієм Мухтаром та експедитором Ларисою (яка супроводжувала потім нас до самих гір) була в Алмати з ночі. Нас дочекалися, не дивлячись на 6 годинне запізнення літака і те, що ГАЗель з водієм мали наступні замовлення після нашого. Дорогою до Тєкєлі нас завезли на базар, де ми (досить довго) скуповувалися. Розміщення на території базі Єловая в наметах, користування плитою і душем для клієнтів фірми безкоштовне. Трансфер Тєкєлі-Покатилівка затягнувся ще майже на добу від плану (через затримки в дорозі і стан доріг), але в решті нас доставили до домовленого місця. Єдиним негативним моментом є повільний зв'язок по пошті, через що ми не отримали телефони зустрічаючих перед вильотом. Ті телефони, що у нас були не відповідали, оскільки Дмитро був на оз. Алаколь, де немає покриття.

Необхідно також сказати, що працівниками фірми є члени рятувального загону "РІСК" (кер. Сергій Рузанов). Загін є прямим нащадком і єдиним аналогом колишньої місцевої контрольно-рятувальної служби в районі Джунгарського Алатау. Тому випуск походу і консультації проходять безпосередньо на території бази. Дзвонити, в разі чого, треба на фірму, яка і організовує пошуки. Рятувати будуть вони ж на тих самих ГАЗ-66 ("Шишигах"), якими і робляться трансфери у перегір'ях.

Оскільки ми б мали прилетіти в суботу о 8:00 (але запізнилися), а ОВІР в Алматі працює в цей день лише до 13 години, то реєстрацію зробити не встигли (потрібна персональна присутність). Оскільки чекати на закінчення вихідних ми не могли, то фірма пообіцяла нас зареструвати заднім числом, взявши у нас копії паспортів. Таким чином, хоч відміток в міграційних картах через це у нас не було, в базі зарестрованих МВС Казахстану ми були. Теоретично це б значило, що для перевірки реєстрації працівниками МВС необхідно б було проїхати у відділення і витратити багато часу. На практиці міграційні карти перевіряли тільки при вильоті, а оскільки рейс традиційно запізнювався (вже на 10 годин), то перевіряли швидко і не особливо прискіпливо. Членів нашої групи пропустили без перевірки, з іншими пасажирами рейсу, у яких не було реєстрації, проводили 20-секундну виховну бесіду.

Взагалі станом на літо 2007 року, через неузгодженість комунікацій між МВС та прикордоною службою, існували різні версії того, чи потрібна реєстрація туристам, які прилетіли літаком. Частина останніх продовжувала вважати, що не потрібна (як це було до 26.10.2006), хоча вже рік діяв закон, згідно з яким реєструватися потрібно було всім. Судячи з усього, вони в решті решт домовляться і реєстрація буде перевірятися всіма.

Телефони і адреси:
Адреса в Алматі: 050002, Республика Казахстан, г. Алматы, ул.Тянь-Шанская, д.9.
Адреса в Тєкєлі (турбаза "Єловая"): 041700, Республика Казахстан, Алматинская обл., г. Текели, ул. Ауэзова, д. 1-а.
Тел.:
+77772549801 Дмитро Сагуров (власник фірми)
+77057124344 Лариса Штопель (експедитор)
+73232240063 Сергій Рузанов (начальник рятувального загону)
+77283544866 тел. фірми в Тєкєлі
+77771722783 тел. представництва в Алмати
+73272782332 ще один тел. представництва в Алмати
+77056507808 і ще один телефон (мобільний)
+73283547365 Комендатура Тєкєлі

E-mail: sttek(at)mail.ru
Сайт: www.stek.kz

2.3. Заявлена нитка маршруту

Карта запланованого маршруту (870Kb)

Запланований висотний графік

м. Алмати – м. Талди-Корган – с. Покатилівка – р. Великий Баскан – р. Уток – пер. 3463 (1А-1Б) – льод. Герасимова – пер. 3500 (1Б-2А, рад.) – р. Суурлінка – льод. Абая – пер. НГУ (4350, 2А) – льод. Джамбула – пік Семенова Тянь-Шанського (4622, 2А, рад.) – льод. Джамбула – льод. Туристів – зв'язка пер. Котяче Око (2А) + пер. Авсюка-спуск (2А, 3813) – льод. Авсюка – льод. Гагаріна – пер. Галерка (1Б, 3630) – льод. Федоровича – пер. Друшлаг (1Б, 3756) – р. Карасай – льод. Булгакова – пер. Каратор (1Б, 3550) – р. Караарик – п. Демекпе/Чабанський (н/к, 3240) – р. Казан – пер. Озерний (1А, 3800) – пер. Наташа (1Б, 3740) – р. Минжилкі – р. Малий Коксай – пер. Двох псів (1Б, 3700) – р. Саргир – р. Каскабулак – льод. N168 – пер. Тишкан (2А*, 3930) – льод. Тишкан – р. Тишкан – пер. Сарибель (н/к, 2465) – с. Сарибель – м. Жаркент – м. Алмати

2.4. Заявлений графік походу

2.5. Запасні варіанти

1. За браком часу не йти радіально пер. 3500.
2. За браком часу зробити радіалку на пер. 3463.
3. Не йти на пік Семенова-Тянь-Шаньського, якщо не вистачає часу.
4. Замість зв'язки перевалів Котяче Око (2А) – Авсюка (2А) йдеться пер. Туристів 1Б на льодовик Шульца.
5. Замість пер. Тишкан йти пер. Джунгарія 1Б-2А.
6. За браком часу вихід долиною р. Казан-Караарик-Коксу.

2.6. Аварійні виходи з маршруту

У Північній Джунгарії всі виходи зводяться до спуску долинами рік, що течуть на північ до перших людей. У долинах Малого Баскану та Великого Баскану найближчими людьми є совхоз Аманбухтор та с. Покатилівка. Починаючи від подолання перевалу Каратор напрямом аварійного спуску стає спуск долиною Караарик, хоча перші люди зустрічаються лише на 3-й день дороги. Якщо пощастить, то в районі п. Тюйте-мойнак можуть бути літні кібітки чабанів.

У Південній Джунгарій евакуація набагато складніша, після перевалу через хребет, що відділяє її від р. Казан. Спуск руслами річок, окрім р. Хоргос, неможливий через каньйони. А лівий берег р. Хоргос переданий Китаю у 2003 р. і нам невідомо чи можна там спуститися. Крім того, це довгий шлях. Тому евакуюватися з Південної Джунгарії за умов заявленого маршруту довелося б н/к перевалами, якими користуються чабани – Уйтас (Юйтас), Багишки, Сарибель.

2.7. Зміни маршруту та їх причини

Через запізнення літака на 6 годин, затримку з реєстрацією на добу, проблеми з транспортом перевізників (для чого довелося заїжджати до Текелі), нещасний випадок на трасі біля Сарканту почали маршрут на 1.5 доби пізніше ніж планувалося.

Наступна затримка сталася через складний каньон р. Караунгур, на який втратили добу, ще добу зайняв підход до древньої кінцевої морени льодовика Абая, за якою знаходиться озеро Уток.

Тому вийшли у кільце з п. 3463 (Закоханих Монтажників) і п. 3500 з наміром пройти тільки перший в повернутися рікою Суурлінка назад. Проте неочікувано довгий, 6 годинний, підхід до перевалу Закоханих Монтажників призвів до відмови від завершення кільця, оскільки подальше накопичення відставання могло призвести до неможливості закінчити частину маршруту Південною Джунгарію вчасно.

Так і вийшло, коли ми втратити 2 доби на відсидку на льодовику Абая і загалом більше тижня на підхід під п. НГУ і повернення назад. Тому від частини маршруту Південною Джунгарією довелося відмовитися і завершити маршрут виходом долиною р. Караарик і Казан.

2.8. Інформація про проходження маршруту кожним учасником

Маршрут пройдений в повному обсязі 8 учасниками. Учасники П. Репало, Р. Кривобабко та В. Набока зійшли після п. Суурли через проблеми зі здоров'ям та браком часу (перші двоє учасників планували зійти після п. Каратор, але через затримку довелося сходити набагато раніше).

2.9. Подяки

Прапор спонсора

Група щиро вдячна

• компанії People.Net – оператору зв'язку нового покоління 3G, за допомогу в організації супутникового зв'язку;
• Еркінбеку Кабилову (ДМБ-1988, с. Білокоровичі, Житомирської області, а зараз чабан в долині р. Ерменсай) за гостинну зустріч нашої групи у свої юрті. На 23й день походу ми особливо оцінили таку гостинність і смак домашньої їжі;
• Отто Чхетіані за його звіт [2] та цінні консультації по району.

3. Графік руху та технічний опис проходження маршруту

3.1. Пройдений маршрут

м. Алмати – м. Талди-Корган – м. Текелі – с. Покатилівка – р. Великий Баскан – каньон р. Караунгур – р. Суурли – р. Уток – розвідка п. Закоханих Монтажників (1Б-2А) – л. Абая – вихід на гребінь піка Davidovitch (Абая ПнПнЗ) (~2А, 4520) п. півн. ребру – л. Абая – р. Уток – р. Суурли – п. Суурли (н/к, 2600) – р. Малий Баскан – л. Туристів – п. Котяче Око (2А, 3800) – п. Авсюка (2А, 3800) – л. Авсюка – л. Гагарина – п. Галерка (1Б, 3600) – п. Суфлер (1А) – л. Обручева – п. Обручева (Бесбасканський) (2А, 3800, рад. тур. п/п) – п. Друшлаг/Сцена (1Б, 3700) – л. Колоскова – р. Карасай – р. Карасирик – л. Булгакова – п. Каратор (1Б, 3600) – р. Караарик – р. Лагерна – п. Карангсай Сучасний (2А, 3620, п/п) – р. Карангсай – р. Караарик – р. Коксу – п. Онар (н/к, 2400) – р. Коксу – с. Коксу – Тамгали-Тас – м. Алмати.

3.2. Графік руху

* чистий ходовий/їздовий час;

** початок-кінець, переходу/переїзду;

*** к.ч.? за Київським часом;

**** м.ч.? за місцевим часом (за Київським + 3 години).

3.3. Висотний профіль маршруту

Висотний профіль маршруту

3.4. Технічний опис проходження маршруту

15 липня 2007

Виїхавши з бази в Тєкєлі на ГАЗ-66 поїхали в Талди-Корган і далі через Джансигуров і Сарканд в Покатилівку.

По дорозі стали свідками автомобільної аварії – легковий автомобіль на швидкості 140км/ч, після попадання колеса у вибоїну, втратив керування та, перекидаючись через бампер і обертаючись кругом своєї осі, вилетів у степ. Трапилось це в 200 метрах від нашого автомобіля, під час зупинки в дорозі.

З п'яти пасажирів четверо вилетіли через вікна (не використовували паски безпеки), були сильно травмовані (були очевидні симптоми черепно-мозгових травм, внутрішніх крововиливів, переломів, в т.ч. можливо хребта; шоковий стан у всіх, крім двох, які були притомні). Їх розкидало на відстані до 50 метрів від автомобіля, причому одного з пасажирів знайшли лише через півгодини, оскільки від вилетів у глибоку канаву далеко від автомобіля.

Одразу після пригоди ми прибігли з аптечкою і передали ампули кетанову, дексаметазону і перев'язочні матеріали, що складали більшість наших запасів. Серед десятка машин, що зупинилися чомусь не виявилося жодної аптечки. Міліція (яка прибула невдовзі з сусіднього села) також не мала медикаментів. Після уколів ми зайнялися перев'язкою і обробкою ран, з великими труднощами вдалося частково прочистити дихальні шляхи у двох постраждалих.

Міліціонери ні у що не втручалися. Здається, єдиною їхньою допомогою був виклик швидкої своїми засобами зв'язку, оскільки мобільного покриття на місці пригоди не було, а викликати супутниковим телефоном не вдалося. Відповідно швидка допомога з Талди-Коргану прибула лише через 2 години. За цей час вмерла одна з постраждалих. Стан решти важкотравмованих не змінився. Ми дочекалися приїзду швидкої, допомогли завантажити ноші, передали записки що, коли і кому з постраждалих вводилося і поїхали.

Оскільки, ще не розпочавши походу, ми вже залишилися фактично без травматичної частини аптечки, то на перший план вийшла задача поповнення аптечки. Більшість медикаментів знайшли (окрім дексаметазону).

16 липня 2007

Підйом по долині р. Великий Баскан до впадіння в неї р. Караунгур (3 год. 26 хв., перепад висоти +60 м (1450 – 1510))

Долина р. Великий Баскан

Машиною нас підкинули вище прикордонної застави. Коли ми вигрузили наші речі біля трактору лісничого, нам запропонували дочекатись водія й на тракторі переїхати на той берег річки (на якому була дорога). Але зваживши всі за та проти, зрозумівши, що всі ми з речами на тракторці навряд розташуємося, ми вирішили далі йти своїм ходом. І от за 20 хв. на 12-ту, на 3й день перебування в Казахстані, ми вирушили в дорогу вже пішки. Погода похмура, іноді виглядає сонце.

Пройшовши перші 20 хв., робимо перший технічний привал, роздягаємось. За годину з'явились перші поломки спорядження (зламався поясник і ще щось). Зашиваємося, обідаємо, очима проводжаємо торохкотячий трактор на протилежному березі і продовжуємо свій шлях.

Широка лісова дорога йде лівим (орографічно) берегом річки. У лісі знаходимо суниці й радіємо їм, закусуючи цукерками Рошен, купленими у Талди-Коргані. Переходимо невеликий потічок, перша переправа, всім поки що шкода мочити черевики. О 2й дорога закінчується, а пригоди лише починаються.

До впадіння р. Караунгур дорога на лівому орографічному березі не з'явилась. Зате виникли скелі, що спускалися прямо в воду. Вимушені були дертися через ліс під сильною зливою, вдихаючи дурманний запах лісових рослин, різкий кислий запах мурашників; обминаючи високі зарослі борщевику та інший тільки ботанікам відомих рослин...

На злитті річок стаємо на ночівлю, розпалюємо вогнище, готовимо смачний чай з листками малини та смородини. Невдовзі до нас у гості заходить місцевий лісничий, як виявилося "українського походження". Розповідає багато чого цікавого про тутешні місця.

Лісничий також розповів нам про повені та розливи річки минулих років, через що дорога далі дуже пошкоджена, йде частинами по різні боки річки, мости всі зруйновані, та й річка зараз досить повноводна, оскільки постійно йдуть дощі (увесь червень, потім перерви на 2 тижні і знов почалися зараз).

17 липня 2007

Підйом каньйоном р. Караунгур до впадіння в неї р. Суурли (2 год. 49 хв., перепад висоти +190 м (1510 – 1700))

Очікуючи важкі переправи, але з надією на краще, вирушаємо в дорогу по ущелині р. Караунгур. Широка автомобільна дорога то зникає, то з'являється. За один перехід доходимо до скельного притиску, в цьому місці дорога переходить на інший берег. Також за наявними описами походів минулих років, десь в цьому місці треба перейти на той бік річки. Видно, що тут був переїзд – річка розливається в два рукави, але навіть це зараз не дуже втішає, річка дуже повноводна. Альтернатива переправі – рухатись лівим берегом, має свої недоліки, оскільки далі можливо наткнемося на притиск, який не зможемо обійти. Основна перевага переправи тут це те, що ми будемо рухатись за описом минулих років. Вирішуємо переправлятись.

Проаналізувавши стан ріки, умовно намалювали собі шлях її проходження. Вирішили йти групами по 4 чоловіки: ближче до течії та по обидва боки ставити найсильніших, всередині жінок та дітей. Найскладнішим для подолання виглядав перший рукав ріки – він був вузьким, виглядав глибоким і самим повноводним, далі треба були йти зигзагом по мілині, після чого подолати менш складний другий рукав ріки. Останній трійці організували водну страховку в одного чоловіка з сумнівною ефективністю в разі НС. Вибір оптимального варіанту й сам переправа в цілому зайняли близько 3х годин.

Переправа через р. Караунгур

За 10 хвилин руху по правому орографічному берегу річки знову натрапляємо в скальний притиск, дорогу змито. Тут річка не така зручна для переправи, хоча й робить поворот. Але намагаємось обійти прижим водою (без переправи на протилежний берег). Перший рукав проходять всі без проблем. Проходження основного рукава річки викликає складності у першої трійки (серед яких одна дівчина) і вони повертають назад. Замінюємо дівчину сильним хлопцем і відправляємо на ще одну спробу. Ця спроба виявилась не легкою і напруженою. Хлопці здорово виснажились боротьбою з річкою, сили були явно нерівні. Зважаючи на цей факт, решта групи почала шукати альтернативи переправі, й пішли в обхід скального притиску зверху. Це зайняло близько 50 хв.

Наступні два переходи, не зважаючи на маневрування між річкою та скелями виявились вдалими, переправлятись через річку більше не довелося. Але попереду чекала кульмінація дня – переправа по колоді через р. Караунгур до впадіння в неї р. Суурли. Детальний опис переправи можна знайти, прочитавши статтю "Випадок переправи по колоді через р. Караунгур".

Після переправи через р. Караунгур, біля хатинки недалеко від р. Суурли стали на ночівлю. Сушимо промоклі речі, засинаємо з думками про сьогоднішнє випробування водою.

18 липня 2007

Підйом вздовж річок Суурли та Уток (4 год. 49 хв., перепад висоти +800 м (1700 – 2500))

По лівому орографічному борту р. Суурли йде гарна широка дорога. Вона зразу ж набирає висоту і йде набагато вище рівня річки. Іноді дорога губиться в траві, вище переходить у стежку.

Через те, що дорога йде набагато вище річки, злиття річок Уток та Суурли ми не бачили. На одному з струмків, що впадають в р. Уток, пообідали смачним супчиком зі знайденою великою порхавкою (дощовик їстівний), закусуючи зростаючою прямо під ногами дикою цибулею.

У другій половині дня виходимо до широкого цирку, в якому річка розливається великою кількістю рукавів. В звітах минулих років це місце названо "райським куточком", і це дійсно так (див. фото в паспорті пер. Суурли). Тут ліс зникає, трапляються лише поодинокі ялини, схили порослі жерепом, починається зона осипів.

О 5 вийшли на першу сходинку сипухи, де серед великого каміння заховали заброску, рясно присипавши її червоним перцем для ведмедів. Після чого піднялись на ночівлю в цирк правого притоку р. Уток. В цю долину планується радіальний вихід з легкими рюкзаками до невідомого перевалу.

19 липня 2007

Радіальний вихід на розвідку пер. Закоханих Монтажників (6 год. 31 хв., перепад висоти +830 м -300 м (2500 -3300 – 3000))

Див. паспорт пер. Закоханих Монтажників.

20 липня 2007

Підхід до моренного валу перед л.Абая (5 год. 43 хв., перепад висоти -400 +500)

З місця ночівлі біля озера за 1 годину спускаємось до заброски. За 3 години вийняли та поділили заброску, потрапивши самі у свою ж перчену пастку (перець постійно ліз у вічі). Розібравши заброску починаємо підйом сипухою до озера Уток. Морену складає каміння середніх та великих розмірів. Біля самоого озера каміння стає невеличкими за розмірами скелями, пересуватись по ньому стає складно. За дві години піднялись від місця заброски до оз. Уток (див. фото у паспорті п. Суурли). Озеро має сизий колір з блакитними смугами в місцях впадіння в нього підземних джерел.

Опис подальшого руху групи дивіться у паспортах перевалів.

Перевал Закоханих Монтажників (1Б-2А)	Пік Давидович (Davidovitch, Абая Північно-Західний, 2А) і перевал НГУ (2А)	Перевал Суурли (Барак-Кезень, н/к)	Перевал Котяче Око (2А)
Перевал Авсюка (2А)	Перевал Галерка (1Б)	Перевал Суфлер (1А)	Перевал Обручева (Бесбасканський, 1Б-2А)
Перевал Друшлаг (Сцена, 1Б)	Перевал Каратор (1Б)	Перевал Карангсай Сучасний (2А)	Перевал Онар (н/к)

6 серпня 2007

Після проходження пер. Карангсай Сучасний спускаємося в долину річки Караарик, минаючи покинуту погранзаставу. За годину стаємо на ночівлю біля річки Караарик.

7 серпня 2007

Переправа через рукав р. Караарик

Шлях долиною р. Карарик

Через годину після виходу з місця ночівлі вирішуємо переправлятися на лівий берег ріки Караарик й далі рухатись по ньому. В місці переправи річка складалася з двох рукавів з нешвидкою течією у кожному. Загалом переправа зайняла 20 хв. Правим берегом рухалися по трав'яному схилу.

Через 5 годин після переправи вийшли на лісовозну дорогу, але через 1,5 год. дорога зникла, мабуть колись була розмита рікою, по дорозі зустрічаємо пустий дім з бочкою.

Через годину дорога знову з'явилася, але невдовзі знову зникла у траві. Судячи з такого стану дороги, раніше нею активно користувалися, тому що в цій долині були масові пасовиська худоби (як сказали нам потім пастухи). Зараз такої кількості худоби вже немає, колгоспи розвалились, тому в долину ніхто не заходить й дороги почали занепадати.

8 серпня 2007

Прямуємо по вже впевненій ґрунтовій дорозі вздовж р. Караарик. По дорозі зустрічаємо пасовиська з пустими кошами. Також зустрілася зграя коней, спочатку ми подумали що вони дикі, але, зустрівши людей на пер. Онар, зрозуміли чиї вони. Коні ходять без пастуха, але в них є вожак, котрий намагався нас відігнати своїм суворим поглядом. Вздовж дороги на полях багато суниці, в лісі рясно малини. Це дуже сповільнює групу.

За 4 год. після виходу з ночівлі дійшли до впадіння р. Казан, переходимо міст і прямуємо на пер. Онар. Опис проходження перевалу див. в паспорті пер. Онар.

9 серпня 2007

Спуск долиною р. Коксу до с. Коксу (8год 13хв, -800)

Засіб для переправи у місцевих жителів

Долиною р. Коксу йде гарна ґрунтова дорога. ми поставили собі за ціль спуститися з пер. Онар (н/к, 2400) до с. Коксу за один день. Цей день вийшов дуже довгим і непростим. Місцеві прогнозували нам, що ми не встигнемо так швидко вийти, але поступове приближення цілі надавало нам сил і натхнення.

Вихід р. Коксу у степ

Треба сказати, що подорож долиною Коксу виявилась не менш цікавою ніж ходити по горам. По дорозі нам зустрілося багато приємних, цікавих людей та зачаровуючих пейзажів. Ось на фото, наприклад, засіб для переправи у місцевих жителів

В степ р. Коксу виривалася різким потоком скрізь символічні скельні ворота. Цікаво, що недалеко від воріт ми знайшли декілька дивних невеличких споруд – це були доти, які з остраху перед вторгненням Китаю рясно набудували у долинах Коксу та Ілі після конфлікту Жаланашколь у 1969 році.

Пройшовши ворота р. Коксу вже в сутінках, ми потрапили з гір до степу. Тут навіть вітер дихав інакше. Коли стемніло ми розбили табір і приготувалися до завтрашнього раннього підйому.

10 серпня 2007

Вранці пішли по мосту у с. Коксу (лівий берег р. Коксу), де о 7 годині ранку зупиняється автобус на Алмату. Але не дочекавшись автобусу, ми домовилися з місцевим жителем, що він довезе нас до Алмати, ще й завезе на Капчагайське "море" і в місцевість Тамгали-Тас в долини р. Ілі (хоча це гак у 60 км від траси). Сам він виявився в минулому альпіністом з 2-м розрядом (а також парашютистом, лижником та легкоатлетом - все по 2-му розряду) і останній раз був на скеледромі Тамгали-Тас цілих 20 років назад, тому йому було й самому цікаво відвідати його.

3.4. Опис виходу трьох учасників, що зійшли з маршруту

Вихід долиною річки Малий Баскан

День 1

Занедбана застава в д. р. Малий Баскан

Дорога, що спускається з перевалу Суурли (н/к) розходиться. Частина групи у кількості 3 чоловіків сходить з маршруту по долині річки Малий Баскан. Від місця прощання з основною частиною групи йде доволі набита ґрунтовка. Майже зразу, через 300 метрів виходимо до групи доволі занедбаних будівель, – схоже тут бул або є прикордонна застава.

Перший міст через р. Малий Баскан.

Тут ми переходимо перший міст - на вигляд не дуже зруйнований, проте страховку на всякий випадок робимо.

Приблизно через годину ходу лівим берегом підходимо до залишків наступного мосту. Від мосту залишилась тільки одна балка, то ж ми відпрацьовуємо класичну переправу по колоді.

Поруч з мостом річку перетинає дорога – наскільки відомо машина класу "Шишиги" (ГАЗ 66) може піднятись практично до верху долини, якщо річка не дуже повноводна.

Після залишків мосту стикаємося з серйозною перешкодою, що надовго нас затримує доволі надовго – малинником.

Через два 45-хв переходи в швидкому темпі проходимо ще один міст, практично цілий, страховку не робимо.

Іще через два 45-хв переходи виходимо до автомобільного броду (дорога перетинає річку). Проте зробивши пару спроб перебродити річку стінкою, відмовляємось від цієї ідеї – течія занадто сильна.

Здійснили коротку розвідку й знайшли не дуже помітну стежку на цьому ж, орографічно правому, березі. Стежка піднімається по кручах вздовж річки й через 20 хвилин ми виходимо до мосту, напроти будинку лісника. Тут ще затримуємося в малиннику – останньому на нашому шляху. Після нього перетинаємо річку по мосту й рухаємося в напрямку с. Аманбухтор. Через півгодини проходимо закинутий будинок, й після нього знаходимо балку зі слабеньким джерелом. Уже 8-ма година, тому вирішуємо в село не йти, а ночувати тут.

День 2

Шлях до Покатилівки

Зранку, близько 9 годин, до нас під?їжджають місцеві пастухи на поспілкуватись. З?ясували, що шансів знайти машину в Аманбухторі у нас мало, бо всі уже на роботі. Тому збираємося й рухаємося на північ, через невеликий хребет, - у Покатилівку. За три години перевалюємо хребет й спускаємось на дорогу. Ще за 45 хвилин доходимо до мосту в центрі села. Тут пішоходна частина нашого маршруту закінчується.

Добирання до Алмати

Аманбухтор / Покатилівка - Сарканд

Перше завдання при вибиранні з району - дістатись Сарканду. Рейсових автобусів з Аманбухтора й Покатилівки чи то немає, чи то вони ходять дуже нерегулярно. Домовитись з попуткою не проблема, оскільки автомобілів у населення доволі багато, нехай деякі з них уже трохи розвалюються. Проте, щоб виїхати з Аманбухтора, туди слід попасти не пізніше 8-9 години ранку, оскільки більшість водіїв зранку їдуть в Сарканд. Такса 200-250 тенге з людини. Теоретично можна виїхати й ввечері, коли всі повертаються з роботи – проте тоді складніше буде знайти транспорт до Алмати й в саму Алмату ви попадете уже вночі.

З Покатилівки місцеве населення під?їжджає на попутках – зупиняються вони біля мосту. Стандартна такса – 200 тенге з людини.

Сарканд - Алмати

10000 тенге коштувала легкова машина до Алмати. Найти попутника, якщо число учасників не кратне чотирьом, - не складно. Ціни на більш місткий транспорт не взнавали. Дорога займає близько 5-6 годин.

Крім того, можна під'їхати до Талди-Коргана (~3500 тенге машина) – це доволі крупний транспортний вузол – й там шукати рейсовий транспорт, має бути дещо дешевше.

Також варто поторгуватись й бути готовим до спроб збити додаткові гроші "А за багаж!?" уже в дорозі або по приїзду.

Алмати

Проживання й харчування

Бюджетний варіант проживання – готель при автовокзалі "Сайран" – 700 тенге/день коштувало койкомісце (5-6 ліжок у кімнаті + санвузол). Близько 900 тенге/день коштувало місце в "трехМісцевом полулюксе" (те ж саме, що кімната з койкомісцями, тільки з телевізором).

Тут же в готелі розташований пункт, де іноземні громадяни можуть пройти реєстрацію.

В готелі аеропорта "Алмати" ціна за проживання в найдешевших 2-3 місних номерах – теж близько 900 тенге/день з людини. Тут же діє камера схову (250 тенге день).

Пристойно похарчуватись в недорогих кафешках можна за 400-500 тенге.

Проїзд у міському транспорті (фактично тут тільки автобус) – 40 тенге, 20 тенге рюкзак.

Варті уваги місця

Алмати місто доволі молоде (місто Вєрний, що дало початок сучасній Алматі, було засновано в 1854 році). Історичного центру як такого в місті немає, забудова в основному в стилі соцреалізму. В цілому місто доволі зелене, хоча це дещо нівелюється великою кількістю машин.

Кілька об?єктів, що можуть бути цікавими:
- Парк Панфіловців й Свято-Вознесенський кафедральний собор. Доволі великий і упорядкований парк в центрі міста. Крім собора, з естетичної точки зору, нічим не вирізняється. Загальне враження від парку дещо псує караоке - іноді складається враження, що тут відбувається зліт людей, позбавлених слуху, але не бажання співати.
- Державний музей Казахстану. Не зважаючи на деякий наліт ура-патріотизму й всеосяжної любові до Нурсултана Назарбаєва, експозиція в музеї багата й доволі цікава. Експозиція покриває як стародавній період, так і сучасне життя країни.
- Спорткомплекс "Медео". Знаходиться у передмісті Алмати, туди легко дістатись громадським транспортом. Високогірний спорткомлекс, на висоті 1691 м. Доволі мальовничий й масштабний.
- Інше. Нас дещо приємно здивувала наявність українських алюзій в цьому місті. Проте це досить логічно – спадок часів освоєння цілини. Є кілька пам?ятників Шевченку. Вулиця, що веде до аеропорту носить ім?я Богдана Хмельницького, й будинки на ній нагадують за архітектурою полтавську чи дніпропетровську область України.

Свято-Вознесенський собор у Алмати.

Державний музей

Спорткомплекс "Медео"

Пам?ятник Шевченку

3.4. Картографічний матеріал

Карта маршруту (1:200000). Невелика частина маршруту до с. Коксу знаходиться поза картою.

4. Додатки

4.1. Перелік особистого спорядження

4.2. Перелік групового та спеціального групового спорядження

*як виявилося вже у аеропорту, до супутникового телефону ще йшла зарядка на сонячних батареях, яка важила не менше 1кг.

4.1.1. Відгуки про фототехніку

В якості основного фотоапарату використовувалась цифрова дзеркалка Canon EOS 400D із двома об'єктивами Sigma 30/1.4 та Canon 50/1.8 MkII. Фікси були обрані через їх кращі, порівняно із зумами, оптичні характеристики.

Sigma 30/1.4 на матриці з кропом ~1.6 працює як штатний об'єктив (normal lens), з ледве відчутним ухилом в ширококутність. Використовувався для 95% всіх фотографій, оскільки фотографувати хотілося більше пейзажі. З корисних властивостей об'єктива - внутрішнє фокусування і герметичність, завдяки чому об'єктив не пітнів зсередини (див. Canon 50/1.8). Відносно велика світлосила - можна знімати такі сюжети, як "підйом о 3 ранку", "викручування опівночі спальника з виловленного рюкзака" тощо - отже знімати звичайні сцени з недостатнім освітленням з витримкою, прийнятною для зйомки з рук. З недоліків - замерзало HSM під час зйомок в 3-4 ранку (була потрібна дофокусировка вручну) на льодовиках на висотах 3200+, плюс вага об'єктива вища за середню по індустрії (~600гр).

Canon 50/1.8 використовували лише як портретний об'єктив. Переваги – легкий, компактний, відносно дешевий, з виключно гарним малюнком. Але десь на другий тиждень після постійних охолоджень-нагрівань і життя під дощем дуже "пітніла" одна з внутрішніх лінз. Волога висохла, але цятки зібраного зконденсованою вологою пилового конгломерату вдасться прибрати швидше за все лише у сервіс-центрі Canon.

Живленням для фотоапарату слугували 8+2 батарейок Duracell Turbo, запакованих у батарейну ручку BG-E3. За весь похід було витрачено 10 батарейок, тобто у початковому комплекті всього 2 батарейки замінили на свіжі. Така заміна можлива тільки у разі послідовного з'єднання батарейок в фотоапараті (батарейному блоці), інакше розряджені батарейки будуть заряджатися за рахунок нових. Доцільно знімати батарейний блок або виймати батарейки при ночівлі на льодовиках та інші місцях локалізації могильного холоду, зберігати батарейки в спальнику вночі і у внутрішній кишені певний час після виходу, до появи цілющого сонячного тепла.

Також з оптики використовувався поляризаційний фільтр під об'єктив Sigma - для отримання небесного кольору та захисту лінзи самого об'єктива. Під час зйомки рекомендується викручувати вмонтовану "контрастність" в фотоапараті на мінімум, щоб уникнути пересвічення в сонячних сніжниках і льодовиках, а потім вже, при постобробці, повертати картинку до норми рівнями. Якщо так не робити, то деталі снігу зникаються повністю.

Слід додати про мильниці. Використовувалися ще 2 фотоапарата Canon PowerShot S3 IS і Canon А540. Фотоапарат Canon А540 використовувався як дублюючий. Основна перевага – швидка готовність до зйомки, зручно робити фотографії на маршруті не зупиняючи групи. На комплекті акумуляторов Ansmann AA 2 2700 mAh вдалося заповнити 2-х гігабайтную картку. Під час дощів в фотоапараті запотіли лінзи в об'єктиві, але за сонячної погоди відновилися. Також фотоапарат має порівняно з узятою для 400D 30 мм Сигмою ширший кут, що важливо для зйомки технічних фотографій перевалів. Отже комплект з 2-х різноформатних фотоапаратів добре себе зарекомендував, забезпечуючи і якість фотоматеріалів і оперативність зйомки.

4.3. Склад ремонтного набору

4.4. Склад групової аптечки і коментар

4.4.1. Групова аптека

Коментарі з використання аптеки

Травма переносиці в учасниці

*Коментарі щодо використання спорів порхавки (латинська назва Lycoperdon pyriforme, користуватися можна й іншими видами (Lycoperdon і Langermannia), крім Scleroderma sp.): Для зупинки кровотеч користувалися засушеним грибом (спорами) "порхавкою". Можна також використовувати і свіжі гриби - розтинаючи і прикладаючи плодових тілом до рани (стерильно). Дуже ефективна штука - як кровоспинне і бактерицидний засіб. Рани не гниють, швидко тромбуются і гояться. Не змогли ефективно використати разом із перекисом, оскільки він руйнує пори. Спочатку перекисом потрібно обробити, очистити рану, і потім засипати грибом. У такий спосіб, на моєму досвіді, вилікувано наступні рани: глибокі порізи склом долонь (використовували лише перекис і гриби), глибока рублена рана на переносиці (див. фотографію, використовували п/в, зеленку, гриби) та інші.

*Коментар по фурункулам і нагниттям: У двох учасників в поході були фурункули.
1. Один фурункул майже вилікували в поході (стрижень вийшов і він почав затягуватися), на початку він виглядав як звичайне забиття і мастили ми його Індовазіном, а потім почав виходити гній. У цього учасника крім того всі маленькі ранки гноїлися. Очевидно через ослаблений організм (він перехворів на початку походу).
2. Інший фурункул - поїхав у Київ, де він перетворився на карбункул з температурою, розрізуванням і антибіотиками. Основною причиною виникнення можливо були холодні річки, дощова погода, тривале перебування на льодовику (переохолодження загалом) + фізичні навантаження, і схильність (у дитинстві часто були). Вже після походу знайшли спогади одного дембеля про службу в "секретах", який писав, що у верхів'ях р. Карангурт "не росте нічого, крім фурункулів".

*Коментар щодо застуд: У однієї з учасників у власній аптеці були "ліки від всього" - АСД (антисептик стимулятор Дорогова Л. В.). Від нічого робити намагалися їм "лікувати" застуду, і одного вічно голодного хлопчика. Що конкретно допомогло від застуди (сильний кашель, температура до 38, слабкість) - сказати важко, швидше за все допоміг комплекс (чай, тепло, вітамини, бромгексін тощо) + акліматизація. Іншого хворому давали Амізон (табл. з вмістом травок/йоду) комплексно з вітамінами (натяки на застуду появилися у Києві). Про ефективність кожного засобу окремо говорити важко.

*Коментарі щодо болю у спині: Раптом під час першої ночівлі на льодовику у учасника виникла різка біль у спині (праворуч, трохи вище попереку) незрозумілого походження. Як намагалися впливати: мастили Індовазином/Діклофенаком (Фіналгон не використовували через невідоме джерело болю) - не допомагало, масаж теж сумнівно допомагав, почали давати таблетки Нош-пи і Німесуліда - на кілька днів біль вщухав. Участника розвантажили. На жаль у результаті йому довелося зійти з маршруту. Причини болю: ми мали підозру на нирки або защемлений нерв. Як виявилося, нирки були ні до чого (тобто причиною скоріше за все став нерв чи щось таке, у комплексі з реакцією на холод і навантаження). Після спуску з льодовика і розвантаження - спина хворіти перестала. Висновки на майбутнє: не бажано використовувати таблетки в великих кількостях через можливі наслідки для ШКТ (краще використовувати мазі), якщо причини болю не зрозумілі; учасника потрібно спускати.

*Коментар щодо тріщин в пальцях: не допомагає взагалі - крем, вазелін, жири якщо тільки не мастити 3 рази щодня побагато. Допомагає відразу - пластир тканинний кілька обертів і не знімати взагалі. Тріщина зупиняється і ледь-ледь заживає, інакше – заростає всередину, змінюється геометрія шкіри. Причини незрозумілі.

4.4.2. Особиста аптека кожного учасника

4.5. Оцінка придатності інвентарю, рекомендації щодо спорядження та інвентарю

4.6. Перелік продуктів, раціон харчування та його вага

4.6.1. Розкладка

"Ваааафлі даваааааай!!!!"

Через відсутність забросок, автономна частина походу була досить довгою – 25 днів. З огляду на це намагались максимально зменшити вагу їжі, в основному за рахунок :

• - тотальної сушки продуктів: м'яса, овочів, зелені, ягід, лимонів.
• - заміни в солодкій частині раціону мучних виробів на рівноцінні за калорійністю, але менші за вагою й об'ємом.
• - урізання некритичних продуктів, як то сухарів, кетчупу

  Вага продуктів на одну людину на 25 днів – 13,7 кг, 560 грам/день.

Вартість розкладки склала близько $55 на людину.

Розрахункова таблиця

4.6.2. Меню

Наведено плановане меню. Фактичне меню відрізнялося порядком прийомів їжі, й іноді їх складом (наприклад перекус з ковбасою, замість гарячого обіду:)

4.6.3. Продукти

Специфічні продукти й продукти швидкого приготування

Сухі овочі та соя – приготування супу

За рекомендацією широковідомого у вузьких колах Дмитра Шаповалова, вирішили додати наступні специфічні продукти (Діма під час візиту в Україну привіз із собою – на очі в супермаркетах подібні продукти не попадались. Проте й мети шукати не ставили).

"Напівсіль" (Lite Salt Mixture компанії Morton) – суміш звичайної солі NaCl, KCl та йоду. Актуально, з огляду на тривале використання льодовикової/топленої води. Суб'єктивно менш солона, ніж звичайна кам'яна сіль, тому її йшло трохи більше – норму слід брати 10-11 грам/чол/день.

Соус Tabasco – дуже концентрований, вистачає кілька крапель, щоб забити смак пригорілої чи ненависної каші. Брався саме з цією метою. Було два різновиди – м'який (зелений перець) й звичайний (червоний перець) – з яких варто використовувати перший. Другий дуже гострий й міг спричиняти проблеми зі шлунком в деяких учасників.

Арахісове масло (Peanut butter) – бралося для урізноманітнення раціону. На смак досить прісне й надзвичайної харчової цінності при цьому не має.

Ще кілька продуктів, які варто описати більш детально, оскільки вони не так поширені в стандартній роскладці.

Сушена морська капуста – багатий на йод продукт, що вносить деяке різноманіття в меню. З іншого боку – належить до групи продуктів, у яких є люті ненависники. В нашій групі таких виявлено не було. Треба добре промивати й залишати замоченим на ніч. Купували в супермаркеті "Велика Кишеня" (пр. Глушкова)

Концентрат соку журавлини – походження незрозуміле. Додавалось до пиття вдень на переходи.

Яєчний порошок – додавався до вермішелі й картопляного пюре для покращення смакових якостей. Невелике обговорення на тему, що з нього можна готувати в походних умовах – тут.

Пюре швидкого приготування "Пан Картоплян" – за складом краще "Мівіни" та аналогів.

Через відсутність яєчного порошка та пюре у роздрібній торгівлі – купували дрібнооптову кількість та розподіляли на кілька груп. Подробиці у форумі.

Обробка продуктів

Для сушіння продуктів дуже добре себе зарекомендували сушилки "Ezidri", які ми й використовували в більшості випадків. За твердженням виробника, завдяки тривалому сушінню (від 8 годин до доби) при не дуже високих температурах (40-60 градусів), у висушених продуктах зберігається більшість поживних речовин.

До недоліків цих сушилок можна віднести перш за все дороговизну й не дуже високу продуктивність. Середня модель Snackmaker зі стандартним набором із 5 піддонів для сушіння коштує близько $ 160. За один раз в таку сушилку поміщається 3-4 кг сировини. Сушка продуктів для нашого походу (11 чоловік, 25 днів) зайняла 8 чи 9 "змін" роботи сушилки.

Сушене м'ясо та риба

М'ясо для сушки – по досвіду, для сушилки найкраще підходить яловичина або телятина. Перед сушкою необхідно відварити м'ясо 1-2 години, додавши сіль й спеції, й порізати шматками товщиною не більше півсантиметра.

Риба – філе морських риб (мінтай, пеленгас, гренадер). Відварюється близько півгодини й також ріжеться на невеликі шматки. Сушена риба йде замість м'яса як в кашу, так і до супу.

Час сушіння м'яса – 8-10 годин, риби – 12-16.

Вихід сушеного м'яса – 1/5 від ваги сирого м'яса, риби – близько 1/6.

Альтернативні методи сушки м'яса.

Виварювання в салі/смальці

Береться м'ясо й сало/смалець у співвідношенні 3:1. М'ясо дрібно нарізається й солиться.

У сковорідці розтоплюється сало. Туди кладеться м'ясо, так щоб сало його покривало.

Тушиться на невеликому вогні 5-6 годин, треба періодично перемішувати.

Вихід готового продукту становить близько 1/3 від загальної ваги м'яса й сала.

М'ясо, висушене в духовці

Порцію сирого м'яса (500 г.) треба порізати на шматки приблизно 2х2 см й солиться.

Потім на маленькому вогні на сковорідці без жиру, поки не випарується весь сік.

Випарене м'ясо перекручується на м'ясорубці й викладається на лист в духовку. Сушити, періодично перемішуючи, до стану маленьких твердих катишків – хвилин 40.

Вихід готового продукту становить близько 1/4 – 1/5 від загальної ваги м'яса й сала.

Сушені овочі, зелень, ягоди, лимони

Після експеримента на добровольцях, вирішили до стандартних сушених цибулі й моркви додати сушені помідори, буряк й болгарський перець. Картоплю не сушили, оскільки в сушеному вигляді вона вариться довше за решту овочей. Можна було також сушити капусту, але в ідмовились через і так великі об'єми сушіння. Всі овочі, крім буряка, сушаться сирими. Буряк треба попередньо відварювати близько години. Овочі нарізаються для сушки скибочками 3-4 мм
товщиною або шинкуються.

Також сушили зелень – кріп, петрушка, базилік . Їх можна купити в супермаркетах в сушеному вигляді, але коли сушили самі – виходило набагато дешевше.

Для овочей час сушки 12-15 годин, для зелені – 8 годин.

Вихід:

цибуля – 1/5

морква, буряк, помідори – 1/7-1/8

зелень, перець – 1/10

Крім того, для чаїв та компотів, висушили лимони та кілька видів ягід. Дуже радували в поході – в чаї набухали практично до нормального розміру.

Лимони нарізаються кружечками до півсантиметра товщиною. Сушаться близько 12 годин, вихід 1/9 – 1/10.

Із ягід сушили малину, смородину та чорницю. Малина сушиться швидше, через відсутність шкірки (12 годин), смородина й чорниця сохли більше доби.

Вихід ягід – 1/7-1/8

Топлене масло

Рецепт приготування :

Свіже масло заливається в досить широку каструлю й розтоплюється на повільному вогні (не доводячи до кипіння), піна знімається. Після цього масло охолоджується й ставиться в холодильник. Після загусання масла, протикаємо верхній шар та з дна каструлі зливається біла рідина. Масло розтоплюється ще раз й розливається в тару – поліетиленові банки з широким горлечком або жерстяні банки з під кави – й ставиться в холодильник.

Вихід: з 1кг 82% масла – 0.8-0.9 кг топленого, з 1кг 72% масла виходить 0.6-0.7 кг топленого.

4.6.4. Закупки

Оскільки добирались до Алмати літаком, гостро встало питання зменшення ваги (обмеження ваги багажу – 20 кг). Тому з Києва везли фактично тільки продукти, що вимагали попередньої обробки, або специфічні продукти, які ми могли не знайти в Алмати/Талдикоргані.

В списку продуктів нижче плюсом відзначені ті, які купувались в Києві.

Наявність продуктів й ціни

З розподілом продуктів, які треба було везти з Києва/купувати на місці, по більшості пунктів вгадали.

- Із того що везли з Києва, можна було купити в Талдикоргані: козинаки, чай зелений і каркаде, сою.

- Важко було знайти в Талдикоргані: мюслі, сухе молоко, суху ковбасу.

По цінам: суттєво не відрізнялись від київських.

Крупи дорожче десь на 10-15%.

Солодке десь в таку ж ціну як в Києві.

Сухофрукти десь на 30% дешевше, окрім чорносливу.

До речі, зустріли багато українських продуктів – наприклад солодощі "Rochen", халву Дружківської харчосмакової фабрики тощо.

По якості продуктів:

- гречка брудна, із камінчиками та неочищеними зернятками

- рис злипався

- козинаки брудні

- чай поганенький, але тут ми не вгадали з маркою

Решта продуктів нарікань не викликали.

4.6.5. Підножний корм

В якості підножного корму використовувались гриби та рослини, а саме:

Дощовик, або порхавка

Гриби

А) Дощовики (або порхавки).
Зустрічаються досить часто, в основному на ланах, полях, галявинах, навіть на стежках. За смаковими якостями – смаку майже не мають, але, зваривши подробленого гриба, наваристий суп отримати можна. Майте на увазі, що їстівний дощовик відрізняється від хибного тим, що всередині він білий, в той час як хибний дощовик (отруйний) має сіру середину.

Б) Рижики. Трапляються у великій кількості в долинах річок посеред ялинкових лісів. Взагалі-то пластинчастих грибів дорогою траплялося багато, але безліч з них нам була не знайома. Все що ми могли відрізнити від інших напевно (дякуючи Руслану) – це були рижики. Рижики мають характерний помаранчевий з зеленим відливом колір.

Якщо вам його покажуть хоча б один раз, можете бути впевненими – потім зможете відрізнити цей гриб від багатьох інших. Принаймі в нас це виходило досить легко. Трошки нервуючи, спочатку ми все таки відварювали гриби один раз, зливавши повністю воду.

Рослини

А) Польова цибуля. На вигляд нічим не відрізняється від цибулі городної, але коріння набагато менше, стебла жорсткі, на смак – іноді дуже різка. Не зважаючи на такі свої непривабливі, здається, якості – цибулю їли з превеликим задоволенням – до супу, у салат, тощо.

Б) Щавель. Трапляється всюди. Заправляли супи, салати.

В) Чебрець, малину та інші трави – кидали у чай.

4.6. Загальна вага продуктів та спорядження на групу та в середньому на людину

Розподіл ваги продуктів та спорядження

Всього 227 кг 65 гр. З них вага продуктів складає 150 кг 700 гр. Загальна вага продуктів та колективного спорядження на чоловіка складає 37 кг 480 гр, на жінку – 28 кг.

Середня вага на одного 34 кг 89 гр

4.7. Кошторис витрат на похід

Курси на момент розрахунків 1$ = 5.05 грн. та 121.7 тенге.

4.8. Розклад руху транспорту, час роботи відділень зв'язку та ін.

4.8.1. Контактні адреси та телефони

ООО "СТЕК"

Див. контакти в розділі 2.2.1 Транспорт.

Екстренні телефони(щоб запобігти плутанині з перекладом, назви дано російською)

051 (Алмати ул. Байзакова, 300, выше ул. Сатпаева)

Дежурный Республиканского оперативного спасательного отряда (РОСО): +7 3272 957911

Находится отряд за городом, проезд маршрутками 562 и 544. Водителя попросить остановить на повороте на Красный Восток. Здание РОСО с антенной и голубыми воротами. У них нужно будет заполнить бланк выхода.

Телефоны служб спасения Северо-Казахстанской области:

г. Петропавловск +7 (3152) 47-24-58

г. Талдыкорган +7 (32822) 2-18-51

Телефоны оперативных дежурных служб АЧС:

Республіканский оперативно-спасательный отряд (РОСО), г.Алмати (8-3272) 97-09-11, +7 (3272) 97-09-11

Республіканский Кризисный центр АЧС, г.Алмати (8-3272) 92-38-11

Центральный аппарат АЧС, г.Алмати +7 (3272) 62-22-41

Службы городских и областных управлений п. ЧС:

ГУЧС, г. Алмати (8-3272) 93-53-02

ГУЧС, г. Талдыкорган (8-32822) 4-31-66

ОУЧС Алматинской области, г. Алмати (8-3272) 93-85-01

ОУЧС Северо-Казахстанской области, г. Петропавловск (8-3152) 46-43-78

ОУЧС Карагандинской области, г. Караганда (8-3272) 41-29-45

Республиканская КСС телефон +7 (3272) 61-87-49 (возможно уже устарел)

Телефонні коди

Алмати 3272

Талдыкорган 32822

Жансугуров 32832

Жаркент 32831

Сарканд 32839

Текели 32835

Капал 32841

Уштобе 32834

Петропавловск 3152

4.9. Список туристських звітів та інших джерел інформації релевантної району походу.

1. Звіт експедиції "Kapazh Apogee", Королівське географічне товариство, 2000 р., керівник: A. S. Batey
   (цінні описи сходжень і першосходжень на вершини району піка Семенова-Тяньшаньського)
2. Звіт про гірський похід 3 к.с. Джунгарським Алатау, 1993 р., керівник: Чхетіані О.
   (True Jungar spirit, рекомендується до прочитання тим, хто збирається в Джунгарію; також цінна інформація по перевалам Південної Джунгарії)
3. Звіт про гірський похід 3 к.с. Джунгарським Алатау, 2001 р., т/к НГУ, керівник: Мамонтов А.
   (інформація по району піка Семенова-Тяньшанського)
4. Фотографії походу 3 к.с. Джунгарським Алатау, 2002 р., т/к НГУ, керівник: Борісов А.
   (багато світлин з походу, проведенного учасником походу з попереднього звіту)
5. Звіт про гірський похід 4 к.с. Джунгарським Алатау, 2004 р., Гірський клуб, керівник: Бєлоусов Д.
   (траверс пік Семенова-Тяньшанського - п. НГУ, відносно свіжа інформація про гори і район)
6. Звіт про пішохідний похід 4 к.с. Джунгарським Алатау, т/к Москви, 1991 р. Керівник: Мансурова Д. Е.
   (корисний перелік перевалів, в т.ч. не пройдених в даному поході)
7. Звіт про пішохідний похід 5 к.с. Джунгарським Алатау, т/к Ікар, 1991 р. Керівник: Єнікєєв Р. Р.
   (інформація про Південну Джунгарію, в т.ч. числі вихід з каньону р. Саргір)
8. Jungar Alatau -- Deserted Mountain Borderlands
   стаття за мотивами цього походу, опублікована у журналі-путівнику "Discovery Kazakhstan", N1, 2008.
9. З??нгар – форум підготовки до цього походу