Парагельменські хроніки

Травневий похід народжувався довго. Так само довго, як і питання, чи їхати в Румунію, чи в Крим. В грудні, нарешті, вирішилось: в Румунію. Запоєм в інтернеті: карти, схеми, описи, враження, фотографії. .. До кінця січня вже було продумано першу версію маршруту, варіанти заїзду-виїзду. Не було тільки групи. А група потрібна туди неабияка: все-таки міжсезонна трійка - слід мати досвід міжсезонної двійки чи трійки в сезон. Манила невідомість району в травні - переважна більшість відомостей стосувалася або ж літа, або ж (значно менше) зими. Аналіз фотографій вказував на високу ймовірність технічних перешкод - внаслідок необхідності оминати стандартні літні стежки, які з тих чи інших причин (снігові надуви, лавини) могли б стати небезпечними. Групи не було. Та це й зрозуміло - не так вже легко вирватися в травні на 20 днів - тоді ?основна? літня відпустка може виявитись під питанням.

В лютому стало остаточно зрозумі ло,що група не збереться - доведеться діяти запасним варіантом. Крим. За усього розмаїття можливостей реальних варіантів, як завжди, бракує. Хотілося пройти пару-трійку альпіністських трійок, при цьому побути подалі від людей. Основна ж мета - провести скельні збори для учасників майбутнього кавказького походу, вирішивши таким чином питання про технічну підготовку групи до роботи на скельному рельєфі. Та і з сім'єю побути не завадило б - то ж вимога ?подалі від людей? тільки підсилювалась.

Популярні у альпіністів райони Форосу, Куш-Каї, Судака відхилились одразу - надто вони популярні :-) - стояти в черзі на маршрут і ловити каміння, що попередні зв'язки скидають тобі на голову задоволення сумнівне. Залишались менш відомі і тому не такі популярні Парагельмен та Ангарська стіна. Після нетривалого аналізу Ангарка відпала - надто далеко від моря, немає одинички, якою слід було б завершити скельні збори, трійки не дуже логічні, з дивними назвами (маршрут ?Унітаз? - полізли б?), і до продуктових магазинів далекувато :-). Коротше кажучи, не підходить. Парагельмен видавався значно зручнішим: і до моря за годину можна спуститись, і трійки, за описами, не хухри-мухри, досить складні, і одиничка є, та ще й, за описами, дуже приємна: ?На мой взгляд - самый простой маршрут Крыма 1Б категории, очень приятный и дружелюбный. Идеальный вариант для первого самостоятельного спортивного восхождения в малых горах.? Одразу скажу: погодитись можу лише з тим, що маршрут дуже приємний і дружелюбний, не каменебезпечний, тобто ідеальний для сходження великою групою. А от щодо найпростішого. .. Не можу порівнювати з іншими одиничками - це мій перший кримський маршрут першої категорії - та точно можу сказати, що навіть серед двійок цей маршрут не найпростіший. Але про все по черзі.

Виізд складався з двох логічних частин: з 29 квітня до 5 травня та з 5 до 9 травня. Першу половину ми з Вовою збирались походити вдвох - так би мовити, посамовдосконалюватись :-). А з 5-го мала під'їхати основна група - учасники зборів.

Все. План складено, група зібрана, тренування повним ходом: Лиса гора, Дениші, Зеленка. .. ; разтусовування спорядження по учасникам, збирання до ранку, збуджений Юрчик (?Тату, тату, ми вже їдемо в Крим??), поїзд. До тями приходжу вже на тролейбусній зупинці в Симферополі. Накрапає противний дощик - їдемо до Малого Маяка - дощик періодично нагадує зливу. Залишаю Люду (мою дружину), Олю (її сестру), Юрка (мого сина) та Вову внизу, неподалік від траси, біжу шукати місце для стоянки. Знайшов. Хоча слово ?зелена? в описах водопровідної труби, вздовж якої йде стежка, слід було б замінити на ?іржава? - зелень на ній вже майже не проглядає. Ставимо намет, заштовхуємось в нього, пальничка, чай, . .. життя налагоджується. Залишається, щоб налагодилася ще й погода.

Дощ з перервами йде весь наступний день. Лише під вечір втихомирюється і ми з Вовою нетерпляче скачемо на розвідку під стіну - хочеться якомога скоріше помацати скелі. Все: завтра на маршрут. Стоп! Завтра - на Нікіту - нам треба розлазитись, все-таки природні скелі від фанерного стенду дещо відрізняються.

Нікіта вразила численністю та розмаїттям скелелазних маршрутів, якісною їх підготовкою та пробивкою. А також - неймовірною кількістю людей і, відповідно, чергами. Порожнім залишався лише сектор ?вісімок?, хоч маршрути тут були абсолютно сухі - вода на них не попадає через нависання.

Спостерігаємо за маршрутом. Завтра нам також туди.

Повернулись ?додому? під Парагельмен в обід - дівчата саме приймали сонячні ванни. Всі поплуганились на море, а я залишився спостерігати в підзорну трубу за першими зв'язками, що саме повиходили на маршрути. До вечора ?одиничку? і ?ліву двійку? знав майже досконально - де зручні місця для станцій, як обходити складні участки і т. д. , - інформація, з огляду на відсутність фотографій достатньої роздільної здатності з позначеними нитками маршрутів, досить необхідна, я б навіть сказав, життєво важлива.

Ввечері будуємо наполеонівські плани - ?одиничку? і ?двійку? за один день, чого вже там. Ми ж круті! :-). ..

?Одиничка? спустила нас на землю - не те, щоб маршрут видався надто складним - просто не схожим на 1Б. Сидячи на яйлі ми переглянулись:

- Мені здається, що скелі ІІ к. скл. не можуть нависати, як на останньому участку, на ключі, чи я щось сплутав?
- Щось на одиничку це. .. того. .. ну, не дуже схоже.
- Угу.

Попри все маршрут нам сподобався - дуже різноманітний: гребені, стінки, напіввисяча станція, каміння не сипле.

На ?двійку? вирішили вже не йти - насувалась грозова хмара - тут би сухими в табір спуститись.

Перша мотузка ?двійки? зустріла нас детальним маркуванням нитки маршруту: на місцях, де колись були шлямбури, залишилась червона фарба. Настрій після ?одинички? вже був відповідний, тому нам залишалось лише тихенько хихикати: ?Хто назвав цей маршрут двійкою :-)? - назвали б ?трійкою? і необхідність в шлямбурах відпала б сама собою?. Лізу я першу мотузку, а думками вже вище - біля ?стенки с трудной щелью (ключ маршрута). - Фраза з опису: ?Щель проходится с использованием ИТО (длинные клинья, 3м, А1)?, - додавала ситуації спортивного інтересу - ну невже без ШТО (штучні точки опори) не обійдусь? ?Двійка? ж усе-таки, йо-ма-йо. Обійшовся. Навіть люб'язно залишений шлямбур у верхній частині щілини не викликав роздратування, хоч можливості організації натуральної страховки і залишились невикористаними.

Приємно порадувала також друга мотузка - обхід нависання і вихід у внутрішній кут над ним і діалог перед виходом зі станції:

- Вова, візьми гекси.
- Та ну їх, я ними раніше не користувався.
- Ну як хочеш.

Через 10 метрів, під нависанням
- Блін, гексу сюди б. ..
- Сам дурак :-).

Лізли двійку ми довго - на кожній станції фотографували профіль ?одинички? - для майбутнього звіту. На гребені, при переході з передвершини на вершину, згадалися кавказькі одинички-двійки: йдеш собі, трохи підлазиш і знову йдеш, а вниз - і вправо і вліво - затягуюча глибина.

Мамо, а можна я. ..	Десант на вершині Парагельмену: зліва направо Люда, Юра, Оля.

В таборі Людмилка зустрічає поганою новиною - кашель, який мучить дитину ось уже другу ніч, не лише не перестав, але навіть посилився, то ж їй доведеться їхати завтра з ним додому. Жалко :(. Я б і сам поїхав, але не можу. Виходить, що завтра (5 травня ) - день відпочинку - проведу дівчат і сина до Симферополя, зареєструю нашу групу. Вова ж сидітиме в таборі і координуватиме за допомогою мобільного прибуття всіх учасників зборів. А вже вони прибуватимуть як із різних куточків Криму - з походів, так і з Києва.

Учасники на диво без проблем знайшли наш табір: вже після обіду всі зібралися разом. Одразу ж показав місцевий скеледром - тут проходитимуть всі тренування перед сходженням - обладнаними маршрути назвати важко, але є кілька тріщин для лазіння з натуральною страховкою.

Обід. Позаду - Парагельмен.	Савчинський Богдан	Михальчук Діма - ну просто дуж-же голодний :)!

Наступного ранку незважаючи на легку мряку вибираємось з Вовою під маршрут. Сьогодні ми ідемо ?трійку?. Яку саме - ліву чи по центру стіни - ще не вирішили. Вчора Вова консультувався з москвичами, які ходили по центру, і справляли враження досвідчених альпінюг. Розповісти толком про маршрут вони так і не змогли, але порекомендували взяти на сходження драбинку. ?Хороша собі трійка?, - подумалось: ?Ще б скайгуки порадили взяти?.

Дуплимось під маршрутом - в принципі, зрозумілі нитки обох трійок, але логічнішою і безпечнішою видається та, котра йде по центру: всю її складну частину - а це близько 120-150 м - видно з першої станції на землі. Приваблює її яскраво виражений рельєф: спочатку метрів 50-70 внутрішній кут, який упирається в кількаметровий карниз. Над карнизом - темніє 70-80м комин. За комином стіна дещо ?лягає?, її з місця старту не видно. Але за описами там вже значно простіше.

Вирішуємо лізти ?трійку по центру 3Б?. Дощик майже перестав, тож одягаємось, начіпляємо на себе всі необхідні залізяки:

- Страховка готова?

- Готова!

- Ну, я пішов.

- Угу.

Перша мотузка - по внутрішньому куту до зручної полички в ньому - порівняно легка ( IV ). Вилажу, півдесятка закладок блокую в станцію. Вибираю Вову. Починається дощ, який чим далі, тим більше нагадує зливу. Очевидно, що на сьогодні сходження закінчене. Вибираючи напарника, дивлюсь по сторонам, шукаючи щілину, в яку можна було б забити гак для дюльфера, і тут мій погляд падає на шлямбур - в півметрі від мого носа! І нафіга він тут? Як це я його, роблячи станцію, не помітив? Ну та нічого - для дюльфера саме те, що треба.

Наступний ранок (7.05) зустрів нас просто ідеальною погодою. О восьмій ми знову під трійкою. Знову перша мотузка моя, друга Вовина. Лізучи її другим, вже традиційно дивуюсь, який монстр у мене в напарниках. Лазіння і справді непросте - десь V категорії. Ситуацію рятує шлямбурна доріжка. Без неї боротьба за проходження цієї мотузки була б значно тривалішою. А ось і Вова - махає ногами на станції під карнизом. Пригадується фраза із опису: - Обойти карниз удобно слева или справа, вертикальная щель по его центру - более сложный вариант - :

- Слышишь, Богдан, шлямбура ведут влево!

Знову згадується фраза з опису, щоправда, іншого: ??обходя нависание справа. Вероятна станция во внутреннем углу. Далее двигаясь по очень трудным (визуально, не менее V-V+), вертикальным скалам вверх-влево? Нами этот вариант не ходился, но есть? снятая оттуда лесенка? .

? Ну що ж, вліво то й вліво.

Після першого десятка метрів третьої мотузки мені злегка перехоплює подих. Ну звичайно, на Нікіті я таке лазив без особливих проблем, але ж тут не скеледром. Погляд вниз тільки підтверджує думку про те, що при надійній страховці падіння тут не надто загрозливе: місце старту видніється внизу, практично піді мною. .. до нього - близько 70 м. Рятують ситуацію знову шлямбури. Акуратно вилажу на станцію: 2 блискучих шлямбурних вуха з написами - Petzl ?. Тут можна розслабитись.

Вибираючи Вову, розглядаю комин: ми обійшли добру його половину. Знаю, що Вова комини недолюблює, я ж навпаки, почуваюся в них цілком безпечно.

- Ну как тебе верёвочка?

- Н-да. ..

- Полезешь камин, или может, я?

- Лезь.

- Страхуй.

В комині починаю відчувати себе ящіркою: підігнув коліна, розперся, відпочиваю; видихнув - поповз.

? Стоп! Видай, ма. .ь!

Молоток, що висить ззаду на системі, зачепився за якийсь виступ. Так. .. трохи вниз. .. Ок.

? Вибери!

Комин вузький: місцями голову можна тримати лише в одному напрямку - або назовні, або ж вглиб тріщини. Поперек - не влазить каска.

Вилізли. .. Ноги трохи підгинаються від втоми.

- Ех! Не те ми пролізли - треба було з першої станції правіше забирати, тоді б і нависання справа обійшлось.

- Значить ще сюди повернемось. Хороший маршрут. Тільки. ..

Згадуємо один з описів: ?Одна из сильнейших ?троек? Крыма. По набору ощущений эквивалентна ?Камину Челеби? 4Б. ?.

Дзвоню Віталіку (завгосп, керівник групи за моєї відсутності) на мобільний (група з самого ранку на скельних заняттях):

- Віталі, змотуйте мотузки, спускайтсь в табір.

- Угу. А чим ми там займатимемось?

- Рольовими іграми. ..

В таборі виявляється, що нас побільшало:

- Да вон там какой-то чувак к нам просится :).

Сілінський Діма - втілення абсолютної незалежності

?Чуваком? виявляється Діма С. - з власною гітарою, наметом і пальничкою - втілення абсолютної незалежності.

- ???

- Ну а куди ж я дінусь - підеш з нами. Але першим не пущу - лише по перилам.

Після обіду в таборі гамірно:

- Страховка готова?

- Готова!

- Перила готові!

- Понял!

- Свободна!

- Верёвки пять!

- Самостраховка!

Відпрацьовуємо взаємодію між учасниками в кожній зв'язці - завтра все це відбуватиметься на стіні.

Ранкові збори перед виходом на маршрут.	Вже на вершині.

Знову на вершині Парагельмену. Тепер уже всі разом за винятком Діми С. - в нього сьогодні поїзд, тож він вже внизу, в таборі.

Останні дві години я сидів на балконі над ключем маршруту, звивши для себе спеціальне ?гніздо?-станцію і насолоджувався спогляданням групи - не швидко, але впевнено і без метушні, вони (та ні, ми!) просувалися догори:

- Перила готові!

- Поняла!

- Верёвка свободна!

- На яйле!

Набока Віталі - страховка готова.	Гонтарик Віка - сиджу я на станції й думку гадаю. ..	Свірський Тарік - зар-раз ми її туди зашпандьоримо. ..

Гавран Леся - ?как горный арёл на вэршинэ Кавказа ?	Михальчук Діма - вперед і вверх, а там. ..	Даниленко Оля: ?Привет! А вот и я. ?

Хижняк Катя - вона не може не загравати.	Багаєв Діма: ?Вибираю!?

Взаємні привітання (?С горою вас, друзі!?), фотографування і ось ми вже в таборі.

На озері після сходження. Вдалині - Парагельмен.

Для повноти вражень вирішуємо відвідати Гірське озеро, що знаходиться неподалік - його я дописав в маршрутку ?для кілометражу?. Наразі дуже корисною виявляється подарована орієнтувальницька карта місцевості, то ж за годину ми вже фотографувались на фоні його зеленкуватих хвиль.

Дорогою назад мене охопили знайомі почуття - ЦЕ вже скінчилось, але ЦЕ триватиме ще довго - в якомусь іншому, нематеріальному вимірі. Десь там, у думках і спогадах.

Перед табором дістаю мобілку:

- Дежурный.

- Группа ?1/219 руководитель Савчинский маршрут закончила.

- Как руководитель?

- Сав-чин-ский.

- Понял. Савчинский. Счастливо, ребята.

- Спокойного дежурства.

Повернемось сюди ще?

Автор і керівник:Богдан Савчинський