Львів, Стрий

Львів...

Сплетіння вузьких старовинних вулочок, ряди маленьких затишних кав'ярень, що зустрічаються на кожному кроці... Ходити містом, доки триматимуть ноги, випити до дна його величний дух.

Цікаво спостерігати за архітектурою. Кожен будинок неповторний, кожен - витвір мистецтва, кожен - улюблена дитина творця. Воно й не дивно, бо проектувалися ці будівлі архітекторами різних країн, різних років та різних стилів. Майданчики, сквери, парки завжди живуть.

О, Львове! В сонячний день ти веселий, ти посміхаєшся відбитками проміння в вікнах. Хочеться розправити крила й злетіти! А в похмуру дощову днину ти по-домашньому затишний та теплий. Коричневі та зелені кольори фасадів твоїх будинків випромінюють тепло, зігрівають та заспокоюють. А твої замки! Вони неперевершині. Пронесли крізь тіні століть велич стародавньої епохи. Деякі з них і зараз величні та непідступні, суворі та жорсткі; інші залишили по собі, як пам'ять, лише груди каміння на згадку про те, що ніщо не вічне, а час - найсильніша зброя.

Дощ. Я виходжу з кафе і потрапляю під перші краплі небесних сліз. Піднімаю очі догори і посміхаюся. Дощ летить мені в обличчя і змиває з мене всі турботи, сторонні думки та залишки депресії. Я озираюся. Він ще стоїть в дверях кав'ярні. Вагається. Беру його за руку і тягну на двір. Відкинувши назад голови і дивлячись в небо, ми кружляємо та весело посміхаємось дощовим краплям. А потім, взявшись за руки, біжемо по вимощених камінням вулицях і , зрештою, зупиняємось. Стоїмо, обійнявшись, під дахом маленької каплички.

... Ми шепочемо одна одному слова кохання. Кохання до Львова.

Стрий

"Хустинка, в нас тут все, наче маленька така собі хустинка. Дуже легко потрапити з одного кінця міста в інший. Все компактно", - посміхнулася білява жінка приємної зовнішності, завідуюча домашнім готелем. Вона намагалася пояснити, де знаходяться визначні місця. "Але ви тут не заблукаєте". "Ми можемо, ми старанні", - зіронізував Сашко. Але на ділі це виявилося щирою правдою: майже на кожній вулиці є вказівники напрямку до центру. Тож, недовго вагаючись, туди ми й пішли. "Центр" виявився довгою вулицею з "бродвеєм"посередині., що впирається в залізничний вокзал - центр стрийської комунікації. Доки ми шукали банкомат (ну, зрозуміло, місто маленьке, гроші люди тримають ближче до душі, в банці, а не в банку), Сашко проронив фразу: "А знаєш, тут якось зручно...затишно". Дійсно, маленькі двоповерхові будиночки, вивіски з назвами кав'ярень, оформлені на старовинний лад, надихають на розмірений ритм життяскладають атмосферу спокою та затишку.
Якщо відійти подалі від центру, можна помітити, що деякі будівлі зруйновані, і залишається лише замислитися, чи то ще часи війни наклали на місто свій відбиток, чи сумне "тепер".

Як би там не було, в Стриї ти думаєш, що перебуваєш ніби в приватному районі якогось великого міста. Та всеж, виселяючись з готелю, ми сказали завідуючий "до зустрічи". І то не були пусті слова, бо ми обов'язково повернемост до маленького гостинного міста-хустинки, міста з добрими людьми.