Замість передмови.
Травневі свята 2004-го почали насуватися з невмолимою швидкістю одразу після приїзду з зимових Карпат у лютому. Запланований ще з осені виїзд на Кримські скелі явно не вдавався з ряду причин. Що ж робити? В Крим, але в похід? (Гм? Ласкаве травневе сонце, море, - так-так, але де ж родзинка, в чому новизна, складність??) В Карпати? Так. В Карпати в травні. Через усі Карпати - почати в Татарові, потім Синяк, Довбушанка, Братківська, Свидовець, Чорногора і насамкінець - невідомий, заманюючий Мармароський. Ух! В Рахові - кінець маршруту. Ми рулим хребтами, навколо сніг, в небі тепле травневе сонце :) . Так? що це у нас виходить. Кілометрів 200 - враховуючи міжсезонність - буде трійка :) . А скільки треба часу? мама рідна!? 15 днів. Хороші собі травневі свята.
Уже через тиждень плани круто змінюються: дзвонить Тьома і повідомляє, що в середині травня у нас екзамени в аспірантурі :( . Трійка скорочується до двійки - ?вирізаю? Синяк і Довбушанку і міняю напрямок руху на протилежний - тепер весь акцент на Мармароському. Відповідно скорочуються терміни - 10 днів.
Далі звична передпохідна метушня: до останніх днів невідома кількість учасників, випуск в МКК групи з трьох осіб в міжсезонну двійку, розвідка в бюро перепусток прикордонної служби (яка, на жаль не принесла бажаної користі) і т.д.
Нарешті хух, виїхали. Поїзд Київ - Івано-Франківськ, автобус Франківськ-Мукачеве до Ділового. В Рахові стаю на облік в АРП (колишній КРП).
В Діловому починаються пригоди - ніщо не може заставити прикордонників випустити нас на Мармароський без дозволу з Мукачева - там знаходиться командування їхнім прикордонним загоном. Перший конкретний облом :( . Мармароський випадає - йдемо запасним варіантом - через Богдан-Луги на Чорногору, а далі за маршрутом - Свидовець, Братківська, пер. Легіонів, с. Бистриця.
Забув представитися. Ми - група туристів турклубу КПІ (Київської політехніки) ?Глобус?. Нас троє:
- керівник Савчинський Богдан (це я :));
- завгосп Шевченко Люда;
- фінансист Кийко Костя.
Коли я комусь кажу, що ми КПІ-шна група - Люда і Костя сміються - на відміну від мене вони випускники університету ім. Шевченка. Але ж маршрутну книжку заповнюю я :) .
Все, годі, познайомитились. Хотів би наразі запропонувати вам шматочок Людиної творчості - ессе-враження про похід. Після цього постараюсь в серйозній діловій формі розповісти про прикордонні застави і пропуски, спорядження, особливості клімату і погоди, тобто те, про що зазвичай пишуть в офіційних звітах.
Але перш за все, для орієнтації, нитка пройденого маршруту:
м.Рахів - с. Луги - г.Чорна Гора - г. Бребенескул - г.Туркул - г. Говерла - г. Петрос - с. Ясиня - пер. Драгобрат - г. Трояска - г.Татарука - г. Братківська - г. Дурня - пер. Легіонів - с. Бистриця.
Б'ЮТІФУЛ КАРПАТИ
Слова ?похід?, ?подорож?, ?мандрівка? з подиву гідною легкістю кружляють навколо запам'ятованих мною картинок упереміш із фото. Похід? - Ну, так: пішохідна двійка. Подорож? - Ага, у Карпати на початку травня. Чи все-таки ціла мандрівка, де і крокусові поля, і змоклий до рубця одяг, і сині гори, і позичена сіль? Я не вела щоденник і тепер з інтересом переглядаю те, що залишилося у пам'яті - по ідеї, має бути найважливіше, навіть якщо я зараз не розумію, чому саме це. Так що - вперед, у минуле?
(1. 05. 04) Світанок у день міжнародної солідарності трудящих ми зустріли за селом Луги. (Нехай посвячені у наші попередні плани не запитують, чому не на Мармароському хребті - про це більш вир а зно розповість наш керівник). Забачивши десь у затінку малесенькі клаптики снігу, ми показували їх один одному з непідробним захватом, як свідчення того, що теплі речі і пластикові черевики (а саме ними озброїлися дві третини нашої групи, тобто Богдан і я), були взяті недарма. Перший підйом наштовхнув мене на роздуми про те, як тут могла пересуватися техніка, що лишила свої сліди, - здавалося, ще трохи-трохи і я торкатимуся носом дороги, яка стрімко веде угору. Ну, та це тільки здавалося. За кілька годин ми спинилися на ніч у розкішній халупі, яка вочевидь була щасливим оазисом для всякого туриста взимку, а для нас була вже напевне не місцем ночівлі, а предметом розкоші.
(2. 05. 04) Те, що з більшою чи меншою постійністю супроводжувало нас до від'їзду з гірської країни, почалося наступного дня. По-перше, глибокий, але, на щастя, цілком злежаний сніг, по якому ходити було значно легше, ніж по слизькій траві й гілляччю. По-друге, крокуси: фіолетові килими й окремі голочки з-під снігу, і якесь особливе квіткове зухвальство, з яким вони проростають просто посеред безсумнівної стежки. По-третє, яскраве сонце і вітер. Покинувши хатку (нашу теплу обитель, спочинок блукальцям, останній писк цивілізації), ми дуже скоро побачили спочатку вдалині срібний Мармарош, а потім, хм? теж не так близько? Чорну Гору.
Колишня обсерваторія (поки що не розвалини, попри те, що кам'яниці - понад століття) бентежить поетичну уяву примарними асоціаціями із казками про принцес у недосяжних замках, натовпи лицарів-пошукачів сімейного щастя, знакові шовкові хустини, золоті персні і таке інше. Якби мені до приїзду сюди випадково не трапилося прочитати ?Дванадцять обручів? Ю. Андруховича, я, мабуть, твердо поставила б собі за мету списатися з якимось місцевим краєзнавцем, скажімо, із села Зеленого, щоб довідатися історію покинутої обсерваторії. А так Андруховичева фантасмагорія на тему цієї будівлі мені цілком до душі. (Тьома, рекомендую!).
До Несамовитого озера ми того вечора вирішили не плуганитися, спинилися під Бребенескулом (друга вершина Українських Карпат, між іншим), на лівому березі якогось заблукалого на хребті потічка. Вітер свистів з усіх боків, але найбільше з Румунії.
(3. 05. 04) Вранці йшов дощ, тому ми спали незвично довго - до восьмої ранку. У короткому (як потім з'ясувалося) просвітку зібралися і вийшли. А далі був мокрий сніг, мокрий туман, мокрий град, мокрий дощ і мокрий вітер - вони так швидко чергувалися протягом двох годин, що залишили стійке враження одночасності. Моєму лютому розпачу з приводу мокрих наскрізь на мені шмоток не було меж. Біля Несамовитого туман розступився, і ми побачили гору, яку звідси важко переплутати з будь-якою іншою.
Туркул?Данціж?Пожижевська?Брескул - тут з'ясувалося, що клапті туману - це хмари, які поспішно валять через Чорногірський. Звичні уявлення про ці атмосферні утворення як про доволі неповороткі тілеса в небесах ніяк не збігалися з баченим: жваві, діловиті огромини цілеспрямовано рухалися точно відомим їм курсом. Вони і перешкодили зробити знімки Говерли у вигідному ракурсі. Однак наше сходження на цю гору відбувалося у променях нестерпно сліпучого, відбитого снігом, сонця; вітрище віяв такий, що я нарешті справедливо оцінила вагоме значення свого рюкзака. Спускалися ж ковзаючи на підталому снігу, у легких віяннях весняного зефіру. Проте знайти безсніжне місце для ночівлі виявилося нелегко. Ми його і не знайшли. Ставили намет, готували вечерю (навіть чистили зуби) - за суто зимовим сценарієм, істотно відрізнялася лише температура повітря за бортом.
(4. 05. 04) Забави ради і щоб трохи розвантажити собі рюкзаки, вирішили походити у снігоступах. Виявилося неприкольно - мокрий сніг налипав, і вже за кілька кроків ногу можна було підняти хіба що руками. Вийшли на стару австрійську дорогу, яка так привабливо бовваніла з перемички. Красиво, але чи ходибельно? - Сніг, глибокий струмок, крокуси, і знову - сніг, глибокий струмок, крокуси, і знову ?? Нарешті збочуємо з дороги і потрапляємо у справді райський куточок: тут полудньовка, а отже, ми сушимо речі, перемо й обполіскуємось у потічку, обвішуємо дерева і кущі вологими речами, спимо на осонні, вивчаємо карту, обдзвонюємо рідню. Наші близькі й дальні цілі цілком очевидні - ми біля підніжжя Петроса, а на обрії - Горгани. Усім зрозуміло, що життя прекрасне.
(5. 05. 04) Дощ не був для нас несподіванкою, але його кількість і нав'язливість? На Петрос (тоді ще сухий) заскочили і не помітили. Дорогою до полонини Шеса із відносно сухого на мені лишилися шапка і ліва шкарпетка. Наше ретельне сушіння напередодні? - марнота марнот! На полонині Богдан відшукує трохи чистішу, ніж інші, будівлю. Ми з Костею висуваємо й ретельно обґрунтовуємо припущення з приводу того, якій худобі належали какашки, на яких стоять наші мокрі рюкзаки, - зрештою сходимося на тому, що, мабуть, тут мешкали коні.
Дощ змилостивився. Після обіду повеселілі ми натягуємо на себе той одяг, у якому прийшли сюди, і щоб при цьому знову не засмутитися, розважаємо один одного розповідями про те, як значно більше за нас потерпали радянські партизани. До Ясіня вже рукою подати. Ліс, із якого ми поспішали вибратися, нагадував екваторіальний пояс: волога, що випала, почала інтенсивно випаровуватися, чим нижче ми спускалися, тим густіше ставало повітря. Коли ми дібралися до першої хатки на околиці, просто над нами почалася гроза. Чи варто дивуватися, що до наступної хатки, яку забачили, ми кинулися, як до бомбосховища?
Там нас зустріли тепло, а щоб було ще тепліше, затопили грубку. Наші речі знову сушилися, розвішані гірляндами по всій хаті. Картопля (яке щастя, що не каша!) з грибами і м'ясом і чай із самої лише м'яти видалися нам найсмачнішими ласощами. Тут я дізналася, що місцевий час на дві години ?відстає? від київського.
(6. 05. 04) ?Але наступного дня знову - ?С утра подъём, с утра!? У Ясіні (із зрозумілих причин) нам трапилося спілкуватися із продавщицею продуктового магазину та працівником Свидівецького лісництва. Ці двоє молодих аборигенів були пречудовими кінотипажами: вона - панночка з провінції (щось про стару добру Австрію кінця XIX століття), він - у своєму зеленому однострої і кашкеті, з характерним профілем, - український вояк часів визвольних змагань. Слід сказати, що мені це спало на думку зовсім не тому, що я була у захваті від спілкування з ясінянами, просто не зауважити це було важко. А так, лісник ще й розкритикував наші снігоступи, доводячи перевагу власних плетених, чим, безумовно, викликав наше щире роздратування, несподівано посилене тим, що свої (які вже є, але запевне кращі за плетені) ми просто прокатали з собою. Хоча ні, зі снігоступа виходить зручна підставка для газової пальнички - це особливо важливо, коли готуєш у наметі (нам це доводилося робити часто).
Перебування у лоні цивілізації тривало загалом до обіду, тобто до модного гірськолижного курорту ?Драгобрат? включно. Здавалося, після вчорашнього дощового дня нам має сяяти сонце до самого вечора. Але залучивши кілька нехитрих народних прикмет і власну спостережливість, ми зрозуміли, що до самого вечора нам аж ніяк не світить. Перш ніж ми, встигнувши кілька разів змокнути і висохнути, стали на ночівлю під Татарукою під недитячою зливою, стався один крихітний, але важливий для мене епізод. Я вперше почула, з яким звуком котяться ?до центру Землі і далі? пару кілограмів каміння, глини і води з-під черевика - далеко вниз. А це була моя власна ідея піти не через верх, а траверсом - нехороша ідея.
(07. 05. 04) Надовбати зранку снігу на сніданок (звісно, їли ми не лише сніг із хвоєю) було нелегко: политий звечора дощем, на ранок він вкрився тоненькою, але міцною крижаною шкіркою. Сяяло сонце, але ми вже точно знали, що дощ може початися коли завгодно, знали також і те, що це не страшно - одяг висохає на вітрі. Хвилин за 15 униз від нашої стоянки натрапили на сліди лаписьок ведмедя. Я подумки пораділа, що ведмеді - не привиди, вночі у штормову погоду не розгулюють по хребтах (а втім, що я знаю про тих і про інших?!). На Татаруці, крім ведмедів, живуть підсніжники; багато вивалених з могутнім корінням, уже потрухлих дерев, а ті, які ростуть, мають живе гілля ледь не при самій землі.
На шляху до власне підйому на Братківську ще сто разів угору і стільки ж - униз. Нас це притомило. Тому після обіду ми трішки поспали (допитливі ящірки тим часом обстежували вивалений вміст наших рюкзаків). Ніби з підручника географії, ми читали знаки висотної поясності на цій правильній Братківській: спочатку закінчилися високі смереки, почався жереп, потім ялівець і нарешті - руда минулорічна трава (молода тут ще не поспішає з'явитися). Радісно було повернутися в Горгани, так близько побачити старих знайомих - Сивулю, Хом'як, Довбушанку. А за нами даленіли Говерла, Петрос, гори Свидівецького хребта - тепер я впізнаватиму і їх. Братківська, Гропа, Дурня густо утикані прикордонними стовпчиками - колись між державами, тепер між Закарпатською та Івано-Франківською областями. Ми спиняємося на ночівлю у затишній місцині на схилі Гропи, на галявині між жерепом, ніби затулені плечем гори. Неспішно вечеряємо, споглядаючи, як десь далеко починаються дощі. Скоро заволікає туманом зовсім близьку Братківську, ми розуміємо натяк, і пити чай перебираємося у намет. Справді починається монотонна мжичка, усе заволікає ватяний туман. - Доволі милий весняний вечір у тундрі. Поки що.
Приблизно об одинадцятій (ми вже спимо) стає чути віддалене ревіння вітру - не шум (дерев же поблизу - фонарь), не завивання (було б надто меланхолійно), а якраз виразне і неприємне ревіння бурі. О третій нас будить намет, який наполегливо б'є задньою стінкою по головах (уклалися проти правил, ногами до виходу). Богдан вдягається і пірнає у відкритий космос, надійно закріплює відтяжки, наваливши по маленькому туру на кожну. Його куртка суха, бо надворі січе сніг. Решту ночі мене цікавить питання, чи поламає дуги нашому VauDe Space Explorer. Ат ні, фірма віників не в'яже.
(08. 05. 04) Латиняни казали: ім'я вказує на ознаку. Якби цієї мудрості не існувало, ми б сформулювали її самі після візиту на Дурню. Траверсувати при видимості кілька метрів, ясна річ, не наважилися, пригадуючи бачені звечора карнизи. Вся вершина Дурні вкрита жерепом у людський зріст, за ніч він облип снігом та інеєм, тепер усе це (але не Дурня і не жереп) вирішило танути. Такі собі опади знизу і трохи за комір та по мордам. На вершині - чорна гранітна табличка: у березні '88-ого тут у лавині загинула дівчина. Була стежка насправді, чи ми хотіли її бачити? Нарешті знайшли, де закінчується хмара. Несподівано і нижче туман розступився, ми змогли побачити в долині Бистрицю (мені здалося, я навіть розгледіла малюсіньку, як червонясте сонечко, таксівку до Надвірної). Але не спи, замерзнеш!
Луговий Пант и р - дивний сплав асоціацій від звучання назви, у якій зрозуміле не стрижневе слово, а означення. Соковитий зелений луг, що плавно йде на підйом разом з нами. У цій плавності підйому - щось від пластики котячих (десь поряд у високій траві пантера Багіра безшумно грається метеликом і пантрує рюкзакатих гостей?)
Хороша штука - прикордонні стовпчики! З ними було веселіше шукати перевал Легіонів (більшість доріг уперто пропонували нам не паритися й обійти низом). На перевалі було чисто й тихо. Сіявся дощ. Ми знайшли джерело і вирішили тут ночувати. Раптом крізь дощ засвітило вечірнє сонце.
(09. 05. 04) Цього дня ми валялися у своїй зшивці до несхочу. Потім довго снідали з надією перечекати дощик. Потім почули людські голоси, а людські голоси побачили наш намет. Це були білоруси, вони йшли з Бистриці через перевал на хребет Тавпіширку, а далі на Сивулю і ще кудись. Вони довго і радісно дуплилися під дощем у нашу (благо, заламіновану) п'ятсотметрівку, бо самі мали тільки карту для генералів (масштаб 1:1км). На мою завгоспську радість ми віддали їм зайву сіль, бо вони забули взяти. Пора було рушати.
Тільки вийшли, одразу зустріли групу іноземних туристів пенсійного віку. Карта свідчила, що на шляху у нас сім мостів через Рафайлівець - стільки їх нарахувати нам при всьому щирому бажанні не вдалося (кричуще не вистачало 3?4 штуки), і вже тим більше важко було злічити, скільки разів довелося перебиратися на той бік потоку, який що далі то ширшав. Упевненості рухам додавала думка про польських дідусів і бабусь, які якось же долали цю водну перешкоду (принаймні нам не трапилося жодного потопельника).
Стало тепліше і зеленіше, але дощ не вщухав, швидше навпаки. Почали зустрічатися люди і їхні сліди: стриножені коні на лузі, вантажівка, на вигляд покинута ще зовсім недавно, баба на возі. Ми почали замислюватися над тим, де б краще отаборитися. Наші роздуми значно прискорила поява тієї самої вантажівки з повним кузовом тих самих поляків, вони разом з українським гідом і водієм почали радісно припрошувати нас сідати. Ми довго вагалися, потім відмовилися, вони рушили, з кузова випала драбина, ми підхопили її і кинулися наздоганяти вантажівку. Потім по цій драбині залізли-таки до поляків і не пошкодували, бо гід Віктор дав нам цінну інформацію про гуртожиток лісорубів у Бистриці, де можна за символічну плату мати дах над головою (ну ясно, також стіни, вікно і навіть двері, але не над головою). Люб'язні поляки так допомогали нам вивантажитися, що порвали ледь не на шматки рюкзак нашого керівника.
Залишок дня і до ранку ми перебули в гуртожитку, цілком задоволені цією скромною обителлю з ?удобствами во дворє? і водою в криниці - таким чином нам вдалося уникнути культурного шоку, який був би неминучим, оселись ми у якомусь готелі (і такого тут не бракує).
(10. 05. 04) Все просто: Бистриця?Надвірна, Надвірна?Франківськ, телефон-телеграф, улюблена піцерія, Івано-Франківськ?Київ. ?Б'ютіфул Карпати? - така пісенька ?Мертвого півня?. Все?.. - ?
Шевченко Люда. травень 2004 р.
Прикордонна служба.
Для проходження участком українсько-румунського кордону, що пролягає Мармароським хребтом необхідно отримати дозвіл у командування Мукачівським прокордонним загоном. На щастя, їхати в Мукачеве для цього не потрібно. Треба лише написати лист на ім'я командира загону з проханням видати перепустку. В листі слід вказати:
список групи з паспортними даними кожного;
маршрут в прикордонній зоні по дням;
на якій прикордонній заставі ви починатимете маршрут - сюди до вашого приїзду вишлють телеграму, яка є дозволом на видачу перепустки начальником застави.
Застави в районі Мармарошу є в с.Ділове і с.Богдан. Обидва села є досить зручними пунктами для виходу на хребет.
В с. Ділове застава знаходиться на 300 м далі від автобусної зупинки по ходу руху з Рахова.
Транспорт.
З Івано-Франківська в Ділове можна доїхати рейсовим автобусом Івано-Франківськ-Мукачеве (через Яремчу). Автобус відправляється о 9:05, близько 13:00 (о 12:50) він у Рахові, близько 13:30 - у Діловому. В Рахові можна зареєструватися в АРП (колишній КРП), який знаходиться за адресою (увага! це нова адреса):
м. Рахів
вул. Шевченка, 126, АРП (це в приміщенні пожежної частини)
Вербищук Юрій Іванович
(03132) 2-10-13
Керівник вийшов в Рахові, відправивши свої речі з групою в Ділове. На пошук АРП, оформлення документів, посилання телеграм і легкий перекус пішло близько години. Близько 14:00 (о 13:50 ) з Рахова в напрямку Ділового іде автобус Чернівці-Хуст, в який керівник заскочив майже на ходу і близько 14:30 був вже у Діловому. Взагалі сполучення Рахів - Ділове доволі жваве - ходить значна кількість автобусів з Франківська, Чернівців і т.д. в Мукачеве, Хуст, Ужгород.
З Рахова в с. Луги (до повороту на с. Говерла) ходить рейсовий автобус - останній іде о 17:00 і прибуває в Луги близько 18:30.
З с. Бистриця доволі часто (близько 6:00, близько 7:30, близько 9:00, - до 12:30 ?) іде автобус чи таксівка до Надвірної (40 хв. їзди), звідки кожні 15-20 хвилин їздять таксівки в Івано-Франківськ (також 40 хв. руху).
Погода. Клімат. Метеоумови.
Травень в Карпатах - це, напевно, найкрасивіша пора. Такого поєднання буяючої весняної зелені в долинах з суворими засніженими хребтами там не зустрінеш більш ніколи - влітку немає снігу, а взимку - зелені і видимості. Кількість опадів зазвичай помірна і близька до літньої. Температура може коливатись в значних межах - від +20С до -5С. Третину походу я проходив в футболці з короткими рукавами, третину в легкому светрі чи легкій куртці від дощу, а третину - в повноцінному зимовому обмундируванні - термобілизна, куртка з віндблоку, куртка від дощу/снігу.
Опади в цю пору є доволі дошкульним явищем - льодяний дощ супроводжується пронизливим вітром і низькою температурою повітря - це потребує певної звички і філософського ставлення :) . Але сонце також з'являється доволі часто і не лише світить, але й добряче гріє, то ж значних проблем з сушкою мокрого одягу не виникає.
Враховучи кількість опадів та їх характер все ж не радив би орієнтуватись на використання дров в якості палива - хмиз ще не висох після зими, багато де він вкритий снігом. Та й газова пальничка в наметі створює відчуття комфорту за будь-якої погоди ?за бортом?. Це все вже не кажучи про чергових, яким інакше необхідно готувати на вулиці - в цей час так, як влітку, біля багаття в одних трусах (щоб нічого зайвого не намокло) не почаклуєш :) .
Рельєф.
Співвідношення снігу/безсніжної поверхні за маршрутом приблизно один до чотирьох - як не парадоксально, основні маси снігу лежать не на хребтах, звідки їх взимку активно здуває, а на заліснених північних схилах, починаючи десь з висоти 1000 м.
Сніг у цю пору року мокрий, важкий і щільний - за цими показниками він дуже схожий на літній на Кавказі - при пересуванні ноги майже не провалюються, тож снігоступи (які ми протягали весь похід !) є зайвими. Щоправда, наявність снігу суттєво впливає на орієнтування - ледь помітні літні стежки стають абсолютно непомітними, тож необхідні деякі навички користування компасом і картою :) .
Наявність снігу дає можливість ставати на ночівлю практично будь-де - топити воду в цей час, на відміну від зими, досить просто - сніг містить багато вологи і легко тане.
Одночасно пересуваня крутими засніженими схилами (Петрос, Говерла, участки на Свидовці) потребує певної техніки і використання якщо не льодоруба (дуже вже не хочеться тягати зайвий кг) то як мінімум лижних палиць чи альпенштока.
Наявність снігових надувів вимагає часом використання замість стежок, які йдуть треверсом - через надуви чи під ними - варіантів проходу через верх. За поганої видимості слід вважати, що надуви є на всіх більш-менш крутих схилах і не використовувати траверсуючих стежок (саме цим варіантом ми скористалися в метіль на г. Дурня).
Мобільний зв'язок.
Покриття мобільного зв'язку по маршруту дуже пристойне - практично на кожному горбі кожного хребта в більш-менш ясну погоду наявний хороший зв'язок. Винятком є лише участок в і д г. Дурня до пер.Легіонів і с. Бистриця - тут покриття немає. Немає покриття також внизу (між с. Луги і Чорною Горою) та в с. Ділове. Крім того, в погану, дощову/грозову погоду зв'язок зникає.
21 травня 2004 року, Савчинський Богдан
Склад:
- Савчинський Богдан,керівник
- Шевченко Люда, завгосп
- Кийко Костя, фінансист
Коментарі
н-да
homul replied on #
Ну, блін, Тьома, ти і гад - так постискати фотки. Пропадає бажання будь-що надсилати :-(. Краще б не переносив зі старого сайту, ніж такий жорстокий перенос.